WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат

Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб’єктності в глибинній психології - Реферат


Реферат на тему:
Порівняльний аналіз змістового простору понять ідентичності в соціальній психології і суб'єктності в глибинній психології
Частота звертання гуманітарних наук до терміна "ідентичність" дозволяє говорити про формування мета-дисциплінарного напрямку, у просторі якого феномени культури, політики, психології, історії, мистецтва, мовознавства послідовно апелюють до самототожності індивіда. Навіть рекламні ролики пропонують скуштувати "справжнє", тобто ідентичне. Велика кількість підходів і напрямків уже включила у свій інструментарій поняття ідентичність, описуючи й означуючи ним певний внутрішній стан цілісності і дійсності індивіда - ідентичність досягла рівня універсального означення, котрим описується все, що тривожить, і що неможливо розповісти, описати, висловити, що заповнює лакуну, позначену як незрозуміле в суб'єкті. І як усе незрозуміле і недовизначене, це поняття викликає потребу інтерпретувати і довизначати.
Будь-яка психологічна парадигма, звертаючись до проблеми особистості, схильна розглядати її в двох аспектах, оскільки прагне експлікувати як індивідуальні, іманентно властиві їй характеристики, так і характеристики, властиві кільком особистостям, об'єднаним за певною якісною ознакою, внаслідок чого можемо говорити про певний тип особистісної організації, що мимоволі породжує протиріччя.
Як же співвідносяться ці аспекти? Чи доцільно їх вивчати в просторі єдиного наукового поняття? В системі психологічного знання розгляд сутнісних аспектів ідентичності диференційований між соціальною психологією і сучасними психоаналітичними підходами та визначений для кожного як ідентичність або суб'єктність.
Глибинно-психологічна парадигма розглядає феномен суб'єктності як певне ядро (каркас) особистості, що включає в себе найхарактерніші для неї способи взаємодії з навколишньою реальністю.
Соціальна психологія розглядає феномен ідентичності, вміщуючи його в рамки Я-концепції індивіда як відчуття (переживання) суб'єктом внутрішньої тотожності та інтегрованості, обумовлене набором рис та індивідуальних характеристик, що відрізняють індивіда від інших людей, та емоційно-когнітивного ототожнення суб'єкта з певною соціальною групою, яке одночасно розвивається з цим відчуттям [1; 2].
На перший погляд, виникає протиріччя: якщо Я унікальний, то не маю потреби шукати підтвердження групою моєї унікальності. Отже, є частина мене, що створюється за допомогою моєї причетності до групи, і вона ж виокремлює мене як особистість, яка відрізняється від інших особистостей. Однак при детальнішому розгляді дійдемо висновку, що дві частини визначення ідентичності (а, ймовірно, і дві психологічні дисципліни) описують не дві різні ідентичності, а один процес.
Отже, необхідна єдина теоретична підстава для одночасного існування двох таких форм ідентичності. Для цього звернемося до розгляду психологічних феноменів, пов'язаних з сенсовим полем ідентичності.
Феноменологічне поле ідентичності добре вивчено в соціальній психології. Прийнятими одиницями аналізу виступають особистісна і соціальна ідентичності, зазначені в базовому визначенні. Крім того, розрізняють негативну і позитивну ідентичність, де критерієм слугує ступінь задоволеності собою і/чи групою, до якої суб'єкт себе зараховує; ідентичність категоріальну, коли індивід свідомо відносить себе до певної групи (абстрактні групи ідентифікації) та ідентичність членства, що супроводжується емоційною причетністю (реальні групи ідентифікації); ідентичність рольову як ототожнення із сукупністю ознак і рис, закріплених за певною позицією в соціумі, й ідентичність групову як розподіл ознак і норм існуючої соціальної групи. Класифікацію можна продовжити. Головним критерієм залишається та реальна поведінка (феноменологія) індивіда, за якою можемо диференціювати види і типи ідентичності
Ідентичність як суб'єктність можна розглядати в двох аспектах: формально вона представлена як почуття себе - "це Я" у будь-який момент минулого, сьогодення і майбутнього як умова переживання цілісного досвіду суб'єкта, а не розрізнених подій; змістовно ідентичність представлена як сутність того, чим це "Я" є (я дочка, я мати, я українка, я викладач тощо) - тобто можемо говорити про певний вид ідентичності.
Глибинна психологія орієнтована не стільки на феноменологічний опис видів ідентичності (які вона розуміє як певні аспекти суб'єктності, що можуть трансформуватися залежно від часу й обставин), скільки на розкриття глибинних неусвідомлюваних механізмів формування таких аспектів. Утвердження особистісної тотожності тісно пов'язане з формуванням суб'єктивної психічної реальності, що наділяє останню властивістю цінності: щоразу, захищаючи власний концепт дійсності, суб'єкт, насамперед, захищає ті його об'єкти, що прямо відсилають до переживання "Я" і є його ("Я") субститутами.
Тому наступним аспектом розгляду ідентичності/суб'єктності є її визначення як такої, що одночасно і породжується соціальними (культурними та сімейними) нормами, і розпорядженнями за допомогою проходження певних стадій процесу формування ідентичності (у глибинній психології - процесу конституювання суб'єктності), і породжує певну феноменологію поведінки, суб'єктивну картину реальності і самого суб'єкта - носія ідентичності.
Що таке ідентичність і чому ми виокремлюємо в ній два аспекти, котрі, з одного боку, протилежні одне одному, а з іншого - утворюють функціональну структуру?
Розглядаючи процес формування ідентичності, знаходимо в ньому два початкових етапи - етап розмежування феноменів "Я" і феноменів світу (розрізнення того, що є "Я" від того, що є "не Я", і мого постійного ставлення до того, що є "не Я") і наступний за ним етап прагнення скоординувати уявлення про "Я" з віддзеркаленням цього уявлення у феноменах світу. Феноменологічно це виявляється у формальному і змістовому погляді на ідентичність. Тобто, постійно наближаючись до Іншого, суб'єкт прагне зрозуміти, чим він відрізняється і в чому може знайти подібність, оскільки без визначення тотожності ми не могли б експлікувати розбіжності, які завжди містяться усередині тотожності і, таким чином, сформувати поняття про індивідуальність.
Тут вважаємо за необхідне доповнити наш опис практичним прикладом психотерапевтичної роботи, проведеної в студентській психотерапевтичній групі.
Робота. Клієнтка, пані М., скаржиться на постійну нудоту і "смоктання" в шлунку в тих ситуаціях, коли в неї щось "не виходить". У такі періоди вона мало спить, не може повноцінно приймати їжу.
Однією з найважливіших сфер прояву симптому М. назвала сферу навчання (М. - студентка), зокрема написання дипломної роботи. Проблему було сформульовано так: "Мій науковий керівник вважає мене хорошою студенткою, а насправді все не так, і коли я відчуваю це, то мене нудить, адже я не виправдовую її надій... Від цього увесь час під ложечкою смокче". На зауваження групи, що М. досить хороша студентка, вона відповіла, що сама з цим не згодна. Клієнтка невпевнена у своїй компетентності, у здатності створити щось повноцінне у сфері наукової діяльності.
В ході подальшої роботи М. погодилася з інтерпретацією, що їй дуже важливо виправдати надії наукового керівника, і це, мабуть, найбільше її турбує. Аналітик, ґрунтуючись на близькому знайомстві з науковим керівником М., висунув гіпотезу, що пережите М. почуття є проективною ідентифікацією з почуттями її наукового керівника стосовно своїх студентів. Почавши досить успішну наукову кар'єру і захистивши кандидатську дисертацію, науковий керівник клієнтки поступово випала з плідної наукової діяльності й обмежилася викладанням, тобто "не відбулася", і, вочевидь, вже не відбудеться, однак дуже ретельно працює зі своїми дипломниками, посідаючи позицію, яка одночасно є і вимогливою, і опікуючою.
У цій
Loading...

 
 

Цікаве