WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Партійна ідентифікація та електоральна поведінка - Реферат

Партійна ідентифікація та електоральна поведінка - Реферат


Реферат на тему:
Партійна ідентифікація та електоральна поведінка
Вибори, з точки зору політології, є політичним інститутом, який виконує функції легітимізації існуючого режиму, сприяє делегуванню владних повноважень, а також політичній мобілізації населення. Результати виборів залежать від провідних акторів виборчого процесу - кандидатів і партій, які беруть в них участь, а також виборців. Саме виборця матимемо на увазі, розглядаючи електоральну поведінку як політико-психологічний феномен в контексті впливу на неї фактора партійної ідентифікації.
Проблема впливу патійної ідентифікації на електоральну поведінку залишається й досі малодослідженою цариною української політико-психологічної науки. Тут ми відстали як від західних, так і від російських науковців [1 - 8]. Хоч певний інтерес до цих питань у нашій політичній соціології все ж спостерігається [9].
Зайве переконувати, що означена проблема є надзвичайно актуальною і досить непростою, особливо зважаючи на реалії посттоталітарних країн, де в своїх партійних преференціях та ідеологічних уподобаннях досить часто не можуть чітко визначитися навіть політики - суб'єкти (актори) політичного процесу, не кажучи вже про "пересічного суб'єкта політики" [10].
На перший погляд, вплив партійної ідентифікації на електоральний вибір наших громадян незначний, оскільки лише 35 % з них вважає, що в українському політикумі є рухи, коаліції, партії, близькі їм за програмовими цілями та ідеологічними поглядами (згідно з опитуванням, проведеним 11 - 23 грудня 2003 року соціологічною службою Національного інституту стратегічних досліджень [22]). Поведінка виборця зорієнтована переважно на актора електорального змагання, тобто лідера, що "уособлює" політичну партію. Водночас, як засвідчують результати вже зацитованого опитування, навіть за досить низької довіри до партійних структур третина респондентів все ж вважає, що Україні необхідна багатопартійна система: отже свій вибір вони робитимуть під впливом партійно-ідеологічних уподобань.
Поняття партійна ідентифікація в західній політичній психології розглядається "як позиційна змінна, що означає відчуття приналежності індивіда до референтної політичної групи" [16, с. 124]. Російські політичні психологи схильні погоджуватися з таким формулюванням, але доповнюють його феноменом "лояльності" до політичних лідерів уподобаної партії [там само].
Щодо ролі партійної ідентифікації як одного з головних чинників структурування політичних орієнтацій громадян стосовно політичних об'єктів (партій, об'єднань), західні та російські психологи не такі одностайні. Перші вважають: для того, щоби спрогнозувати результати голосування, слід виявити партійну самоідентифікацію виборця та встановити її інтенсивність. Російські ж дослідники [12; 17; 18] жорстко критикують ідею використання концепції партійної ідентифікації стосовно дослідження поведінки виборця на теренах пострадянських країн, оскільки тут, через відомі обставини, не могло скластися "електоральних традицій" [16, с. 193], не могла розвиватися політична і електоральна культура [18]. Не можна не погодитися з цими аргументами. Втім справедливим можна вважати й інше твердження, згідно з яким "особливістю самоідентифікаційних стратегій" сучасних українців, та й росіян, є ідентифікація не з певною політико-ідеологічною течією, "а з ціннісними і світоглядними орієнтаціями особи", що репрезентує цю течію [16, с. 194].
Партійну ідентифікацію виборця можна характеризувати за критеріями зовнішньої/внутрішньої орієнтації та рівнем стійкості (ситуаційна і надситуційна).
Для багатьох людей інтерес до політики та партійна ідентифікація не стали важливою часткою життя. Участь у політичних акціях, виборах, активна політична діяльність є засобом підвищення соціального статусу, задоволення матеріальних потреб. Особа з зовнішньою партійною ідентифікацією може бути активним партійцем у певний економічно чи статусно вигідний їй момент. Коли ж ситуація змінюється не на користь підтримуваної ним партії, то такий "партійний функціонер" тут ж одні прапори змінює на інші (без особистісної кризи й трансформації ціннісно-диспозиційної структури). Тобто, такий вид партійної ідентифікації прагматично використовується для особистої зручності та вигоди.
Внутрішня партійна ідентифікація не є засобом завоювання авторитету чи кар'єрного зростання, задоволення прихованих бажань, не є формою боротьби зі страхом, не виступає в якості механізму сублімації відчуття приниження, не є формою соціабельності. Всі ці мотиви - вторинні. Первинним для такої особи є мотив соціальної компетентності, дещо інтелектуалізований та емоційно забарвлений. Така особа може не бути членом партії, але вона відповідально й аргументовано здійснюватиме свій електоральний вибір. Ідентифікація з певною партією чи політико-ідеологічною течією слугуватиме інструментом, а особа житиме у відповідності з цінностями цієї політичної ідеології.
За рівнем стійкості партійну ідентифікацію можна поділити на ситуаційну і надситуаційну. Перша пов'язана з актуальною політичною ситуацією. Вона реагує на маніпулятивні впливи професійних політичних акторів, які можуть "грати" на життєвих потребах значної частини населення. Надситуаційна партійна ідентифікація пов'язана з набутим політичним досвідом людини. Вона не так швидко змінюється, як ситуаційна, і чинить спротив маніпулятивним впливам ЗМІ, влади.
Серед найбільш поширених емпіричних показників, за допомогою яких можна визначити партійну ідентифікацію, виокремимо такі:
· визначення персональних і соціальних ідентифікацій за допомогою тесту "Хто Я в суспільстві?";
· розміщення власних ідеологічних цінностей на континуумі "праві - ліві";
· готовність віддати за певну партію свій голос, відповідаючи на запитання: "Якби вибори відбулися наступного тижня, то за яку партію (блок) ви б віддали голос?";
· близькість особистісних цінностей до програмних цілей та ідеологічних поглядів певної партії;
· самоідентифікація з певною ідеологічною течією;
· співвіднесення і узгодженість когнітивної, емотивної та поведінкової складових політичної орієнтації.
Партійна ідентифікація не означає формальної приналежності до партії, сплати внесків, активної участі в мітингах, зібраннях, акціях. Її елементи можуть репрезентуватися в просторі думок, оцінок, переваг певної партійної ідеології, з одного боку, та реальною поведінкою під час волевиявлення. Адже особа може симпатизувати конкретній партії чи блоку партій, але не голосувати за неї, оскільки ця партія має мало шансів на перемогу внаслідок низької популярності ідеологічної течії, якої вона дотримується. Те ж відбувається, якщо останні дії лідерів партії не задовольняють симпатиків, і тому більшість із них голосує за іншу партію, іншого лідера.
Проаналізуємо провідні підходи до дослідження впливу партійної ідентифікації на поведінку виборця через розгляд провідних підходів до самого терміну "поведінка виборця" ("електоральнаповедінка"). Політична психологія запозичила його з методології біхевіоризму [7], де він означав видиму, дієву поведінку, тобто поведінку, за якою можна спостерігати. Такий контекст феномена електоральної поведінки залишав за межами дослідження її ціннісні та диспозиційні складові, а саме політичні погляди, настановлення, орієнтації, переконання. Втім, очевидно, що таке змістове (якісне) вихолощення не сприяло цілісному дослідженню цього феномена, оскільки в самому понятті "електоральна поведінка" сконцентровано не лише поведінкові складові, що можуть бути зумовлені рівнем соціально-економічного розвитку країни, конкретної особи (за О. Шестопал це "інстинкти, навички та розумні дії") [11], а й простежується вплив мотиваційно-потрібнісної сфери, на основі якої можуть бути сформовані настанови, цінності, орієнтації.
В сучасній політичній
Loading...

 
 

Цікаве