WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат

Особистісна потреба влади як чинник політичної свідомості студентів - Реферат


Реферат на тему:
Особистість і глобалізація
Типовою рисою сучасних досліджень глобальних процесів і проблем є практично повне і загальне ототожнення об'єктивного і суб'єктивного у глобальному розвитку, або інакше - процесів мондіалізації і глобалізації. При цьому характеристики глобалізації як об'єктивного процесу, в основі якого - посилення взаємозалежності людського суспільства і біосфери, їх коеволюція в напрямку створення певної "глобальної ноосфери", переносяться на якісно інші процеси формування соціальної світоцілісності, які варто розуміти як мондіалізацію. Остання є скоріш суб'єктивований феномен, викликаний до життя стратегією певної частини суб'єктів світового розвитку. У силу цього мондіалізація як суб'єктивна стратегія підмінюється глобалізацією як об'єктивною закономірністю (інший можливий результат - тривалі дискусії на тему про те, наскільки об'єктивним чи суб'єктивним є процес глобалізації).
Не можна погодитися з поширеною думкою, ніби "світ глобалізується, а не його глобалізують". Так, він глобалізується, але його й глобалізують, чи, точніше, мондіалізують. Глобалізація - це, звичайно, не змова зловмисників, "що прчаїлися за світовими лаштунками", але вона допускає можливість її використання окремими учасниками процесу у своїх егоїстичних інтересах. Тому першорядне завдання для науки полягає в принциповому відмежуванні мондіалізації від поєднаного з ним процесу глобалізації. Політичний тиск шляхом прямих дій урядів або через діяльність міжнародних інститутів з метою уніфікації національних економік, політичних режимів і правових систем навколо набору однакових правил гри, що складає сутність процесу мондіалізації, має мало спільного з універсальними, трансісторичними домінантами світового розвитку, які слід розуміти як такі, що становлять сутність глобалізації.
Не можна не враховувати й тієї обставини, що глобалізація, гранично ущільнюючи контакти між країнами і регіонами, допускає гармонійне співіснування народів, оскільки стабільність і передбачуваність світового порядку прямо залежать від стійкого розвитку кожного окремого суспільства. При цьому не слід забувати, що не якісь безликі "соціальні сили", а реальні індивіди роблять світ глобальним, проводячи нові лінії комунікації, що долають національні кордони, створюючи організаційну інфраструктуру і переконуючи прийняти нові моделі розвитку. Це допускає необхідність врахування індивідуальних відносин як важливого фактора і механізму в процесі мондіалізації.
Проблема ролі і перспектив Людини - одна з визначальних у контексті співвідношення процесів глобалізації та мондіалізації. Правда, питання, чи є людина суб'єктом глобалізації, залишається дискусійним. В дискусії з Е. Азроянцем М. Чешков відзначав, що розгляд людини як однієї з трьох складових мегасоціуму є ознакою атомарного підходу до побудови ідеального об'єкта, а це порушує послідовність у розумінні цього складного феномена, коли перша частина використовуваного Е. Азроянцем терміна ("мега") по суті втрачає властивий їй зміст, і в такому випадку мегасоціум виявляється помилковим об'єктом [1, с. 55]. Напевно, зауваження М. Чешкова методологічно правомірне, але для нас питання полягає насамперед у тому, чи є мондіалізація протилежністю, а чи наслідком глобалізації?
Глобалізація, виносячи потреби й інтереси людини за національні кордони, пускає в хід тенденцію персоніфікації міжнародних відносин, пов'язану зі становленням додаткових джерел зовнішньополітичної ініціативи - приватних корпорацій в особі їхніх керівників і самої Людини як кінцевого споживача створюваних глобальною економікою і культурою товарів, послуг, культурних цінностей і способу життя. Їхні інтереси можуть не збігатися з офіційно сформульованими національними інтересами. В. Михеєв говорить, зокрема, про виникнення феномена "Людини Інтернаціональної", що пов'язує задоволення своїх потреб не тільки з "своєю" державою, але і зі світовою спільнотою в цілому [2, с. 132]. Тим самим Людина виходить за функціональні рамки громадянина своєї країни і перетворюється на самостійний суб'єкт міжнародних відносин. Поява людських потреб, що об'єктивно перебувають на регіональному чи світовому рівні бачення, зростання їхньої кількості, є важливими передумовами глобалізації.
Не випадково сьогодні тема "теорія і практика зовнішньої політики міжнародних і національних корпорацій" стала, поряд із проблемами глобалізації, однією з пріоритетних тем наукових досліджень. Поєднання процесів автономізації й інтеграції є характерною рисою нинішнього етапу глобалізації, що виражається, зокрема, у "парадоксі Несбітта": "Чим вищий рівень глобалізації економіки, тим сильніші її дрібні учасники". Це особливо переконливо проявляється в інформаційно-технологічній сфері, де ухвалення конкретних рішень переходить з рівня національних інститутів на рівень конкретного індивіда-власника.
Персоніфікація міжнародних відносин дозволяє приватним особам висловлювати свою стурбованість проблемами міжнародної безпеки, формувати, формулювати і захищати власні зовнішньополітичні інтереси. Це відкриває можливість ініціювати й проводити міжнародні неурядові обговорення гострих світових проблем, готуючи тим самим наступні міждержавні рішення.
Однак виклики такої спрямованості персоніфікації міжнародних відносин закладені в мондіалізації. Характер процесів мондіалізації дає значні підстави сумніватися, чи стане "Людина Інтернаціональна" головною цінністю і вищою метою суспільного розвитку, якщо на перший план у процесі глобалізації виходить створення позанаціонального громадянина єдиної світової держави. За словами О. Білоруса, "найбільша загроза в тім, що глобальна Людина стане універсальним знаряддям у руках глобалізаторів нової інтелектуальної ери. Про людський вимір і людський вигляд, про гуманізацію такої глобалізації не може бути й мови. Люди світу повинні бути пильними" [3, с. 48]. Зокрема, О. Білорус справедливо зауважує, що "глобальний світовий будинок "без стін" може виявитися нездатним забезпечити основні права людини для всіх людей світу. Саме в цьому головна проблема нової ери глобалізації" [3, с. 49]. Для того, щоб запобігти такому розвиткові подій, необхідно поставити в центр уваги не "Людину Інтернаціональну", а реальну людину з її релігійною, національною, соціальною ідентичністю, людину як носія реальних соціальних і соціоприродних зв'язків та відносин з обов'язками і правами, що випливають з них.
Реальним проявом персоніфікації міжнародних відносин можна вважати зростання впливу суб'єктивних інтерпретацій глобалізації на її об'єктивний зміст, у першу чергу шляхом впливу на зміст стратегій поведінки у світі, що глобалізується. Це стосується як впливу вчених і політиків, так і впливу сприйняття глобалізації звичайними
Loading...

 
 

Цікаве