WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів - Реферат

Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів - Реферат

трансформацій, викликаних промисловою революцією. Державно-монополістичний капіталізм, який був першою фазою вищої стадії капіталізму, означеної терміном "імперіалізм", сформувався в результаті технічної революції кінця ХІХ - початку ХХ століття, а технологічна революція 60 - 70-х років ХХ століття породила вищу стадію імперіалізму - глобалізм.
Сучасна світова система розвивалася у внутрішньо суперечливій взаємодії між глобалізаційними імпульсами таласократій та стримуючими їх імпульсами автаркії, регіоналізації, націоналізму, сепаратизму тощо, які виходили з глибин Континенту. Результатом була зміна історичних етапів розвитку системи, на кожному з яких досягався певний оптимум стабільності. Розвиток глобалізаційних процесів у ході розгортання планетарного дуалізму був дуже нерівномірним, наповненим боротьбою впорядковуючих сил організацій та стихійних, анархічних імпульсів. Немає жодних підстав ототожнювати глобалізацію та глобальну інтеграцію.
Перша закономірність глобалізаційного процесу полягає в тому, що він характеризується хвилеподібним розгортанням глобальної експансії, суб'єктами якої є переважно таласократично зорієнтовані суспільства та породжені ними глобальні сили. Саме глобальна експансія є вирішальною передумовою економічної, політичної та культурної уніфікаці, яка супроводжує формування економічної системи глобалізму.
Практично світ ще не бачив глобальної інтеграції в цивілізаційному, а не в технологічному сенсі, оскільки глобальний соціальний порядок, що формується, є порядком залежності, а не взаємозалежності. В його умовах розвинений постіндустріальний центр існує практично автономно і незалежно від периферії, при чому розрив між ними збільшується. Можливість глобальної інтеграції, тобто досягнення справжньої мети глобалізації і світоцілісності, можна пов'язувати лише з появою альтернативної - континентальної моделі глобалізації, яка грунтуватиметься не на уніфікаційних вимогах глобальної техносфери, а на практиках традиційних цивілізацій.
Перехід Заходу до морського існування, що відкрив еру індустріалізму і техніцизму, зумовив появу специфічного цивілізаційного утворення - техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Техносфера за своєю природою агресивна не лише щодо природи, але й щодо духовної культури як основи цивілізаційного устрою. Саме техносфера стала матеріальною силою, яка вперше виявила потенціал глобалізації. Суспільства, які вивільнили техносферу від ідеократичних обмежень, одразу ж отримали конкурентні переваги у світі, що почав бурхливо змінюватися під впливом глобалізації техносфери. Відтак серед тенденцій розвитку глобального суспільства визначились вісім головних: економізація, інструменталізація, лібералізація, мегалополізація, інформатизація, корпоратизація, метарегіоналізація, віртуалізація.
Процеси розвитку глобальної техносфери формують нову глобальну ієрархію, місце в якій залежить від ступеня опанування викликаними самою техносферою силами. У свою чергу, тенденції, породжені глобальною техносферою, зустрічають активну протидію з боку системи традиційних цивілізацій. Під їх впливом розгортаються сім альтернативних тенденцій світового розвитку: соціалізація, нормативізація, індигенатизація, кумулятивізація, екологізація, етатизація, регіоналізація.
Глобалізація, як об'єктивна тенденція світового розвитку, сповнена глибокими суперечностями, на тлі яких розгортається конфлікт між глобальною елітою, вихованою у глобальній економістичній культурі з інструментальним ставленням до навколишнього світу, і глобальним суспільством, яке прагне збалансувати розвиток на основі відновлення рівноваги між економікою, культурою і політикою. Саме така рівновага має забезпечити розв'язання суперечності між глобальною техносферою та системою традиційних цивілізацій, між центром і периферією світової системи, між міждержавним і транснаціональним полями. Цей глобальний конфлікт еліти і суспільства виник в умовах, коли об'єктивна необхідність виникнення глобального суспільства як єдності різних цивілізацій зіткнулась з фактичним формуванням однополярного світу, світовою гегемонією, яка ставить світ перед реальною загрозою глобальної катастрофи, але одночасно може відкрити людству перспективний шлях у майбутнє.
Глобалізація, із завершенням на початку ХХ століття колумбової епохи, демографічним бумом та інформаційно-комунікаційною революцією, стала незворотною, головною тенденцією світового розвитку. Однак вона перетворилась на об'єкт активних впливів з боку її учасників і носіїв різних, неспівмірних цінностей та інтересів. Кожен з них прагнув долучитися до управління глобалізаційними процесами. З цим пов'язане зростання значення політико-управлінського виміру глобалізаці.
Розпочавшись переважно як економічний процес, поступово осмислюючись в якості соціокультурної реальності, глобалізація фактично лиш в останнє десятиріччя ХХ століття проявилась у політичному вимірі.
Погоджуючись із запропонованою О. Білорусом диференціацією глобалізації як процесу та глобалізму як системи, що постає в результаті його розвитку [11, с. 68 - 78], не можна не зазначити, що економічна система глобалізму, в якій досягають максимального ступеня та знаходять інституційне оформлення суперечності глобалізаційного процесу, втілюючи в собі значне еволюційне ускладнення соціальної організації людства, неминуче породжує потребу стабілізації задля підтримання своєї функціональності.
Цивілізаційна структура економічної системи глобалізму відбиває багатоукладність світового господарства, де кожен з укладів має специфічну цивілізаційну природу, є носієм специфічних способів життя і культурних цінностей у широкому їх розумінні. Оскільки людські потреби і способи їх задоволення визначальні при характеристиці господарства, і оскільки їх еволюція становить сутність цивілізаційного процесу, то можна вважати, що три способи задоволення людських потреб відповідають трьом цивілізаційним укладам, завжди присутнім у будь-якому суспільстві - це вітаекономіка, ергоекономіка та евріекономіка. Кожен з них домінує на певному етапі цивілізаційного процесу, і певне співвідношення їх характеризує цивілізаційні структури кожної конкретної економіки (локальної, національної, регіональної, глобальної).
Ядром цивілізаційної структури економічної системи глобалізму є евріекономіка: постсучасна(постмодерна) сфера виробництва інновацій та інформації. Одночасно відбувається зрощування евріекономіки з антицивілізаційною за її природою параекономікою, яка (насамперед під впливом фінансової глобалізації) стає тотальним метапростором, який через свої специфічні деструктивні технології виснажує реальний сектор господарства, руйнує традиційні господарчі практики, стає провідним чинником інволюційного розвитку.
Домінацію економічної системи глобалізму можна розглядати як своєрідну пограничну ситуацію. Перехідний, пограничний характер глобалізму визначає його стратегічну нестабільність, яка посилюється не стільки самою ситуацією переходу з одного стану в інший, скільки біфуркаційністю цього стану, тобто наявністю альтернативних векторів руху й гострою боротьбою між альтернативами. Ця альтернативність
Loading...

 
 

Цікаве