WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат

Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат

індивідуальної свідомості в умовах технічного прогресу певної колективної свідомості, "яка навіть без урахування комп'ютерних мереж поступово об'єднає в єдиний інтелектуальний контур (тому що фізичні організми будуть різними) якщо не усе людство, то принаймні його творчу, "інформатизовану" частину" [11, с. 76 - 77].
Мондіалізований світ став набагато простішим і складнішим: простішим у тому сенсі, що в деяких найважливіших відносинах він дійсно став єдиним "світом без кордонів", а складнішим - тому що нова єдність, як і раніше, носить дуалістичний характер (хоча колишні бінарні конструкції ускладнилися) і одночасно мультиплікативний (мультиплікація всілякихкордонів, культурних і етнічних насамперед, що розламує кордони національних держав). Суперечність між цими тенденціями являє собою ефект руху, "що наштовхнувся на самого себе". Саме таке розуміння перевороту, що відбувся в ХХ столітті, запропоноване К. Ясперсом, є ключем до розуміння того, що відбувається "за межами зростання" - у глобальному постсучасному світі.
У свою чергу, брак об'ємного бачення параметричних проблем і геополітичної перспективи політичного класу провідних у процесі мондіалізації країн підсилює тенденцію до поширення самовідтворювальних локальних і регіональних вогнищ конфліктного розвитку на суміжні простори і дестабілізації усієї світової системи. Об'єктивною вимогою логіки мондіалізації у сфері політичних відносин є становлення інститутів політичного представництва і механізмів політичного діалогу, що спираються на взаємне узгодження інтересів.
Альтернативність шляхів глобального розвитку робить глобалізацію центральною політичною проблемою. Вона ж ставить у центр глобальних процесів людину як суб'єкта вибору. Людина - це пульсуюче ядро світової історії, доля якого залежить від його здатності протистояти зростанню світової ентропії. Володіючи свободою вибору, вона привносить у світовий історичний процес альтернативність. Але ця ж воля вибору робить людину відповідальною за свої діяння, особливо в умовах, коли наслідки індивідуальних дій можуть мати глобальний характер.
Первісне розуміння свободи засноване на її якісному визначенні, що вказує на щось життєве, природне, сприятливе для окремої людини, для людської спільноти, без якого ця людина немислима, і для природи, що зберігає людей. Йдеться про вказівку на наявність якоїсь властивості реальності, а саме на гармонійність, несуперечність взаємодії людського роду та його оточення, що визначається як "мир". "У цьому сенсі, - за М. Ільїним, - поняття свободи розчиняється в тотально благому стані (мирі) універсуму, чи світу (в окресленій обрієм його безпосередньої приступності для первісних людей), стає їх (світу і миру) узагальнюючою сутністю" [12, с. 50].
Наявність дисгармонії універсуму свідчить про відсутність свободи, а обставини, що породжують дисгармонію, зводять можливості невільної людини до одномірної орієнтації між знищенням ворога і власною загибеллю. Тріумфує принцип "війни всіх проти всіх", коли "homo homini lupus est". Перебороти його можна лише за рахунок олюднення себе і середовища, іншими словами - впорядкування (політизації) людських відносин, а тим самим і утвердження свободи.
М. Ільїн звертає увагу, що давні слов'яни осмислювали мир і свободу за допомогою етимону мир/милий, котрий навіть сучасними слов'янами зв'язується зі змістом того, що мило, бажано, привабливо. Тут же виявляється зв'язок слов'янського "мир" та іранського "mithra" (угода, договір, а також ім'я верховного божества іранців - бога сонця і космічного порядку). Хоча російський політолог і бачить у зближенні цих слів скоріше вторинну народну етимологію, ніж пряме запозичення, усе-таки він не виключає, що корінь "mei" (милий), що дав, наприклад, давньоіндійське слово "mitra" (друг), співзвучне імені іранського божества, могло вплинути на етимологію слова "mithra".
Для нас тут становить інтерес те, що слово "свобода" через поняття "мир" виводить нас на ідею порядку, що є базовою політичною ідеєю. Утвердження, розширення людської свободи пов'язується тим самим з торжеством ідеї порядку, тобто умовою дійсності волі є безупинна політизація світу. Свого часу Арістотель дав визначення політики як сфери регулювання людського спілкування, галузі, відповідальної за підтримку соціального порядку та керівництва громадськими справами. У цьому руслі В. Ільїн визначає політику як "соціально значимий рід занять щодо контролювання міжіндивідного обміну діяльністю, ефективізації суб'єктивних зв'язків відповідно до інтересів, що заявляються" [13, с. 47].
Упорядкування людських відносин є розширення простору миру, подолання політичними способами міжродової і міжплемінної війни всіх проти усіх. Саме слово "свобода" походить від старослов'янського "свобство" (звідси "свойство", "свойственники" - рос.) і виражало, за О. Трубачовим, групу родинних, своїх осіб [14, с. 170]. "Свойственники" - це люди, що стали своїми завдяки цілком політичному способу замирення - порідненню.
Людина стає особистістю, вільною особистістю, завдяки співтовариству. Вирішальна роль у його утворенні традиційно приділяється "приязні" (звідси freedom та ін.). Елліни підкреслювали роль приязні-любові (philia) в утворенні людських спільнот. Подібним чином слов'яни ключового значення надавали дружбі, полюбовній прихильності, виражених коренями мир/милий. У той же час, як відзначав В. Ільїн, "творення спільності на засадах персонального обміну діяльністю не уникає домінування, що у сфері інтимної близькості, індивідної приязні, вільно глибоких захоплень, поривів до взаємності, відчуття ідентичних цінностей здобуває вид плотської і метафізичної залежності" [13, с. 43]. Він використав образи героїнь фільмів "Еммануель" і "Дика орхідея" для виділення двох орієнтацій у любові, позначивши їх як "любов-інстинкт" і "любов-взаємодія душ". В обох різновидах любов є способом утвердження переваги, домінування, впливу. Отже стає зрозумілим, що розширення простору свободи в будь-якому випадку допускає зростання політичного характеру соціальних зв'язків.
У масштабах світового співтовариства створюються передумови для розкриття потенціалу справді вільної, творчої особистості. Та водночас у постмодерному суспільстві релятивізується сам зміст суспільного порядку, цінностей і цілей світового співтовариства, а влада, інститути й способи політичного регулювання втрачають чіткість, прозорість і визначеність. Виникає "парадокс свободи": розширення сфери людської свободи до глобальних масштабів призводить до політизації людських відносин, але ця політизація накладає зовнішні обмеження на вільну життєдіяльність. В іншому розумінні наростання ступеня волі посилює стихійність, хаотичність світу, породжуючи внутрішній рух до його упорядкування, а отже -
Loading...

 
 

Цікаве