WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат

Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат

ситуації бачимо, що проблему клієнтки можна переформулювати як проблему встановлення розходження між суб'єктом (сама клієнтка) і значимим Іншим (її науковий керівник). М. ідентифікується не тільки з власним ідеальним образом в очікуваннях наукового керівника, але і з її (керівника) життєвими очікуваннями, що не виправдалися, та їх результатом - внутрішньою порожнечею, екзистенціальним вакуумом. Цим пояснюється і суперечливий симптом клієнтки, експлікований у запиті на терапію: її одночасно "смокче під ложечкою" і нудить (бажання видати щось спонтанно й одночасне відчуття, що видавати нічого).
Отже, існує одвічна ілюзія, що приховує розбіжності між цими двома позиціями, тому що "Я" може визначатися тільки у відносинах інтеракції з "Ти". Суб'єкт визначає себе як "Я" тільки за допомогою підтвердження з боку Іншого. І навіть відстоювання "Я" як незводимого до інших об'єктів світу є, по суті, відстоюванням власної тотожності цьому світові. Це яскраво відображено у працях М. Бахтіна, в його ідеї всеперебування людини, згідно з якою справжнє "Я" завжди виявляється в точках розбіжності людини із самою собою, у її ідентифікаціях з Іншим [3].
Таким чином, "Я" є "Я" в тій мірі, в якій "Я" тотожне "Ти". Така тотожність вписує "діру" у визначення себе як "Я", бо завжди існуватиме та частина "Я", що не може бути названою чи підтвердженою Іншим - це розрив між "Я-як-Я" і "Я-як-Ти". Повертаючись до згаданого раніш випадку, бачимо, що порожнеча, на яку скаржиться М., одночасно виступає і як момент максимальної подібності-наближення до наукового керівника через ідентифікацію, і як момент максимального розходження, оскільки ця порожнеча не може бути підтверджена значимим Іншим і, отже, багато в чому є для клієнтки інстанцією внутрішньої справжності. Адже, пред'являючи проблему, клієнтка визначила порожнечу як місце своєї справжності: "Усі вважають, що я багато чого можу і що я хороша студентка, а насправді я боюся, що я порожня..."
Цю проблему детально описав Ж. Лакан, розглядаючи процес ідентифікації суб'єкта, де "Я-як-Я" відноситься до регістру реального як річ-в-собі і має травматичну природу, тобто задається реально існуючими відносинами речей (наприклад, жіноча чи чоловіча стать, генетична хвороба чи отримані травми - усе те, що екзистенціалісти розуміли під терміном "занедбаності"), а "Я-як-Ти" існує як момент злитості символічного й уявлюваного і як єдність набуття суб'єктом уявлюваної (ідеальне "Я" - я така ось) і символічної ("Я-Ідеал" - місце, з якого я собі здаюся ось такою) ідентифікацій.
Тобто, Інший, як інстанція Закону, що містить у собі правила символізації (надання сенсу), "приколює" суб'єкта до буття події таким сенсом, що є функцією Іншого і виникає ретроактивно, додаючи суб'єктові певного статусу - символічну ідентифікацію, унаслідок якої суб'єкт ототожнюється зі значимою ознакою символічного порядку, ознакою Іншого.
Водночас відбувається уявлювана ідентифікація - для набуття самототожності суб'єкт повинен піддати себе відчуженню, винести свою ідентичність поза себе - в уявлюваного іншого. Відчуження має конститутивний характер для створення свідомого образу "Я".
Отже, ці дві форми доповнюють одна одну, але між ними є і принципова різниця. Якщо уявлювана ідентифікація - ідентифікація з образом того, якими ми хотіли б бути, то символічна ідентифікація - ідентифікація з місцем (поглядом Іншого), звідки ми повинні дивитися, щоб здаватися собі такими, якими хочемо бути. Символічна ідентифікація визначає форму, уявлюваний образ, домінує над уявлюваною ідентифікацією. Уявлювана ідентифікація - наслідування Іншому на рівні подоби (чи ідеального "Я"), символічна - ідентифікація з унікальністю Іншого, в чому йому наслідувати неможливо (з "Я-Ідеалом").
Сукупність функціонування символічної й уявлюваної ідентифікацій визначає "сутність" суб'єкта, наділяє його певним ім'ям. Ця вироблена сутність завжди виявляється довільною, що не зводиться до якостей суб'єкта.
Тут вважаємо за необхідне проілюструвати це положення випадком з нашої психотерапевтичної практики.
Робота. Клієнтка, пані П., жінка двадцяти років, звернулася за допомогою у зв'язку з "незадовільними" відносинами з подругою. Вона відчувала, що подруга не розуміє її і навіть не бажає розібратися в її почуттях. Пані П. відчувала тривогу, бо "віддалялася від неї" і відчувала почуття провини, через те, що "залишає". Далі з'ясувалося, що клієнтка у відносинах з подругою (старшою за неї, котра являла собою субститут її матері), відтворює відносини з матір'ю, які погіршилися. П. була іногородньою студенткою і сумувала за домівкою, проте нечасті зустрічі з матір'ю закінчувалися конфліктами, ініціаторкою яких клієнтка вважала себе. Вона говорила, що бачить причину неадекватності своєї поведінки в тім, що зайве вимоглива до матері і що кращим об'єктом такої вимогливості був би представник протилежної статі.
На цьому етапі проблема була переформульована як неможливість близьких стосунків, що вона пояснювала боязкістю дефлорації, провиною перед матір'ю і невдалим досвідом зближення, що набув постійного характеру. Вона боялася помилитися у виборі, який мав би бути "один раз і на все життя", але, не будучи упевненою у своєму виборі, воліла стати пасивним об'єктом вибору чоловіка. Такі "випадкові" відносини тривали недовго, бо вона швидко "знаходила докази", що "йому насправді потрібна не вона" як індивідуальність, а лише сексуальне зближення з нею як "об'єктом". П. поділяла чоловіків на дві категорії: тих, що обирають її (шукають контакту, турботливі, люблячі, але викликають підозру, що вони "обдурюють" цією турботою), і тих, що обиралися нею (холодні, недоступні, незрозумілі, приваблююче-відштовхуючі, котрі "граються її бажанням". Вона знаходила задоволення у "викритті" перших і розриві з ними, і в тім, що на якийсь час домагалася прийняття другими, але їй було дуже боляче, коли нею потім "нехтували".
На моє прохання описати ідеального обранця й ідеальні відносини з ним, вона переказала сюжет фільму "Принцеса на бобах", з героїнею якого ідентифікувала себе. Суть кіноісторії: "Бізнесмен Д. Пупков пропонує фіктивний шлюб героїні, котра, як з'ясувалося, походить зшляхетного роду, про що не знала раніше. Бізнесмен активно піклується про героїню, щоб одержати її престижне прізвище, але вона не приймає його залицяння. Переслідуючи героїню, бізнесмен "занурюється" у її нелегке життя і відкриває її для себе як гідну любові індивідуальність. Однак героїня не вірить у щирість почуттів молодика. При думці, що йому просто її шкода, її охоплює обурення, і вона погоджується на церемонію шлюбу. На цій церемонії героїня заявляє, що пожаліла молодого чоловіка і вирішила дати йому своє прізвище за умови, що він залишить її у спокої. Коли ж Пупков відмовляється від прізвища обраниці, бо кохає її, то це принижує героїню ще більше, оскільки вона вважає, що її пожаліли. Фінал фільму: героїня безпорадна в невизначеності - між попереднім "сірим" існуванням і новим життям, що їй пропонує любляча людина, якій, однак, вона не може повірити.
Відтак стає очевидним, що проблема клієнтки полягає в тім, що будь-який Інший, що піклується про неї, здається їй нещирою, корисливою людиною. Уявлюваною ідентифікацією клієнтки є те, що вона виявляється привабливою тоді, коли в ній є щось, необхідне Іншому, але це щось (object petіt, залишок, Реальне, що не символізується) заважає бути привабливою самою по собі. Символічною ідентифікацією є погляд Іншого, котрий оцінює її як привабливу-непривабливу. Вона почуває себе "нехтуваною" Іншим, доки в ній є цей "дефект", але вона ризикує бути не прийнятою Іншим, якщо в ній не виявиться того, чого Інший насправді від неї хоче. Щоб уникнути такого нестерпного стану, клієнтці доводиться уявити себе на позиції Іншого і самій бути тою, що
Loading...

 
 

Цікаве