WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат

Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат

людьми. "Глобалізація, як процес і структура об'єктивно-даного порядку, не мислима поза носієм уявлень про неї, безвідносно всієї сукупності знань про глобалізацію як наукового, так і позанаукового характеру", -заявляє М. Чешков, відзначаючи при цьому, що "глобалізація є такою, якою її відображає і робить глобалістика" [4, с. 52].
Очевидно, що без відповідних якісних трансформацій свідомості не може відбутися кількісних і якісних змін у обсязі і характері соціальних відносин, що визначають сутність інтеграційного процесу. У цьому сенсі уявляється продуктивним встановлення залежності між парадигмальною трансформацією планетарної свідомості і розвитком мондіалізації як глобального інтеграційного процесу, у структурі якого проявляються специфічні моделі інтеграції.
Уявляється, що результатом такої трансформації свідомості стало виникнення наднаціональних і транснаціональних механізмів управління на планетарному рівні. З одного боку, вони висвітлилися в ідеях глобального управління і Світового Уряду як альтернативи влади держави-нації, а з іншого боку - у глобальному корпоративному менеджменті, що припускає розвиток глобальних корпоративних комунікацій "знизу".
На суперечливість тенденцій, поєднуваних загальним терміном "глобалізація", неодноразово звертали увагу вчені. Так, Г. Трофименко говорить про два поняття глобалізації: "Одне - це природний процес інтеграції світу в більш консолідоване загальносвітове співтовариство, що відбувається в силу розвитку систем зв'язку, транспорту, банківської системи, транскордонних операцій... Це нормальний природний процес, пов'язаний зі світовим технічним прогресом. Другий процес - спроба підпорядкувати американському диктатові всі незалежні держави, прибрати до рук ключові галузі промисловості, політики, фінансів відповідних країн. Це "американізація", встановлення американської гегемонії. Але вони її прикривають терміном "глобалізація" [5]. По суті, йдеться про дилему об'єктивної закономірності глобалізації і суб'єктивної (у "волюнтаристському" сенсі) стратегії мондіалізації.
Мондіалізація базується на природничо-історичному процесі інтернаціоналізації економіки і політики, а в зародковому стані - і культури. Причому під інтернаціоналізацією розуміють наростання взаємозв'язку і взаємозалежності окремих націй, народів і країн. Вона починається з Великих географічних відкриттів і зародження географічно розширювальної торгівлі. Нинішній етап мондіалізації є якісно новою стадією в процесі технологічного прогресу, інтернаціоналізації світової економіки, політики і культури, коли на перший план виходить створення механізмів глобального управління цими об'єктивними процесами. Об'єктивною їх основою є формування глобального корпоративно-державного симбіозу, що спирається на глобальні корпорації та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. Інтеграція цих двох типів міжнародних акторів зумовлює формування системи глобального управління.
В сучасних умовах виникає опозиція двох взаємовиключних тенденцій, що розкривають суперечливий характер мондіалізації: тенденції удосконалення механізмів багатостороннього управління глобальними процесами і тенденції створення уніполярної структури світової системи, заснованої на домінуванні високорозвинених західних держав. Це можна проілюструвати на прикладі інформаційної сфери. Тут об'єктивна тенденція глобалізації, що припускає вільний рух інформаційних потоків, вступає в протиріччя з реальністю інформаційної мондіалізації, що допускає лише однобічний рух на інформаційних магістралях.
Глобалізація і мондіалізація тісно поєднані. Остання - настільки ж давній історичний феномен, як і глобалізація. Її джерела можна знайти вже в стародавніх імперіях, що були певними замкнутими ойкуменами, спрямованими в космічне буття. Ця спрямованість до всесвітньої імперії проходить через всю історію і доходить до Новітнього часу, коли вона втрачає свій священний характер і здобуває техноекономічную основу. Як відзначав М. Бердяєв, "імперіалістична воля є завжди воля до світового існування. Через боротьбу, через розбрат імперіалізм усе ж сприяє об'єднанню людства" [6, с. 119].
Але глибинний етичний зміст двох феноменів є антиномістичним. З релігійної точки зору, сама по собі глобалізація - це природний, Богом установлений хід подій. Свідченням тому є вся історія людської культури, економіки, державності. Християнство, що ознаменувало собою дві останні тисячі років нинішньої європейської цивілізації і дало їй норми світосприймання, етики, моралі та моральності, почалося Господньою проповіддю, виголошеною в маленькій Іудеї, на краю Римської Ойкумени, і пролунало звідти Благою Звісткою по усьому світові, продзвеніло закликом Апостола стати новою людиною, у якій "немає ні Елліна, ні Іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, Скіфа, раба, вільного, але всі і в усьому Христос" (Кіл. 3:11).
Два тисячоліття розділяють дві глобалізації, дві Ойкумени - ту, малу, Римську, що чула Самого Христа, і нинішню, всесвітню, мондіалістську, що оголосила про завершення Його епохи. Колись сама державна машина і "найпрогресивніше і цивілізоване людство" стародавнього світу виявилися неспроможними і впали під ударами варварських орд, у яких не було ні непохитної моці соціальної системи, ні сили знання раціональних схем, формалізованих правил і всеосяжних законів. Сучасні мондіалісти, будуючи своє всесвітнє царство, створюють ситуацію, що відрізняється від стародавньої лише масштабністю і технічними деталями. І завершиться вона для своїх творців настільки ж жалюгідно. Ось тільки "варварам" у силу глобальності і всеохопленості новітньої системи прийти буде нізвідки, та й з християнами вона бореться куди послідовніше і планомірніше, ніж римські імператори чи ті ж більшовики.
Мондіалізація в релігійному розумінні виступає як антипод глобалізації. Святі отці не даремно говорили, що "диявол - це мавпа Бога". Не будучи спроможним створити нічого самому, сатана лише "передражнює" божествений порядок речей, паразитуючи на благодатних енергіях, псуючи їх, намагаючись створити свій, "рівнобіжний" світ, підлеглий законам пітьми та зла. У такому світі є і свій "аналог" соборності - диявольський сурогат, що прокладає шлях прийдешньому антихристові, який готує об'єднання зневіреного світу не під покровом Закону Божого, не в лоні рятівної Істини Христової, але під ярмом "людини гріха, сина погибелі" (2 Сол. 2:3), якого "Господь Ісус уб'є духом вуст Своїх і винищить явищем пришестя Свого" (2 Сол. 2:8). У сфері релігійній це зле починання прикривається псевдовченням про необхідність об'єднання усіх віросповідань (незалежно від істинності чи помилковості) - екуменізмом. В сфері державній - псевдовченням про неминучість прийдешнього об'єднання людства в єдину
Loading...

 
 

Цікаве