WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства - Реферат

Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства
Чим більше утверджується Україна в своїй державності, тим інтенсивнішим стає пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство, зміцнити державу, вивести її на високий рівень цивілізованості й культури. Історія засвідчує, що послідовна боротьба за утвердження і зміцнення української державності невіддільна від почуття патріотизму. Адже любов до батьківщини, надихає людей на подвиги й самопожертвування в ім'я великої мети.
Патріотизм зародився ще на світанку історії людського суспільства. В ньому знаходить вираження любов людей до своєї вітчизни, повага до її минулого і сучасного, піклування про майбутнє. Не було в історії і нема такої сили, яка могла б придушити в народі це почуття. Про його глибину і силу засвідчують пам'ятки літератури, зокрема "Слово о полку Ігоревім", думи та історичні пісні-балади, які виховували в народних масах почуття любові до вітчизни, будили протест проти її ворогів та панського гніту, прославляли народних героїв. Вони й понині служать живим джерелом патріотичного виховання українських людей - гідних наслідувачів культурного надбання своїх славних предків.
Патріотизм - явище соціально-історичне, в різні історичні епохи воно має конкретні прояви. Адже кожна людина, а тим більше соціальна група, має свої специфічні інтереси, і цим визначається її розуміння патріотизму. Нерідко виникають спекуляції на цьому святому почутті. Образно про це сказав великий демократ І.Франко у вірші: "Сідоглавому", викриваючи показний патріотизм окремих людей: "... твій патріотизм - празнична одежина, а мій - то труд важкий, гаряча невдержима"1. Проте є щось єдине, визначальне в патріотизмі, щи виступає його основним мірилом. Таким мірилом, зокрема для українця, є ставлення до української державності.
Наша історія багата прикладами патріотичних звершень в ім'я батьківщини. Свого часу виникла на терені української історії козаччина, і в ній український народ уособлював усі кращі якості патріота й борця. В ній він, як зазначав Д.Дорошенко, "виділив з поміж себе, найкращий, найбільш свідомий елемент"2. Козак був ідеалом вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю. Була визвольна війна 1648-1654 років під провідом великого патріота України Б.Хмельницького, який об'єднав навколо себе багатьох прибічників національної української ідеї. Були визвольні змагання за українську державність у 1917-1920 роках, в центрі яких знаходився визначний вчений і громадсько-політичний діяч М.С.Грушевський. Немеркнучими подвигами мільйонів патріотів сповнена історія Великої Вітчизняної війни нашого народу проти німецько-фашистської навали. На їх досвіді наступні покоління вчилися і вчаться любити батьківщину, боротися за її благо, віддаючи цій боротьбі самих себе без останку.
В радянській історіографії поняття патріотизму протиставляється буржуазному націоналізму і космополітизму. Щодо останнього, то це логічно. Адже космополітизм проповідує відмову від національних традицій, заперечує державний і національний суверенітет. Цього аж ніяк не можна сказати про націоналізм. Тут доцільно навести міркування про співвідношення понять "національна ідея" і "націоналізм". Національна ідея заснована насамперед на патріотизмі. Вона повинна мати загальнонаціональний характер, зосереджувати увагу на найбільш важливих, принципових питаннях розвитку країни як на найближчий час, так і на перспективу. До того ж вона має бути простою, близькою для сприйняття усім населенням. Зрозуміло, що така ідея, хоча за змістом і формою завжди матиме саме національний характер, повинна вбирати в себе загальнолюдські цінності, а тому не може грунтуватися виключно на етнічній основі, не обов'язково бути "націоналістичною" - виразником ідей українського націоналізму. Не випадково М.Грушевський попереджав свого часу, що всякі прояви українського шовінізму, винятковості, нетолерантності несимпатичні й небажані, взагалі їх треба визнати національним злочинством і виступати проти них з усією рішучістю3.
Національні відносини - це та сфера суспільного життя, де зачіпаються дуже глибокі почуття і переживання, спричинені багатовіковим існуванням відособлених держав. І тут найлегше можна принизити гідність людей, образити і посварити їх.
В радянській-соціологічній літературі патріотизм розглядається в органічному поєднанні з інтернаціоналізмом. Якщо відійти від ідеологічних штампів, то в поєднанні патріотизму з інтернаціоналізмом не варто шукати глибоких суперечностей. Доречно з цього приводу згадати точку зору представників української і російської революційно-демократичної громадськості. Виховання людей в дусі патріотизму вони розглядали у нерозривному зв'язку з їх вихованням у дусі дружби народів, поваги до звичаїв і традицій інших народів. М.О.Добролюбов зазначав: "Патріотизм живий, діяльний саме й відрізняється тим, що він виключає будь-яку міжнародну ворожнечу, і людина захоплена таким патріотизмом, готова трудитися для всього людства, якщо тільки може бути йому корисною...
Справжній патріотизм як окремий прояв любові до людства не вживається з неприязню до окремих народностей ..."4.
Є різне розуміння й тлумачення націоналізму. Доцільно тут протиставити націоналізм М.Грушевського і відомого самостійника М.Міхновського. М.Грушевський був-таки націоналістом. Але він сприймав націоналізм як любов до своєї нації, а не як ненависть до нації сусідньої. Він, зокрема, не сприймав платформу М.Міхновського, який проповідував у своєму "Катехізисі українця": "Усі люди твої брати, але москалі, ляхи та жиди - це вороги нашого народу"; "Україна - для українців. Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів". Як бачимо, природна для кожного націоналіста любов до власного народу /а це той же патріотизм/ трансформується тут у знавіснілу ненависть до людей інших національностей. Це позначається терміном "шовінізм".
Кредо ж М.Грушевського: "Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе"5.
Від небажання /напевно, в силу політичних переконань чи амбіцій/ погодитися з таким трактуванням понять /"націоналізм", "національна ідея", "патріотизм"/ і йде нерідко негативне ставлення до них в умовах сьогодення. Вся справа в тому, який зміст вкладається в ці поняття, зокрема в поняття "національна ідея": чи вона буде ідеєю виключно національного спрямування, чи демократичного, де буде базуватися на етнополітичній основі, виражати етнополітичну свідомість усіх громадян, що живуть в Україні, і хоча й належать до різних національностей, становлять єдиний український народ. При цьому, зрозуміло, корінний українсь кий етнос в усіх сферах життя суспільства повинен відігравати провідну роль.
Про неоднозначність точок зору на цю проблему свідчать тривалі суперечки навколо першої фрази Президента доКонституції України, яка в кінцевому підсумку була записана в такій редакції: "Верховна Рада України від імені Українського народу -
Loading...

 
 

Цікаве