WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів - Реферат

Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів - Реферат

обумовлює вирішальне значення його об'єктивної єдності. Глобальна єдність людства - це єдність з природою Землі, єдність господарських зв'язків, соціальних процесів та історичної долі різних країн, взаємозалежність політичних рішень і процесів, а також культури, науки і техніки. В цілому це визначає спільність майбутнього для всього роду людського. Найперше завдання світової спільноти вбачається у створенні рівноправного соціуму на усіх без винятку рівнях людської організації.
Представники філософської глобалістики, надаючи визначального значення загальнолюдським цінностям і культурно-історичному універсалізму, апелюють до планетарної свідомості як до вирішального суб'єктивного фактора майбутнього світового розвитку. Планетарна свідомість повинна перейти від націоналістичних амбіцій і геополітичних зазіхань держав до транснаціональних гуманістичних цінностей.
Кожна галузь наукового знання виникає тоді, коли не тільки склалися передумови для її створення, але й виявилася гостра соціально-економічна потреба у новому знанні. Як поява кібернетики, генетики, біохімії, ядерної фізики, так і народження глобалістики стимулювалося необхідністю вирішувати практичні завдання. Виникнувши як прикладна наука, глобалістика лише поступово ставала фундаментальною, теоретично зрілою.
Висування глобалістики на передній план пов'язується з необхідністю осмислити світові протиріччя, що загострилися. Сам термін "глобальні проблеми" уперше з'явився на Заході в 60-і роки і там же уперше одержав сучасну інтерпретацію. Саме західні вчені за допомогою природничо-наукових методів і комп'ютерної техніки намагалися намацати шляхи вирішення глобальних проблем, внаслідок чого з'явилося глобальне моделювання. Ініціатором його був Римський клуб - міжнародна неурядова організація, створена 1968 року групою вчених і промисловців для сприяння дослідженням з глобальної проблематики. Власне, у Римському клубі склалося перше, вузьке розуміння предметного поля глобалістики. Воно грунтувалося на застосуванні глобальних підходів до масштабних, комплексних світових проблем, що відбивають зростаючу взаємозалежність усіх країн світу. Глобалістика уявлялася, в основному, як певний напрямок наукових досліджень гострих проблем сучасності.
У першій половині 80-х років радянські вчені розробили поняття глобальної системної спільності людства, що стало важливим внеском у формування глобалістики як галузі наукового знання. Вони уявляли глобальну систему як сукупність структур і процесів життєдіяльності людства та природи в їх взаємодії. Висновок про системний характер глобальних проблем підводив до розгляду логіки системного процесу їх розвитку, його основ і механізмів. У рамках такого розуміння глобалістики зрушення були багато в чому пов'язані з виникненням школи універсального еволюціонізму (глобальної екології) під керівництвом М. Моїсеєва, в основі якої була ноосферна концепція В. Вернадського. Представники цієї школи критикували позицію Римського клубу за уявлення про пасивну роль природи і таку ж пасивну реакцію на результати діяльності людини. Вони закликали враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси світового розвитку, захищали ідею конструктивної коеволюції глобального суспільства і біосфери.
Так відбувся перехід від протиставлення суспільства і навколишнього середовища до ідеї історичної взаємодії елементів світоцілісності, що включає географічні, біологічні, соціальні та інтелектуальні структури. З цих позицій глобалістика пов'язана з уявленнями про єдиний взаємозалежний світ і земну ноосферну цивілізацію. В центр досліджень ставляться проблеми самоорганізації, а також екологічні й еволюційні кризи. Причому глобалістика з'являється як узагальнена наука про сучасний світ, підпорядкована ідеї збереження земної цивілізації. Така методологія створює передумови для реалізації головної мети сучасної глобалістики, яка, на думку О. Скаленка, полягає не тільки в тому, щоб своєчасно передбачати основні труднощі, кризові та конфліктні ситуації, але й своєчасно вжити необхідних заходів для їх унеможливлення або ліквідації їх наслідків [5, с. 67].
В основних концепціях глобалістики світ складається з двох елементів: біосфери і людства. Причому ця наука розвивається в напрямку конструювання моделі керованої взаємодії в рамках системи: Людина - Глобальне суспільство - Природа - Космос. Як відзначає А. Федотов, в інтегральному елементі людства приховані особливості збурювання біосфери окремою країною, чим обумовлюється неможливість розробити модель керованого світу. Вчений вважає, що така модель з системою узагальнених кількісних параметрів світу вперше дозволила б бачити і розуміти в динаміці цілісну загальнонаукову картину в єдності і взаємодії трьох глобальних сфер людської діяльності: екологічної, соціальної та економічної. Це відкрило б небачені раніш можливості для конструювання керованого світоустрою [6, с. 8].
Такий підхід поряд з іншими соціоекологічними глобалістськими теоріями, як, наприклад, теорія біотичної регуляції В. Горшкова, знайшов відображення в низці глобальних документів, зокрема в Хартії Землі. Хартія покликана виконати консолідуючу роль у справі порятунку планети, біосфери і людини як біологічного виду. Хартія Землі - це комплексний документ, у якому екологічні та морально-етичні аспекти поєднуються з соціально-економічними, політичними ідеями і цінностями. Людство в ній розглядається як частина величезного Всесвіту, що розвивається, а захист Землі, її розмаїтості - як його священний обов'язок. Оцінюючи сучасну ситуацію у світі як таку, що загрожує глобальній безпеці, автори документа висувають альтернативу: створити співдружність, яка піклуватиметься про Землю та людькі спільноти або ж віддатися ризику нищення самих себе і всієї розмаїтості життя. Вони вважають, що мають статитися фундаментальні зміни в системі цінностей, інститутах і способі життя людей [7, с. 400].
Отже, поряд з вузьким розумінням предметного поля глобалістики, що обмежує його аналізом глобальних проблем, формується інший підхід, орієнтований на вивчення глобальної цілісності світобуття. Він пов'язаний з традиціями світосистемного аналізу та культурологічним поворотом у науці у 80-і роки ХХ століття.
У 90-і роки рамки економо-культуроцентризму стають завузькими. Поширюються теорії, що відбивають поліфундаментальність планетарного універсуму. Так, М. Чешков обгрунтовує інтегральний антропосоціогенетичний підхід, при якому ядро глобальної спільноти утворюють три співвіднесені засади: природне, соціальне і діяльнісне. Базовим поняттям його концепції є людство - основний предмет теоретичної рефлексії. Людство описується як сукупність, глобальна спільнота, утворена взаємодією трьох засад - природного, соціального і духовного(суб'єктно-діяльнісного). У вигляді загальнолюдського універсуму воно є незмінним від початку соціогенезу, а його історичне буття характеризується відокремленням соціальної іпостасі від природної і духовної. На думку І. Василенко, цей підхід страждає на апріорний конструктивізм, оскільки навіть сам процес формування єдиного людства, на жаль, і дотепер лишається відкритою проблемою [8, с. 19].
Появу глобальних
Loading...

 
 

Цікаве