WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

різниці між декларованими і справжніми цінностями та настановами. Хтось чи щось в суспільстві повинно дбати про те, щоб різниця між тим, на що прагнуть перетворити людей, і тим, як вони собі уявляють людину, котру справді цінують, не була суттєвою. Десь у глибині колективної психіки є апарат такого "дбання" (це і є педагогічна свідомість), є народна мудрість і просто душа і розум, які, з одного боку, змусять людину диференціювати ці речі і правильно орієнтуватися в суспільстві з подвійними стандартами, а з іншого - протистояти існуванню такої реальності (тобто, бути в глибині душі дисидентами, "антипатріотами"). Подвійні стандарти формують відчужену від суспільства людину, яка апріорно (ще до надбання власного досвіду) не може бути громадянськи спрямованою.
Взірці, що декларуються, реконструювати легше, ніж ті, що визнаються. Особливо тоді, коли вони мають за джерело єдиний настановчий центр, наприклад, міністерство освіти і пафосну освітянську пресу. Українське радіо, телебачення, преса не завдають собі клопоту з критичним осмисленням настанов центру - іноді просто транслюють їх. Тим часом, взірці, що працюють в реальності, можна реконструювати за допомогою опитувань, аналізу семантичного поля смислів, рис і стереотипів або включеного спостереження.
Отже, є взірці, що лише декларуються, є взірці, що визнаються такими лише на словах, а є взірці, що працюють насправді. Майже всі вони входять в суперечність одне з одним. Це свідчить, з одного боку, що Україна відійшла досить далеко від тоталітарного способу мислення. Хоча, що стосується педагогічної спільноти, то тут можна і посперечатися. Намагання керівництва української педагогічної громади "підлаштуватися" під західні взірці "ідеального типу людини" змушує наших вчителів теж "підлаштовуватись" під той взірець, аби професійніше виконувати настанови управлінців і продукувати англо-американський (внутрішньо суперечливий і навіть до певної міри конфліктний!) тип випускника середньої школи і громадянина України. В деяких ("найслухняніших") школах навіть сформувалася специфічна субкультура запозиченої свободи (вбрання, символи, мова, тип спілкування, взаємосприйняття, ставлення до проблем тощо) з усіма наслідками, що з цього випливають.
Взірець ідеального типу людини - Ісуса Христа - ніби пропонує Церква. Проте школа й досі не асимілювала цей образ як взірець для наслідування. Наша Церква працює з цим взірцем надто догматично, не адаптує його до сьогодення. Це вже давно викликає внутрішню емоційну напругу в психіці людини, боротьбу між розумом і серцем. Наша наука потерпає від "сердечної недостатності", а релігія - від браку доказів. Наслідком цієї тривалої боротьби є безсилля і невдоволення людини своїм існуванням. Як після лихоманки людина стає безсилою, так і періоди тривалих суспільних аномій завершуються зникненням великих бажань і великої енергії. В такий період людині необхідний взірець вчинку, що поєднує в собі серце і розум, взірець людини-героя, здатного поновити і підвищити соціальний оптимізм.
Неможливо зрозуміти, відродити і тим більше - заново реконструювати якусь культуру, зокрема - українську, якщо не знати, які саме кореневі морально-духовно взірці лежать в основі соціального оптимізму. Дослідники моралі та етики виховання, соціологи, культурологи в тому чи іншому аспекті виокремлюють такі історичні морально-виховні монополії, або психосоціальні взірці влаштування життя, як лицарська модель, дрібнобуржуазна модель, класична модель добропорядності Б. Франкліна, дворянська модель, модель раціонального тоталітаризму, демократично-ліберальна модель тощо.
Цікавою для нас історичною тенденцією розвитку цих взірців є, мабуть, циклічність. Спостерігається постійна зміна позаособистісного і особистісного фундаменту цих взірців. Від позаособистісної мотивації примітивних народів до особистісної мотивації лицарської поведінки і знову - від позаособистісної орієнтації буржуазно-капіталістичної моралі Б. Франкліна "час - гроші" через дрібнобуржуазні орієнтації проміжних класів до особистісної орієнтації ліберально-демократичних цінностей. Комуністична, соціалістична, фашистська моделі належать до позаіндивідуалістських, на відміну від лицарських, буржуазних і дрібнобуржуазних - індивідуалістських.
Будь-який взірець виховної монополії створювався освіченими людьми з високим рівнем соціальних домагань і соціального інтересу - від аристократів античності до видатних підприємців (у широкому розумінні цього слова) сучасності. Релігійні впливи на зміну виховних взірців не були вирішальними. Вирішальними чинниками розвитку і зміни цих впливів були соціальні і психологічні потреби часу. Правда, релігію використовували всі, але по-різному. Наприклад, французька буржуазія і марксистсько-ленінська ідеологія у своїх емансипаторських прагненнях з релігією боролися, а американська й англійська використовували її (кожна по-своєму) в своїх інтересах. Якась релігія мала своїх авторів, а якась - ні. Проте в будь-якій виховній системі завжди був присутній дух певної релігії чи її різновиду - античного язичництва, протестантизму, католицизму, буддизму чи Старого заповіту.
Православ'я авторів не має. Одначе його дух пронизує всі системи виховання, які можна було б назвати монопольними в той чи інший період життя православних народів. У чистому вигляді у православних не прижився жоден зі світових взірців. Може, саме тому, що християнство не має автора і виступає єдиним для всіх своїх вірних природним інформаційно-енергетичним полем із своїми межами та морально-психологічними настановами.
В якомусь сенсі український народ пройшов через усі етапи розвитку морально-психологічних виховних історичних взірців. Родова пам'ять, національна (соцієтальна) психіка зберігають усі варіанти психосоціальних норм, вимог і домагань, які спрацьовують, так чи інакше, залежно від того, в якому середовищі це відбувається, в якій соціальній структурі опиняється (зокрема, вчительство) і яке місце в цій структурі воно посідає. Якщо дослідникові вистачає відомостей про соціальну структуру, в рамках якої існує вчительство певної країни, про те, хто в цій структурі перебуває на нижчому, а хто на вищому щаблі соціальної драбини, про те, хто тримає у своїх руках владу, а хто на неї претендує, то він може реконструювати ознаки і психосоціальні характеристики вчительства як елемента цієї структури.
Говорити про формування нового етичного стилю в новій Україні не доводиться, бо нічого нового в психології людини як такої не з'являється разом з новою владою. Проте відбуваються соціальні зміни, які висувають певні вимоги до прояву тих чи інших ознак етики міжгрупових і міжособистісних відносин.
Література:
1. М. Оссовская. Рыцарь и буржуа. Исследования по истории морали. - М., Прогрес, 1987.
2. Гусев И. В. О феноменезапрета с социально-психологической точки зрения // Православная психология и проблемы современного человека. -Ульяновск, Ульяновский государственный университет, 2001.-С. 181 - 191.
3. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве