WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Позитивні та негативні прояви емпатії в процесі соціалізації - Реферат

Позитивні та негативні прояви емпатії в процесі соціалізації - Реферат

позитивний вплив зростання рівня емпатії на соціальну та професійну адаптацію лікарів, педагогів, шкільних психологів, на вдосконалення їх комунікативних умінь, здатності розуміти емоційний стан іншої людини за невербальними проявами.
С. Максимець взагалі називає емпатію "стрижнем" соціальної та професійної адаптації майбутніх вчителів. Так, когнітивний компонентемпатії допомагає аналізувати поведінку, міміку, жести, інтонації людей, відчувати їх стан, настрій, прогнозувати подальший розвиток подій. Поведінковий компонент забезпечує прийняття позиції іншого, розвиває здатність до саморегулювання; допомагає захищати особистісну рівноправність у встановленні та підтримці контактів, коригування власних дій на рівні взаємодії; підтримує активність, відповідальність за власні дії та прийняті рішення. Емоційний компонент емпатії змушує підтримувати емоційні контакти, сприяє позитивному емоційному ставленню до почуттів іншого, поліпшує здатність відчувати його стан, створює можливість співпереживання. Чуйність і тактовність, щирість та відвертість у проявах власних почуттів, толерантність, на думку авторки, встановлюються завдяки здатності зрозуміти іншого.
Крім того, розвиток емпатії допомагає особистості інтеріоризувати традиції, цінності, норми колективу, прийняти стиль керівництва колективом, зрозуміти систему взаємовідносин, зменшити рівень конфліктності в мікросередовищі, підвищити статус особистості. За допомогою емпатії, вважає С. Максимець, особистість точніше може оцінити власну позицію в групі, своє реальне становище в колективі, відчути задоволення від спілкування, підвищити впевненість у власних діях, здобути повноправність членства в групі, усвідомити ціннісну єдність з нею.
Звичайно ж, уміння привернути до себе людей, здобути їхню симпатію, повагу значно впливає на здатність особистості до соціальної адаптації в цілому. Та для цього, крім емпатії, потрібні й інші риси характеру. Перш за все - впевненість у собі та комунікативна активність.
Впевненість у своїх силах, здібностях є результатом переживань людиною своїх можливостей у вирішенні тих завдань, котрі вона сама для себе висуває. Впевнена в собі людина без тривалих вагань береться за вирішення проблем, вона мотивована на успіх, не боїться відповідальності, допомагає іншим, проявляє якості лідера. Саме впевненість є додатковим джерелом активності особистості. Точніше було б сказати, що і впевненість, і активність тісно пов'язані. Адже активна особистість здійснює більше спроб у будь-якій діяльності, здобуває більше досвіду, більше позитивних результатів. А це, в свою чергу, сприяє зростанню впевненості.
Одним із проявів впевненості в собі є комунікативна впевненість. Людина, котрій притаманна така властивість, легко вступає в діалог, вільно висловлює думки, не страждає від сором'язливості й страху сказати щось неправильно. Явище комунікативної впевненості є частковим стосовно загальної впевненості особистості. Чим більше людина спілкується, тим більше комунікативних умінь і навичок набуває, тим упевненіше почувається в різних ситуаціях.
Процес людського спілкування асиметричний за природою. Хтось із співрозмовників у кожний конкретний момент трансформує інформацію відповідно до своїх поглядів, інтересів, мети. "Своє" для кожного із співрозмовників важливіше, ніж "чуже". Тому той, хто говорить, мусить долати бар'єр сприймання в тому, хто слухає: завойовувати його увагу і змушувати слухати себе, добиватися розуміння та потрібної відповіді. Для цього необхідна готовність налаштовуватись на партнера, враховувати його позицію, поважати його погляди. Не менш важлива у спілкуванні (взаємодії) готовність прийняти на себе відповідальність за встановлення контакту, а також за процес взаємодії в цілому [10].
Якщо ж ці якості особистості недостатньо розвинені, тоді емпатія відіграє іншу роль: один співрозмовник мимоволі переймає в іншого і жести, й інтонацію, і загальний психічний настрій, і на якийсь час втрачає власну індивідуальність. Під таким кутом зору вивчав емпатію американський психолог Р. Мей, визначаючи її як "вплив особистості". У цьому процесі діють переважно такі механізми емпатії, як емоційне зараження, ідентифікація, навіювання.
Стає зрозуміло, що на характер перебігу взаємин впливає не лише ситуація, а й наявність певних особистісних рис партнерів. Тому, хто легко піддається впливу, притаманні невпевненість, пасивність, підвищена тривожність, конформність, навіюваність, сенситивність, сором'язливість. В емпатії такої людини переважає емоційна складова. Через надмірний розвиток емоційного компонента високоемпатійна людина не може об'єктивно сприймати та оцінювати інших. Її альтруїстичні настанови та переконання, що всі люди, незалежно від їх вчинків, заслуговують на любов, розуміння та прощення, детермінують виникнення у сприйманні ефекту "ореолу". Сенситивність високоемпатійного індивіда підсилює розгортання емоційного зараження та ідентифікації, загальмовує розвиток когнітивних механізмів емпатії та вольового регулювання процесом об'єднання, перетворює емпатію на явище, схоже на навіювання. А високий рівень навіюваності заважає особистості чинити спротив впливові іншої особи. Такі особливості співрозмовника допомагатимуть іншому - активному, егоцентричному, але уважному до вербальних та невербальних проявів співрозмовника, чинити вплив на партнера.
Краща здатність до відокремлення від об'єкта взаємодії, збереження "цілісності власного Я", потреб та інтересів сприяють достатній критичності мислення та дозволяють тверезіше оцінювати і ситуацію взаємодії, і співрозмовника. Ймовірно, що в емпатії такої людини будуть мінімально задіяні механізми емоційного зараження, ідентифікації та децентрації. А із складових переважатимуть когнітивна та предикативна, що дозволятиме управляти ситуацією: "прилаштовуватись" над співрозмовником та вести його за собою.
Якщо такі стосунки є тривалими в часі, то вони обумовлюють формування у залежного учасника взаємодії "симбіотичного типу особистості". Адже кожна людина більше орієнтується на задоволення власних потреб. Партнер-симбіотик по-своєму користуватиметься нерівністю взаємин. По-перше, він відчуватиме безпеку лише тоді, коли його взаємини з іншими перебувають на інтимній чи, щонайменше, дружній дистанції, інакше він відчуватиме невмотивовану тривогу, напруженість. По-друге, "приліпившись" до іншої, сильнішої особистості людина-симбіотик делегує їй право вибору та активних дій, перекладає на неї відповідальність за прийняття рішень. Якщо такі близькі стосунки руйнуються, то партнер відмовляється далі слугувати поводирем, а
Loading...

 
 

Цікаве