WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистий наратив як модель вивчення етнокультурних особливостей ідентичності - Реферат

Особистий наратив як модель вивчення етнокультурних особливостей ідентичності - Реферат


Реферат на тему:
Особистий наратив як модель вивчення етнокультурних особливостей ідентичності
Статтю присвячено перспективам використання наративу особистості як моделі для вивчення різниці в організації системи ідентичності особи у представників слов'янського та кримськотатарського етносів, що належать до різних культурних вимірів. Наведено основні принципи використання наративу для етнокультурних досліджень ідентичності, презентовано притаманні респондентам кожного з етносів способи наративного самоконституювання, експериментально засвідчено етнічні розбіжності в організації системи ідентичності особи.
Герменевтичний підхід у психології широко застосовується не тільки в традиційній для нього сфері психотерапевтичної роботи, але й у галузі соціальної і культурної психології - як метод дослідження, що дозволяє вивчити соціально-психологічні феномени і процеси в просторі суб'єктивної психічної реальності особистості. Досліджувані з застосуванням герменевтичних підходів психологічні явища специфічні: вони можуть утворювати текстові форми, які відсилають як до самої сутності об'єкта вивчення (у даному випадку - ідентичність), так і в царину, де відбувається його реалізація. Зіставлення цих аспектів дозволяє зберегти суб'єктивну цілісність досліджуваних феноменів у процесі дослідницьких процедур аналітичного характеру.
В даному випадку нас цікавить ідентичність особистості - самототожність, встановлювана індивідом у часі й просторі стосовно безлічі самовизначень, які він приймає протягом життя. У соціальній психології ідентичність особистості розглядається як складне системне явище з структурною і змістовою своєрідністю. Системний характер ідентичності особистості визначається виокремленням у ній пов'язаних між собою і вибудованих у певній послідовності елементів - самоототожнень, часткових стосовно всієї системи ідентичності.
Сучасна соціальна психологія пропонує значну кількість підстав, щодо яких дані ототожнення класифікуються, вивчаються і вбудовуються в цілісний концепт ідентичності особистості. Однак основним для системи ідентичності є виокремлення в якості її компонентів Его-ідентичності, що визначає автономію, унікальність і неповторність Я особистості, і соціальної ідентичності як сукупності самовизначень, за допомогою яких суб'єкт визначає свою приналежність до соціальних груп і категорій. Питання про характер взаємодії особистісної і соціальної ідентичностей у системі ідентичності особистості й дотепер лишається дискусійним. Найопукліше цю проблему окреслено в крос-культурних дослідженнях, де ідентичність особистості розглядається як така, що обумовлюється типом культури, до якої особистість належить.
Традиційно культурні дослідження в психології пов'язані з поділом культур на індивідуалістичні і колективістські. Згідно з цією класифікацією, для суб'єкта, що належить до колективістської культури, група є первісною реальністю, а індивід - вторинною, яка існує тільки як частка цілого (Marcus, Kitayama, 1981; Kim, Triandis; 1990). Для суб'єкта індивідуалістичної культури, навпаки, формування іншого, диференційованого від оточення Я (Самості, Его) стає першочерговим завданням.
Детермінуюча роль типу культури у формуванні ідентичності особистості полягає в реалізації двох основних механізмів: індивідуалізації і соціальної ідентифікації. При індивідуалізації формується образ соціального світу, що складається з низки диференційованих об'єктів, який сприяє розвиткові фундаментальної опозиції "Я - Вони". Соціальна ідентифікація, навпаки, максимально стирає межі між об'єктами і сприяє формуванню образу Я як подібного до інших, ідентичного з ними. Вона обумовлює формування опозиції "Ми - Вони" (К. Коростеліна, 2000).
Кожна з таких опозицій багато в чому формує те, що в сучасній глибинній психології називається психічною реальністю суб'єкта (Н. Каліна, 1999), тобто визначає спосіб концептуалізації суб'єктом дійсності, набір основних життєвих цінностей і способів поведінки, але найголовніше - конституює саму особистість як суб'єкт сформованої дійсності.
Традиційною сферою вивчення ідентичності особистості для соціальної психології є феноменологія взаємодії представників різних культур і можливі проблемні зони, пов'язані з різницею у фундаментальних опозиціях суб'єкта і світу, детермінованих провідним типом культури. Вивчення особливостей міжетнічної взаємодії в етнічно неоднорідних регіонах є основним типом таких досліджень. Слід зазначити, що при цьому увага науковця фокусується, в основному, на поведінці суб'єктів етносу і культури в ситуації контакту, оцінці таких ситуацій, виокремленні провідних цінностей суб'єктів, значимих на рівні етносу, ставленні суб'єктів етносу до проблем регіону тощо. Та в будь-якому випадку вивченню стає доступною лише "зовнішня" позиція суб'єкта, реалізована або в поведінці, або у свідомо сформованій відповіді (ставленні) на пропоноване дослідником запитання чи інформацію.
Герменевтичне ж трактування ідентичності по-новому розкриває сутність цього феномена. Воно є певним текстом, що, улід за Н. Чепелєвою, ми розуміємо як "перетворену форму спілкування, діалогу між суб'єктами комунікації" [4]. Текстовою моделлю ідентичності стає особистий наратив, розказана суб'єктом історія життя.
Наративний аналіз як метод дослідження має свої переваги перед стандартними соціально-психологічними методами. Звичні тести і запитальники у вивченні психічних феноменів відразу задають позицію суб'єкта як відповідача. Відтак він "подрібнює" безперервний досвід, що підсумовує і відтворює об'єкт вивчення виокремленим з контексту життя. Оповідь реалізує досліджуваний об'єкт як феномен буття, іманентний йому, представлений в актуальності для суб'єкта тут і зараз. Суб'єкт не просто надає інформацію, обумовлену поставленим запитанням, але конструює сам феномен у тій послідовності і формі, у який він постав у безпосередності його буття. Крім того, розказаний людиною наратив виступає одночасно "як засіб самозрозуміння (історія для себе) і як засіб самопред'явлення (історія для іншого)" [4].
Отже, можна говорити про створення особливого роду наративної ідентичності - текстового модусу існування ідентичності особистості, де самозрозуміння (створювана і утверджувана его-ідентичність) і самопред'явлення (створювана і утверджувана соціальна ідентичність) відбуваються одночасно, утворюючи єдиний конструкт. Його цілісність відповідає концептуальній цілісності суб'єктивної реальності індивіда. Вважаємо, що наративна ідентичність - найзручніша модель для вивчення взаємозв'язку его-ідентичності й ідентичності соціальної в системі ідентичності особистості, оскільки вона виконує такі функції:
1. Подаючи особистий наратив, суб'єкт конструює в його просторі особливу наративну ідентичність особистості, що слугує моделлю для вивчення її системи.
2. У процесі нарації психічна реальність суб'єкта і реальність тексту стають тотожними.
3. Наративна ідентичність конструюєтьсяяк феномен буття особистості, невіддільний від життєвого процесу.
4. У наративній ідентичності репрезентовано найзначиміші для особистості ідентичності у повноті їх взаємозв'язків і відносин, що мають якісну визначеність.
5. Особистий наратив, вписаний у наратив етносу й культури, дозволяє виявити етнічні й культурні детермінанти наративної ідентичності.
Ґрунтуючись на цих теоретичних уявленнях, ми провели дослідження
Loading...

 
 

Цікаве