WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат

Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат

приймає чи не приймає Іншого, котрий про неї піклується.
У процесі аналізу з'ясувалося, що стиль відносин клієнтки з першою групою копіює стиль відносин з матір'ю, а з другою - з батьком. Поворотним моментом, що дозволив зв'язати цю ситуацію з подією раннього дитячого досвіду, виявилося ось що. Описуючи "нелогічну" ситуацію, що й ініціювала звертання до терапевта, де представник першої групи раптово і з власної волі розірвав відносини, вона розповіла, що сердиться на подругу, котра щораз згадувала про цю подію, "жаліючи" клієнтку. У неї створювалося враження, що подруга "знущається" з неї, з її "жіночої неспроможності", хоча й робить це не навмисне, а "з найкращих міркувань". Під час розповіді клієнтка затнулася, почала вдивлятися в моє обличчя і запитала:
К.: Чому ви на мене так дивитеся?
Т.: Як я дивлюся?
К.: Знущально... Вам теж мене шкода?.. Не треба мене жаліти!
Т.: Я не знала, що мій погляд ви оцінюєте, як знущаня. А що, коли жаліють - знущаються?
К.: Жаліють принижених, з них сміються...
Тут у мене виникла гіпотеза, що якщо "знущальний погляд" подруги був приписаний і мені як репрезентації матері клієнтки, що "опікується" нею, то, виходить, цей погляд належав їй. Тому я попросила пригадати ситуацію, у якій би мати жаліла клієнтку так, щоб це мало вигляд знущання з найкращих міркувань.
К.: Не знаю... Не було начебто... Була одна ситуація, але я зараз не сприймаю це так... Взагалі... Мені було чотири роки, мені робили операцію в... в області промежини... Ні, не травма, там просто щось було не так... Операція була легка, але я не пам'ятаю, що до чого... Люди у білих халатах... І мама потім дуже турбувалася і запитувала у них, чи не позначиться це на моєму дорослому житті, дуже мене жаліла. Пізніше (я була у підлітковому віці) вона казала: "Не хвилюйся, я запитувала, усе буде нормально. Можеш не хвилюватися". Яке право вона мала припускати, що?!.. Вона засумнівалася в моїй нормальності... Вона ніби турбувалася, але краще б вона цього не робила, мені тільки гірше. А батько взагалі ніколи не брав участі у моєму житті, так, тільки заочно. Я взагалі його до трьох років не бачила, тільки на фотографії... А мама його так розписувала, що я його поважала і боялася, але не любила. Я завжди хотіла, щоб він мене прийняв. Хотілося бути такою, якою він хотів мене бачити. Якщо батько мені каже - зроби щось, то робиш не тому, що хочеться зробити, а тому, що батько сказав. Якщо я це зроблю, то буду гарною донечкою.
Тут треба мати на увазі, що нині мати сприймає батька таким, що не реалізувався у житті. Якщо врахувати, що саме батько маніфестує собою Закон, символічний порядок, з яким завжди рахувалися, а тепер він "зневажений", то цілком логічно, що клієнтка відчуває таку ж недовіру й до будь-якого Іншого, котрий прагне надати клієнтці певного статусу.
К.: Я не можу сказати, що батькові не довіряю...
Т.: А як ви з ним спілкуєтеся?
К.: Тільки через маму. І завжди так було... І їм (хлопцям) теж не довіряю. Не хочу бути покинутою, не хочу, щоб з мене дурненьку робили...
На останній фразі голос клієнтки затремтів, в очах з'явилися сльози. Вона похапцем їх витирає.
Т.: А як можна зробити з вас дурненьку?
К.: Змусити мене в щось повірити, просто обдурити.
Т.: Це раніш траплялося?
К.: ...Що мама мені... Що тато мені... Мама створила образ батька, хотіла, щоб я в нього повірила... Я в нього повірила, а потім це виявилося неправдою.
Т.: То що ж ви оплакуєте?
К.: Вона мене запевнила... А потім їй набридло... А він любив перебільшувати мої заслуги. Мені було прикро, що насправді він знає про мене дуже мало. Він пишався, коли хвалився перед друзями, що в нього така дочка. Собою пишався, а не мною.
Т.: Тобто, пишався, що він щасливий батько?
К.: Так, хоча до мого виховання жодного стосунку не мав... До того, чого я домоглася, рук не доклав.
Т.: А у зростанні особистості?
К.: Нетерпимість до пустих розмов...
Т.: Чому ви зараз посміхнулися?
К. (посміхаючись): Не знаю...
Т.: Ви зараз подумали про щось приємне. Про що?
К.: Виходить, я їх принижую в такий спосіб?.. Сестра - з мамою... А я, попри все, з батьком...
Т.: Що це "пори все"?
К.: ...Попри неповноцінність...
Т.: ?..
К.: Ну, тато сестру не сприймає, з мамою практично не розмовляє... В дитинстві я підлаштовувалася під те, як тато ставиться до моєї поведінки, намагалася... А зараз це стало нормою... Тобто, я дивлюся, як поводиться подруга, ніби батьковими очима, і думаю, що він би таку поведінку не схвалив. А мене б схвалив.
Т.: Який вигляд маєте в очах батька, коли дружите з хлопцем?
К.: Думаю, зараз він сприйняв би це нормально.
Т.: А коли не сприймав?
К.: Якщо мама знала всіх моїх хлопців, навіть деякі подробиці з їхнього життя, то тато нічим таким не цікавився. Це мене пригнічувало... Він плутав їхні імена. Йому було байдуже... Він у принципі не цінував таких стосунків...
Тут можемо зробити висновок про едипів характер проблеми, де травма, що має кастраційне забарблення і виражається в переживанні жіночої неповноцінності, формувалася ретроактивно турботою люблячої матері. Батько, як Інший, що не приймає клієнтку "унаслідок її неповноцінності", і мати, що піклується, жаліє та приймає клієнтку внаслідок того ж факту, структурували стиль відносин, у якому виникло патологічнепричинно-наслідкове зв'язування "турбується - жаліє - знущається". З катастрофою авторитету батька вона доповнюється зв'язками: "відповідати очікуванням - обіцянка", "прийняття - віра - обман - пошита в дурні". Це починає регулювати відносини з протилежною статтю так, аби уникнути невдоволення бути обдуреною і відкинутою, де будь-яка турбота породжує недовіру до "чистоти помислів" того, хто піклується.
З'ясувавши, що її травма носить випадковий характер, пані П. перестала почувати себе неповноцінною, позбулася почуття провини перед матір'ю, виникло бажання бути дорослою жінкою, але страх перед можливістю бути відкинутою залишався. Незважаючи на те, що вона справно давала матеріал, у мене виникло відчуття "пробуксовування": я зрозуміла, що в останні кілька хвилин аналізу намагаюсь переконати клієнтку, що вона може використовувати інший спосіб взаємин із протилежною статтю, ніж той, що породжує стільки проблем.
Я припустила: вона не вірить, що її проблема може бути вирішена тут, на терапії. Тоді вона зізналася, що "справді не вірить". Я запитала, як це можна пов'язати з тим, що я, як аналітик, який піклується, можу її обдурити й у чому? Пані П. відповіла, що я справді схожа на її матір, а обдурити її можу, бо не виключено, що про її проблеми розповім іншим людям, назву навіть її ім'я. Я зазначила, що в терапії існує принцип конфіденційності, й поцікавилась, навіщо мені, на її думку, використовувати її у своїх цілях? Жінка подумала й відповіла, що мені це ні до чого. Тоді я запитала: якщо це так, то як вона ставиться до того, що я їй допомагаю?
Клієнтка довго думала, потім посміхнулася і сказала: "Дякую". Я запитала, за що вона мені дякує, і вона відповіла, що зрозуміла, що я їй допомагаю, бо вона мене про це попросила. Вона не знає, яка в мене може бути причина для її "використання". Їй тепер зрозуміло, чому вона відразу знаходила докази того, що хлопець її "використовує", хоча він міг піклуватися тільки тому, що йому просто хотілося про неї піклуватися.
Зіштовхнувшись з неможливістю визначити бажання Іншого (чого хоче терапевт, допомагаючи мені), клієнтка змушена була перейти за/через грань фантазму і прийняти випадковість свого буття в можливості бути обдуреною, що дозволило їй звільнитися від тягаря відповідальності за цю можливість і перестати "перевіряти" кожну особу, що має до неї теплі почуття.
Однак цілісний суб'єкт міститься не в якісь "двовимірній" площині
Loading...

 
 

Цікаве