WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особливості формування політичної культури молоді - Реферат

Особливості формування політичної культури молоді - Реферат


Реферат на тему:
Особливості формування політичної культури молоді
У XXI століття Україна увійшла як незалежна держава, що прагне побудувати відкрите демократичне суспільство. Наскільки динамічним і плідним буде цей процес, залежить від активності, зацікавленості, участі в розбудові держави не лише політичної та управлінської еліти, але й усього суспільства в цілому і, зокрема, молоді. Ще Аристотель писав про "стан розуму", який породжує стабільність або зміни в суспільстві [1].
Епохальні соціальні переміни та зрушення супроводжуються різким збільшенням навантаження на людську психіку і свідомість. У суспільному житті за таких умов значно зростає роль фактора культури, особливо політичної. Розвиток демократичної держави, свобод неможливе без самостійності мислення, демократичної правової свідомості, які і є продуктом політичної культури, що панує в певному суспільстві.
Про вагомий вплив культури на психічне життя людини говорив ще Л. Виготський, зазначаючи, що вона, культура, створює особливі форми поведінки. Культура може видозмінювати діяльність психічних функцій, надбудовуючи нові поверхи в структурі людської поведінки. Свідченням цього є процес історичного розвитку, в якому суспільна людина трансформує природні задатки та функції, виробляє і створює нові форми поведінки, які є специфічно культурними [4]. Подібної точки зору дотримується й Б. Ломов: "Властивості особистості, будучи соціальними за своєю природою і відображаючись у багатогранних відношеннях людини із суспільством, існують не поза конкретними індивідами: вони належать індивіду, є його властивостями, формуються в процесі розвитку індивіда в соціальних умовах" [10, с. 12 - 21].
У науковій літературі поняття "культура" досить часто розглядається в парі з категорією цивілізації, виходячи з різних підходів до співвідношення цих термінів:
· поняття "цивілізація" і "культура" є тотожними або ж в основному співпадають за змістом;
· поняття "цивілізація" дещо ширше за поняття "культура": одна і та ж цивілізація може об'єднувати різні культури;
· поняття "культура" описує результати духовної діяльності людей, а цивілізація - її матеріальні продукти;
· цивілізація - це певний стан культури [13, c. 241 - 242].
Саме в останньому трактуванні цивілізація набуває вигляду політичної організації, в якій цілком логічно виокремлюється соціально-психологічне поняття політичної культури.
Термін "політична культура" в науковий обіг увів І. Гердер, мислитель епохи Просвітництва [7, с. 333, 367 - 368]. Визначення політичної культури, яке стало класичним, запропонували Г. Алмонд і С. Верба. Г. Алмонд розмежовував два рівні досліджень політичної системи: інституційний та орієнтаційний. Якщо на першому увага концентрується на вивченні інституційної структури політичної системи, то другий рівень акцентує увагу на вивченні орієнтацій особистості на цю систему і соціально-політичні інститути та на розумінні особистістю своєї ролі в цій системі. Під політичною культурою Г. Алмонд і С. Верба розуміли комплекс таких орієнтацій: когнітивні (пізнавальні), афективні (емоційні) та ціннісні [1].
Нині цілком зрозуміло, що поняття "політична культура" - досить складне, багатогранне явище, що й зумовлює різні підходи до його вивчення - філософський, соціальний, аксіологічний, педагогічний, психологічний.
Сучасні дослідники, зокрема О. Рябов і В. Чистяков, виокремлюють три напрямки у вивченні поняття політична культура:
· трактування політичної культури як сукупності знань і духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду, традицій, системи політичних інститутів;
· політична культура як узагальнена характеристика людини, рівень її політичного розвитку та активності, уміння застосовувати політичні знання на практиці;
· політична культура як процес, спосіб, форма реалізації сутнісних характеристик людини, її знань, переконань в громадсько-політичній діяльності [17, с. 50 - 51].
Філософія розглядає політичну культуру як комплекс уявлень тієї чи іншої національної або суспільно-політичної спільноти про світ політики, політичного, закони і правила їх функціонування. Вона включає в себе сформовані багатьма поколіннями традиції, норми політичної практики, ідеї, концепції і переконання, орієнтації і установки людей щодо існуючої системи в цілому, політичних і соціальних інститутів та найважливіших правил політичної гри [5, c. 188].
На думку О. Галкіна, політичну культуру належить розглядати як спресований у суспільній свідомості національний або груповий історичний досвід і як форму поведінки [6, с. 77]. Проте політична культура є не лише концентрованим досвідом попередніх поколінь. Кожна сучасна людина має можливість засвоїти цей досвід, розвинути його і примножити новими надбаннями. Невід'ємною складовою політичної культури є також культура функціонування політичних інститутів держави [15, с. 132].
Зважаючи на ту роль, яку відіграє політична культура суспільства в сучасному світі, кожна держава зацікавлена в підвищенні її рівня. Досвід багатьох країн засвідчив, що зміна форм власності, форм правління може відбуватися досить швидко і за допомогою одних і тих же механізмів, але результат може суттєво відрізнятися. Причина цього криється в тому, що базові цінності (основні компоненти політичної культури) основної маси населення не можуть змінюватися такими ж високими темпами. Базові цінності політичної культури існують віками. Вони зберігаються і в періоди глибоких суспільно-політичних потрясінь, і в періоди стагнації суспільства.
Механічне запозичення ефективних у певних умовах соціально-політичних стратегій не завжди дає позитивні результати на новому соціально-культурному ґрунті, оскільки не можна не враховувати вплив на формування існуючої політичної культури багатьох специфічних для кожного народу чинників: історичних передумов, рівня загальної культури народу, соціально-класових інтересів, ідеології тощо [15, с. 128]. Отже, закономірним є висновок, що політична культура не може бути однаковою для всіх країн [8, с. 99]; вона визначається співвідношенням в ній елементів патріархальної, підданської та активістської типів [1].
Та, незважаючи на певний консервативний характер політичної культури в суспільній структурі, вона розвивається у взаємодії з існуючими політичними інститутами, традиціями, відносинами в суспільстві. "Біоритми" цього розвитку обумовлюються соціальними, психологічними, політичними, природними, економічними умовами і циклами зміни поколінь [15, с. 129]. Під впливом виховання, навчання, спілкування можуть формуватися нові риси політичної культури.
В Україні підростає нове покоління, яке вступає в життя, не будучи обтяженим старими догмами. Свідомість його формується в нових суспільно-історичних умовах. Від того, якими будуть цінності, інтереси цього покоління, на що спрямовуватиметься його активність, якою буде національна та політична культура нової генерації, залежитьмайбутнє України, майбутнє наступних поколінь.
В умовах великих суспільно-політичних трансформацій молодь є соціально-демографічною групою, яка найчутливіше реагує на соціально-політичні переміни. Соціологічне опитування 1991 року показало, що 63 % молодих респондентів виступали за державну незалежність України. 1995 року їх кількість зросла до 75 % [3, с. 89]. Тобто, більшість молоді відразу сприйняла нові ідеї і виступила за втілення їх у життя.
За даними опитування, проведеного у вересні 1999 року, 59 % молодих людей висловилося за побудову ринкової економіки в Україні, тоді як серед респондентів віком 55 і більше років цей показник сягає лише 28 % [13, с. 59]. Ці дані вказують на більш прогресивне бачення і розуміння сучасних соціально-політичних процесів молоддю, її більшу адаптованість до динамічних змін, які диктує сьогодення, ніж це спостерігається у старшого покоління.
Особливо сензитивним для формування політичних орієнтацій є юнацький вік. Саме цей вік Б. Ананьєв називає центральним періодом становлення
Loading...

 
 

Цікаве