WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Непарадоксальна парадоксальність кентавризму - Реферат

Непарадоксальна парадоксальність кентавризму - Реферат


Реферат на тему:
Непарадоксальна парадоксальність кентавризму.
Суспільна свідомість включає сукупні погляди людей на явища природи і соціальну реальність, виражені у створених суспільством природній і штучній мовах, творіннях духовної культури, соціальних нормах і поглядах соціальних груп, окремого народу і людства в цілому. Суспільна свідомість складає духовну культуру певного суспільства і людства. Це не тільки ідеї про суспільне життя, а й осмислення суспільством світу в цілому, в тому числі й людиною свого особистого життя.
Традиційні функції і характеристики суспільної свідомості включають формування політичного, морального, психологічного, релігійного, культурного мікроклімату в суспільстві, а також функціонування різних чуток, думок тощо.
Радикальні зміни, що відбуваються в російському суспільстві, призвели до появи нових функцій і характеристик суспільної свідомості, до яких належать: універсалізація, диверсифікованість, актуалізація, динамічність, критичність, вплив шовінізму і націоналізму, зростання індивідуалізму, нетерпимість. Серед нових рис особливе місце посідає феномен парадоксів суспільної свідомості і така, зокрема, його специфічна форма, як кентавр-проблема.
Парадоксальність суспільної свідомості висвітлена у працях Г. Ареф'євої, В. Баруліна, В. Демичева, Е. Ільєнкова, В. Лекторського, А. Спиркіна, В. Степіна, І. Фролова та інших вчених. У соціологічних дослідженнях спроби осмислення парадоксів започатковані у працях Є. Андрющенка, В. Бойкова, М. Горшкова та інших. Однак феномен кентавризму розглядається побіжно, в основному при аналізі проблем міфології. У зв'язку з цим необхідний науковий аналіз даного специфічного феномена в суспільній свідомості, а саме: поєднання непоєднуваного в деяких кентавр-процесах, кентавр-явищах, кентавр-образах.
Суспільна свідомість дуже тісно пов'язана із суспільним буттям, і тут не можна говорити про "первинність і вторинність" у загальнофілософському розумінні. Власне, процес матеріального виробництва як основа суспільного буття, що в одному з моментів існування незалежно від свідомості детермінує останню, має лише відносну незалежність від влади свідомості. Свідомість реалізується в двох іпостасях: здатності осмислювати й активно-творчій спроможності. Сутність свідомості в тому й полягає, що вона може осмислити суспільне буття тільки за умови його одночасного активно-творчого перетворення. Але тут таїться суперечність, що завжди бентежить людину: невідповідність між злетом духу в майбутнє й відносно повільним розвитком суспільного буття, насамперед його основи - економіки.
У зв'язку з вищезазначеним виникає низка питань. Чи можливе поєднання того, що не поєднується? Як і чому в людській уяві виникають такі фантастичні істоти, як сфінкси (крилата напівдіва-напівлевиця), химери (ще загадковіші, ніж кентаври та сфінкси: голова лева, на спині друга голова - кози, а хвіст чи то змії, чи то дракона), русалки (напівдіви-напівриби), ангели (крилаті людиноподібні істоти), тритони тощо?
Наукова свідомість відповість, що таких істот у реальності просто не існує. Але навіщо і чому людський розум створив такі образи? Можливо, через історично обумовлену обмеженість пізнавальних можливостей людини? Чи це результат сновидінь, роботи підсвідомого? Або ж робота хворої свідомості?
Один із засновників політичної науки, державний діяч, письменник і історик епохи Відродження Нікколо Мак'явеллі (1469 - 1527 роки) у праці "Монарх" закликав для зміцнення держави використовувати будь-які засоби і методи, у тому числі недемократичні і негуманні (мак'явеллізм). У розділі XVІІІ "Про те, як володарі повинні дотримуватися слова" автор спочатку говорить, що добре бути володареві чесним і дотримуватися слова, яке він дає. Але одразу ж зазначає, що з досвіду історії ми знаємо: процвітають володарі, які не дотримуються свого слова і вміють, кого потрібно, обкрутити навколо пальця. Треба знати, що з ворогом можна боротися двома способами: по-перше - законом, по-друге - силою. Перший спосіб притаманний людині, другий - звіру. Але тому, що першого часто виявляється недосить, доводиться застосовувати й другий спосіб. Звідси випливає, що володар повинен засвоїти те, що закладено в природі і людини, і звіра.
Чи не це нам навіюють античні автори, оповідаючи про те, як Ахілла й інших героїв давнини віддавали на виховання кентавру Хирону, щоб вони прилучалися до його мудрості? Який інший сенс має вибір у наставники напівлюдини-напівзвіра, як не той, що володар має поєднати в собі ці природи, тому що одна без іншої не має достатньої сили? Мак'явеллі радить володареві уподібнитися і левові, й лисиці (сила і хитрість) і не залишатися вірним своєму слову, якщо це шкодить його інтересам. А також - бути в очах людей жалісливим, вірним слову, милостивим, щирим, благочестивим, але внутрішньо зберігати готовність виявити і протилежні якості, якщо в цьому буде потреба [1].
Сповнена парадоксів і книга афоризмів Артура Шопенгауера. Автор не шкодував чорних фарб для зображення нещасть світу і страждаючої в ньому людини. Світ у всіх відношеннях, безумовно, поганий: естетично він схожий на карикатуру, інтелектуально - на божевільню, у моральному сенсі - на шахрайське кубло, а в цілому - на в'язницю. Такому світові й такій людині, на переконання філософа, краще було б зовсім не існувати. Вважається, що саме А. Шопенгауер, поряд з англійським поетом Дж. Колриджем, увів у науковий обіг термін "песимізм" (від лат. Pessіmus - найгірший). Якщо ж ідеться не про термін, а про світогляд, то песимізм не молодший за людство.
Заслуга А. Шопенгауера (якщо це можна вважати заслугою) полягає у розгорнутому обґрунтуванні найбільш радикальної і послідовної, всеосяжної системи песимізму в європейській філософії. У гіршому зі світів, де панує зло, живе стражденна і жалюгідна людина. Егоїзм її надзвичайно сильний, більшість нещасть людини базуються на ній і нею пояснюються. Але в природі людини є й щось більш аморальне, ніж егоїзм, - злість, зловтіха, жорстокість. Єдина моральна пружина людської поведінки, що протистоїть злостивості й егоїзму, - це співчуття, дії, спрямовані на полегшення страждань інших людей. Зі співчуття А. Шопенгауера виводяться дві фундаментальні чесноти: справедливість і людинолюбство. А вони, у свою чергу, складають основу всіх позитивних моральних якостей.
Справедливість і людинолюбство утворюють ніби два ступені співчуття: перший - "негативне" співчуття, що спонукає утримуватися від шкоди іншим; другий - "позитивне" співчуття, що вимагає активного сприяння щодо зменшення їхніх страждань. Нікому не шкодь і до того ж допомагай іншим, скільки можеш - такий головний принцип його етики. Це висловлювання ставить А. Шопенгауера в ряд гуманістів. Але гуманіст він своєрідний. З часів Ренесансу європейський гуманізм виходив з переконання у високих чеснотах людини і людського роду, з віри в різноманітні, хоча б потенційно властиві людині якості, творчі і моральні можливості, з оптимістичногопогляду на перспективи її історичного й особистого вдосконалення. Любити людину, якою захоплюєшся, не важко. Набагато важче полюбити істоту, позбавлену чеснот, егоїстичну,
Loading...

 
 

Цікаве