WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісні виміри сьогодення - Реферат

Особистісні виміри сьогодення - Реферат


Реферат на тему:
Особистісні виміри сьогодення
В сучасних умовах дедалі гостріше відчувається трагічний ірраціоналізм людського буття, оскільки домінування матеріальної активності призводить до руйнування особистісного "Я". Тим часом розвиток нашої молодої держави, формування нової філософії державотворення потребують значного потенціалу активності, інтелекту, духовним носієм яких є особистість. Відтак проблема особистості на сьогодні є вельми актуальною.
З огляду на необхідність пошуку нових шляхів реалізації індивідуальних можливостей, перед особистістю постає проблема інтеграції в новий універсальний центр буття з урахуванням усіх попередніх етапів формування людської цілісності. Втім, досягнення нового рівня інтеграції неможливе методом заглиблення в традиційні системи трансляції людського досвіду. Це по-перше.
По-друге, проблема особистісної активності стає ще вагомішою, зважаючи на процеси зростання відкритості суспільства і, як наслідок, змін у розумінні співвідношення матеріальної і духовної активності.
Саме тому виникає нагальна потреба побудови нової теоретичної моделі особистості, яка дозволить відобразити її цілісність, врахувати її сутнісні особливості, показати особистість як систему внутрішньо самостійну і водночас взаємопов'язану з іншими системами (суспільством, світом тощо).
Останні дослідженння і публікації
Особистісний розвиток є фундаментальною і водночас складною проблемою філософських, соціологічних, психологічних досліджень. Пильну увагу їй приділяють як вітчизняні (В. Андрущенко, Л. Газнюк, Л. Губерський, О. Злобіна, М. Михальченко, Н. Соболєва, В. Табачковський, В. Циба та ін.), так і зарубіжні вчені (Г. Арендт, В. Іноземцев, Г. Кисельов, В. Козловський, К. Муздибаєв, А. Уткін та ін.) [2; 5; 6; 7; 9; 10; 11; 13; 14; 18].
Аналіз зазначених публікацій допомагає виявити різноманітні аспекти особистісної активності, її критеріїв, співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів особистісного розвитку, його ціннісно-смислової спрямованості. Водночас жоден з нинішніх теоретичних підходів у дослідженні проблем особистості - історичний, соціологічний, економічний, діяльнісний - не дає змоги розглядати її як цілісну систему взаємовідносин з внутрішнім і зовнішнім світом.
Невирішені складові загальної проблеми
Незважаючи на численні дослідження з теорії особистості та окремих аспектів особистісної активності, проблема напрямків і способів утвердження особистості в нових суспільних реаліях потребує ретельного аналізу.
Мета статті
Розвиваючи теоретичні напрацювання щодо вивчення особистісної активності, доцільно дослідити її особливості в сучасних умовах, визначити теоретичний інструментарій особистісного виміру сьогодення.
Теперішня динаміка людської суб'єктивності визначається чітко окресленими процесами індивідуалізації, об'єктивною ознакою яких є надмірна рухливість соціальної структури, що призводить до дестабілізації психологічних зв'язків індивіда з різними суспільними групами. В результаті розмивається традиційна модель "людини колективної", яка черпала свої мотиви, знання, моральні норми та світоглядні настанови з відносно усталених групових культур. Індивідуалізація посилює автономію особистості, необхідність самостійного вибору цінностей, які у подальшому орієнтуватимуть її активність.
В структурі активності, як правило, виділяють суспільний та індивідуальний рівень [1; 3; 15 та ін.], а розвиток активності постає як постійне розгортання протиріч між особистістю і суспільством. Тому завжди актуальною є проблема узгодження цих двох структур. Яка з них може дати ширший простір для реалізації особистісної активності?
Протягом всієї історії розвитку людської активності спостерігаємо існування двох систем: колективізму та індивідуалізму, котрі на певній стадії, за певних умов витісняють одна одну.
Наше ставлення до суспільства зазнає певних змін, тобто сучасний підхід до суспільних проблем має свої чітко окреслені особливості. Зокрема, переглядається та "береться на озброєння" традиція індивідуалізму, з якої зростала західна цивілізація і яка донедавна не знаходила належного застосування в системі цінностей українського суспільства.
Стосовно ж колективних систем можна підкреслити їх спільну рису - "свідому організацію продуктивних сил суспільства для виконання певного соціального завдання" [17]. Ідеологи таких систем свідомо принижували значення особистісної активності, посилаючись на те, що особистість не завжди прагне до суспільної мети.
Власне, тут і зароджується конфлікт між індивідуальною і колективною свободою. Усі види колективізму прагнуть організувати суспільство в цілому, підпорядкувати всі його ресурси задля досягнення єдиної мети і, як правило, відмовляються визнавати будь-які сфери автономії, де особистість та її активність є самоцінними. Зрештою, за таких умов особистісна автономія якщо й існує, то лише формально.
У реальному житті люди постійно здійснюють ціннісний вибір. Визнаючи певні загальні критерії (загальнолюдські цінності), особистість щоразу здійснює свій вибір. Але там, де всі засоби належать державі, "суспільний підхід" починає домінувати у прийнятті рішень.
Колективістська система цінностей ставить людину у залежність, зокрема, від держави у виборі засобів для досягнення особистісних цілей. Саме держава, відповідно до своїх пріоритетів, визначає, що і скільки виробляти, кому і які блага надавати. Звужується не лише свобода споживчого вибору, а й свобода вибору професії, роботи, місця проживання. Це свідчить про розмивання, зникнення сфери приватного життя, захищеного законом, де людина - повновладний господар своїх рішень.
У тих світоглядних системах, де суспільство або держава поставлені над особистістю, їхні цілі загалом суперечать розвитку особистості і спрямовані переважно на її підкорення. Справжніми громадянами можуть вважатися лише ті, чиї інтереси співпадають із суспільними. За таких обставин цінною стає лише особистість, яка належить до певної групи і не відхиляється від її приписів і норм. Відповідно й будь-які індивідуальні цінності стають у колективістській філософії стороннім тілом.
Дух колективізму відчувається і у Заратустри: "Тисяча цілей існувала дотепер, бо існувала тисяча людей. Але все ще немає ярма для тисячі ший, все ще немає єдиної мети у людства. То ж скажіть, якщо немає у людства мети, хіба це не означає, що немає людства?" [12, с. 61].
Прагнення ототожнити себе з групою найчастіше виникає у індивіда внаслідок почуття власної неповноцінності. При цьому групова приналежність сприяє відчуттю переваги над людьми, котрі не входять до складу цієї групи. Насправді, діючи від імені групи, особа, з одного боку, звільняється від багатьох моральних обмежень, які стримують її поведінку всередині групи. З іншого боку, "сучасна людина все частіше схильна вважати себе моральною, тому що переносить свої вади на досить широкі групи" (цит. за [19, с. 203]).
Не принижуючи роліколективізму, який мав важливе значення на ранніх етапах розвитку людського суспільства, необхідно підкреслити, що сучасний індивід прагне до уособлення, автономії, прояву особистісної активності. Не виключено, що така активність перетвориться на колективну діяльність, якщо її цілі задовольнятимуть приватні потреби індивідів.
Загалом колективна свобода виступає як зовнішня, як крок (етап) до справжньої індивідуальної свободи, на рівні якої розгортається особистісна активність.
Отже, свобода особистості несумісна з верховенством однієї мети, яка підкоряє все реальне життя суспільства. Його моральні принципи стають дієвими, коли особистість вільна, коли вона спроможна самостійно вирішувати проблеми. Більше того, заради дотримання таких принципів вона добровільно нехтує власною вигодою. За словами Дж. Мільтона, якби будь-який вчинок зрілої людини був продиктований, вимушений чи нав'язаний, то що була б доброчинність, як не порожній звук, якої б похвали заслуговувала моральна поведінка, якої вдячності - поміркованість і справедливість? Моральні переконання, власне як і цілі та ідеали людей, не підлягають владно-законодавчому визначенню. Так, ще у етичній концепції І. Канта знаходимо поняття "моральної автономії" особистості, тобто її моральної активності. У протилежному випадку виникає ідея примусового ощасливлення людей.
Кожному членові суспільства має бути надано можливість самостійно вирішувати, що для нього вигідне, а що навпаки. Роль держави у такому випадку - турбота про рівні стартові умови для самореалізації громадян.
Водночас вважається етично неприйнятним, коли громадяни не беруть участі у виробленні спільних рішень, які
Loading...

 
 

Цікаве