WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства - Реферат

Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства - Реферат

громадян України всіх національностей ... приймає цю Конституцію - Основний Закон України".
Сьогодні дехто висловлює занепокоєная тим, що певна частина населення України підтримує окремі соціалістичні ідеї, можливо навіть підсвідомо. Тут доречно нагадати, що такі борці за українську ідею як І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко і багато інших у питаннях про шляхи розвитку суспільства дотримувались у більшості саме саціалістичних переконань. Але це не завадило їм бути великими патріотами України. Доречно тут навести слова М.Грушевського: "Боронячи українську державність, будуємо міцну твердиню... Укріплюючи авторитет нашої соціалістичної Центральної Ради та її соціалістичного міністерства, хочемо зробити нашу Україну твердою країною соціалізму. Будуємо республіку не для буржуазії, а для трудящих мас України, від цього не відступимо"6.
Таке було їх бачення майбутнього України. І нема сумніву, що вони бачили це майбутнє з позицій патріотів. Виходячи з таких міркувань, не варто сьогодні ламати списи на проблемі, хто зробив більше для перемоги над німецько-фашистськими загарбниками на Україні - радянські партизани чи вояки УПА? І тими, й другими у їх розумінні рухало почуття патріотичного обов'язку, хоч сам факт протиборства між ними в той час об'єктивно слугував на користь спільного ворога.
Почуття патріотизму, національної гордості не приходять самі по собі, рівень національної самосвідомості визначається не приналежністю до певного класу чи соціальної групи. Патріотами не народжуються. Патріотизм прищеплюється змалечку як невід'ємна риса людського характеру. Виховується це святе почуття різними шляхами і засобами. Таке виховання здійснюється на основі рідної мови, історії, культурних надбань свого народу, його звичаїв, традицій. Так в усіх цивілізованих країнах. Такий підхід передбачає й Державна національна програма відродження України7. Більше того, в Положенні про державний вищий навчальний заклад проголошено принцип єдності навчання й виховання, що зобов'язує органи освіти до відповідної роботи.
Не слід ігнорувати досвід патріотичного виховання, який було нагромаджено за радянської доби. Треба віддати належне комуністичній партії, яка зуміла створити цільну систему патріотичного виховання. Воно проводилось у відповідності зі статтею 36 Конституції СРСР на державному рівні. Щоправда, патріотичне виховання, як і вся система виховної роботи, трактувалася однобічно: українця привчали до розширеного тлумачення поняття батьківщини. Йому вона бачилася в образі Радянського Союзу, а сам він по суті втрачав своє національне обличчя і виступав складовою частиною єдиного радянського народу. Почуття національної самосвідомості підмінялося почуттям загальнонаціональної гордості. І на такому розумінні виховувались покоління. Отже, патріотичне виховання здійснювалося не в загальнолюдському розумінні цього слова, а лише в плані пріоритету інтернаціонального над національним /при визнанні їх діалектичного взаємозв'язку/.
І всеж, якщо не втратити грунту реальності, ми не можемо не бачити позитивних наслідків патріотичного виховання того часу: масового трудового героїзму радянських людей, які в найекстремальніших умовах йшли на будь-які жертви в ім'я світлого майбутнього. Не заперечити й бойових подвигів мільйонів людей, які у смертельних поєдинках відстоювали свободу і незалежність своєї Вітчизни. Це був патріотизм щирий, не показний, як би це сьогодні дехто не намагався заперечити.
Не слід ігнорувати всього багатства форм і методів патріотичного виховання тільки на тій підставі, що вони були вироблені і використовувались в умовах тоталітаризму. Навпаки, їх слід широко використовувати, лише наситивши новим змістом, а саме: покласти в основу патріотичного виховання любов і повагу до України, трагічної і разом з тим героїчної історії боротьби її народу за своє соціальне і національне визволення, за право на самостійний державний розвиток. Сьогодні це - одна з головних умов нашого становлення як незалежної держави.
В наш час на Україні, як ніколи раніше, склалися сприятливі об'єктивні умови для патріотичного виховання: стала реальністю її незалежність; вона отримала широке міжнародне визнання й підтримку; на її боці багатомільйонна діаспора тощо. Та попри це, ми зустрічаємося з цілим рядом негативних проявів, які суперечать патріотичним прагненням основного загалу української громадськості /відмова від служби в армії, небажання працювати, розгул корупції і насильства, пияцтва і різні аморальні дії, зневага до бойових і трудових подвигів своїх батьків і дідів тощо/.
Тому, поряд з сприятливими об'єктивними умовами необхідно враховувати суб'єктивний фактор, передусім - необхідність посилення патріотичного виховання людей, особливо молоді. Враховуючи багатопартійність сучасного українського суспільства, конче необхідна консолідація різних політичнгих партій і рухів саме на терені патріотизму.
Є необхідність організувати широкий всеобуч з історії України та українського народознавства серед різних верств суспільства, налагодити ділове вивчення української мови. Бо без державної мови не може бути й самої держави. Головне повести роботу так, щоб люди йшли на це без примусу, керуючись почуттям патріотичного обов'язку. В умовах сьогодення вкрай необхідна виваженість у прийнятті державних законів і рішень органів влади на місцях. Бо навіть найсправедливіше і найгуманніше рішення не буде мати реальної сили, якщо його необхідність не усвідомлена масами, а то й прямо суперечить їх переконанням і почуттям.
Навряд чи сприятиме патріотичному вихованню практика непродуманого перейменування вулиць і населених пунктів тільки на тій підставі, що старі назви їх породжені практикою тоталітаризму - це бумерангом повернеться згодом і до сьогоднішніх дій. Це ж стосується демонтування пам'ятників діячам попередніх часів і яскраво вираженої неповаги до сьогоднішніх ветеранів війни і праці, яка на жаль, має місце. Більше того, не варто на цьому фоні нав'язувати людям інші політичні оцінки і цінності, бо таким шляхом, як засвідчує багатолітня практика, не можна переробити їх мислення.
Засудити минуле можна, перекреслити його - не дано нікому. Отже потрібно брати уроки від минулого, а не сахатися його. Справжній патріотичний ріст не буде відхрещуватися від минулого, а навпаки, подбає про те коріння, з якого ми всі виросли. Україна робить перші кроки у розбудові своєї державності на шляху до політичного, духовного, економічного відродження. Патріотичне виховання народу допоможе в цьому.
Список використаної літератури:
1. Франко І. Вибрані твори у трьох томах. - Т.1. - К., 1973. - С.192.
2. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т.1. Вип.2. - К., 1991. - С.148.
3. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. -К., 1997. - С.15.
4. Добролюбов Н.А. Собр.соч. в 9 томах.Т.3. - М.-Л.- 1962. - С.265.
5. Кульчицький С. Не підірвати капітал довіри. - "Голос України", 1993, 20 січня.
6. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. -К., 1997. - С.25-26.
7. "0світа", 1992, 18 серпня.

 
 

Цікаве

Загрузка...