WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Основні лінії розвитку соціальних здібностей в онтогенезі - Реферат

Основні лінії розвитку соціальних здібностей в онтогенезі - Реферат

розрізнення власних емоцій, відповідальності за свої переживання й управління ними. Найвищі результати розвитку зафіксовано у показниках диференціації емоцій. При цьому у дівчат виявлено зв'язок розрізнення та вираження емоцій. Вони також активніше, ніж хлопці висловлюють емоції та краще ідентифікують їх за виразом обличчя. Натомість хлопці продуктивніше управляють емоціями, приймаючи за них відповідальність. Встановлено роль різних особистісних настанов у розвитку соціально-емоційного потенціалу. Реалізація настанови на домінування забезпечує розвиток насамперед зовнішньо орієнтованих емоційних здібностей (емпатії та системної ідентифікації невербальних проявів інших людей). Настанови підлітка на творчу самореалізацію, методичність і уважність в діяльності сприяють поліпшенню диференціації власних емоцій (цей зв'язок теж більш характерний для хлопців).
Дослідженням емпірично доведено, що епіцентр розвитку здібностей емоційної сфери молодших юнаків переміщується іззовні всередину. Здатність управляти власними емоціями має найнижчі, а диференціація - найвищі (але не вищі за середні) показники сформованості. Частина юнаків-старшокласників демонструє зростання зовнішньо орієнтованої невербальної чутливості та управління власними емоціями при зниженні показників диференціації своїх переживань. Подальше становлення емоційних здібностей у ранньому юнацькому віці позитивно пов'язане з розвитком різних психологічних структур. Зокрема, коли бракує старанності, що компенсується діловою та соціальною експансивністю, спостерігається зростання управління емоціями і прийняття за них відповідальності; зростання пізнавальних інтересів і каузально-атрибутивних здібностей старшокласників також забезпечує подібний ефект.
У старшому юнацькому віці зареєстровано подальше істотне зростання здатності студентів свідомо орієнтуватись у власних переживаннях завдяки кращому розвиткові здатності до диференціації емоцій, управління ними, прийняття відповідальності за контроль переживань. Зростання цих механізмів супроводжується суттєвим зниженням показників емпатичного реагування студентів старших курсів, що в цьому контексті засвідчує домінування в активності особистості механізмів свідомого управління власною емоційною сферою.
Отже, загальна лінія розвитку соціально-емоційного потенціалу людини може бути окреслена як поступальний інтегруючий рух окремих систем її психіки, орієнтованих спочатку назовні, а потім обернених і на себе за схемою: виражена емоційна реактивність ® розвиток емпатичних властивостей та засвоєння емоційних еталонів (дошкільне дитинство) ® диференціація емоційної міміки (початкове шкільне дитинство) ® системна діагностика емоцій на основі засвоєння відповідних еталонів (підлітковий вік) ® диференціація власних емоцій при їх високій вираженості, зниження несвідомих емпатичних реакцій (юнацький вік) ® управління емоціями та відповідальність за їх якість, загальне зниження вираженості емоцій (дорослий вік).
Наступною за онтогенетичною послідовністю виникнення й активного становлення слід вважати лінію розвитку соціально-конативних здібностей людини, потенціал яких необхідно розглядати спочатку на рівні становлення здібностей до соціально-адаптивного реагування, а потім - з позицій індивідуальних чинників, які забезпечують вплив особистості на інших. Обидві підсистеми механізмів є неодмінними компонентами структури комунікативного стилю людини, утворюючи його настановчо-процесуальний аспект. Як засвідчують факти, отримані у нашому дослідженні, у дітей перевалюють настанови на паритетне, рівноправне спілкування, а в ситуації міжособистісних ускладнень у них домінують екстрапунітивні зовнішньо орієнтовані реакції, за якими розв'язання фруструючої ситуації очікується від іншої людини, всіляко підкреслюється ступінь фрустраційності ситуації для суб'єкта. За типом тут переважають реакції з фіксацією на самозахисті, що передбачає відкидання дитиною власної провини або захист власного "Я". Вплив дитини на оточення здійснюється переважно завдяки її альтруїстичній настанові, що домінує у цей період, та підвищеній комунікативній активності, яку вона демонструє як у діловій, так і в дозвільній царині, а також порівняно вищих показниках мовленнєвого й соціально-когнітивного потенціалів.
У молодшому підлітковому віці зареєстровано істотне збільшення показників соціальної адаптованості молодших підлітків у порівнянні з дітьми як свідчення зростання адекватності їх поведінкових реакцій в ситуаціях фрустрації та звинувачення. У старшому підлітковому віці, навпаки, реєструється істотне зниження показника адекватності реакцій, що засвідчує входження цього контингенту осіб у кризовий період розвитку. В цей час у хлопців (старших підлітків) переважають здебільш інтропунітивні реакції, які передбачають прийняття ними відповідальності на себе за виправлення певної ситуації або визнання провини. Дівчата ж демонструють переважно імпунітивні реакції, за якими фруструюча ситуація розглядається ними або як малозначуща, або ж як не конфлікт, а проблема, котру можна вирішити, якщо не поспішати та добре подумати. Як відмінність комунікативного стилю за гендерною ознакою, спостерігається значуще нижча у хлопців соціальна й ділова експансивність. У дівчат з віком зростає потреба в допомозі та їх соціальна адаптованість. У хлопців-підлітків оптимальний комунікативний стиль частіше формується на раціональній, а не на емоційній чи конативній основі, що, природно, не передбачає активного прогресу в розвитку індивідуальних еталонів емоційних виразів обличчя та показників соціальної адаптованості.
В аспекті виявлення чинників ефективного впливу на оточення встановлено, що лідер-підліток, як особистість з високим потенціалом впливу, вирізняється не лише істотно більшою комунікативною активністю та вищим рівнем інтелектуального розвитку, який продуктивно застосовується у виявленні справжніх причин динаміки соціальної дійсності, а й специфічним досвідом сімейного спілкування, суттєвою особливістю якого є наявність у сім'ї іншого - старшого за віком сиблінга.
У старшокласників, порівняно зі старшими підлітками, фіксується підвищення індексів соціально адаптивних реакцій, зростання показників їх соціальної і ділової експансивності. Така U-подібна динаміка даних у межах підліткового та юнацького віку (у молодших підлітків ці показники істотно вищі, ніж у старших) ілюструє перехід особистості (на межі двох підліткових періодів) з позиції неусвідомленого суб'єкта комунікації, який діє у спілкуванні за зовні визначеними соціальним оточенням та "вкладеними" в нього шляхом виховних впливів звичками йправилами, на позиції усвідомленого самостійного вибору стратегії спілкування. Це спочатку знижує ефективність комунікацій підлітка, але вже в ранньому юнацькому віці обумовлює відчутне зростання адаптивного потенціалу особистості - на новій, суб'єктній основі, що, зокрема, на рівні її фрустраційних реакцій і проявляється як неситуаційна конвенційна поведінка. В молодшому юнацькому віці підтверджується також тенденція до якісно різних гендерних ліній подальшого розвитку соціально-конативного потенціалу особистості, які пов'язуються з вищою самостійністю, суб'єктністю та відповідальністю чоловічого модусу встановлення та підтримання соціальних стосунків і з більшою конструктивністю й комунікативною активністю жіночого стилю спілкування.
У старшому
Loading...

 
 

Цікаве