WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

перекривають одна одну. Наприклад, декларована мета формування толерантності по суті перекривається настановою індивідуального підходу до виховання і навчання, а також формуванням сильних, конкурентоспроможних індивідів. Окремішньо все ніби правильно, а от зібране до купи… Багатослів'я потребує образів, тобто реально існуючих носіїв всіх тих "правильностей", про які йдеться на всіх нарадах вчителів, у педагогічній пресі та педагогічній практиці.
"Спрямовуючі образи", "референтні особистості", "ідеальний тип особи певної культури", "образ, що викликає захоплення", "ідеальний тип групи" - цих психологічних конструктів геть не існує як в українській освітній практиці, так і в українській гуманітарній науці. Можливо, тому, що немає цілісного відчуття української культури та її цінностей. Або ж тому, що в якості ідеологів на українському небосхилі немає розумних людей.
Попри все, соціалістична ідеологія СРСР користувалася подібними гештальтами дуже широко. І для педагогічної практики це мало справді непересічне значення. Педагогічна практика мала не тільки реальних представників "ідеального" типу особи, але й "ідеальний" тип педагогічної спільноти. Досить ще раз переглянути книги В. Сухомлинського, аби переконатися в класичності спільнотних цінностей та в їх практичній необхідності. Модель школи В. Сухомлинського та його особистісний образ сформували цілу мережу подібних шкіл в Україні, з яких вийшло ціле покоління справді освічених, культурних і, головне, патріотично налаштованих громадян. Громадянська духовність - це те, на чому й сьогодні тримається чимала частка соціальності в Україні. Та частка, що несе в собі позитивний код української ментальності і цивілізованої, толерантної громадянськості. Громадянськості без націоналістичного ухилу.
Складність аналізу поняття "зразок" пов'язаний з багатозначністю цього слова, а також з тим, що поряд з ним, в якості його синонімів, нерідко вживаються такі поняття, як "модель", "образ", "структура", "тип". Наприклад, можна почути: "Якою моделлю сім'ї переймається автор - матрилокальною чи патрилокальною?" Іноді під поняттям "зразок" розуміють повторюваність певної поведінки, повторюваність її структури. Сьогодні "моделюється" майже все - від спідниці до інтелекту. Проте, в сучасній українській педагогічній спільноті, як і в українській ідеології, немає взірця, моделі, типу, образу того, чого прагнути, чим пишатися, у кого вчитися і кого наслідувати. Немає навіть вербального, наглядного або ще якогось сконструйованого заради суспільних цілей відображення людської поведінки (соціальних інститутів, окремих людей), спроможного слугувати прикладом, бути об'єктом співставлення оцінок і цінностей.
Вираз "ідеальний тип" не дуже підходить для подібних цілей, бо він означає досконалість і нереальність, щось недосяжне і завершене, якийсь найвищий ступінь безпомилковості, повноти, закінченості тощо. Його навряд чи можна пов'язувати з особистісним чи соціально-ціннісним зразком. "Досконалість і недосконалість" - це лише дихотомія на кшталт "добро - зло", "насильство - ненасильство".
Нас цікавить не стільки зразок, модель, структура чи тип, скільки взірець як певна ієрархія цінностей, взірець як реальне або сконструйоване обличчя, що має мотивувати до наслідування. Саме в такому сенсі взірець може бути нормативним для певної соцієтальної або спеціалізованої спільноти. Взірець - це щось таке, чого ми прагнемо досягнути, подібно до того, як пересічний американський школяр колись, на зорі молодої Америки, прагнув дотягнутися до образів персонажів Дж. Лондона, а значно пізніше - іншого взірця, що пропагувався вже Б. Франкліном, а ще пізніше, на початку 1960-х років, - взірця-одинака, бунтівника проти загальновизнаних авторитетів. Українським дітям сьогодні пропонуються образи Гаррі Потера, Тані Гротер і Джеймса Бонда під машкарою всіляких людей-павуків на постійному телеканалі "Fox Kids" і на решті всеукраїнських каналів.
Взірець, як система векторних норм, що вказує шлях до майбутнього і досконалості - це ніби позитив. Проте відомо, що позитив без негативу сприймається якось мляво, без напруги і необхідного рівня внутрішньої боротьби і свободи вибору. Молодь не може обирати позитивний, педагогічно усталений взірець без антивзірця чи антигероя, яких вона може порівнювати, оцінювати з власних і суспільних позицій - як практичних, так і декларованих.
Крім поняття "взірець" існує ще й поняття "стереотип", запропонований У. Ліппманом. Стереотипний образ людини - це образ, який складається з рис певної групи, до якої ця людина належить. Стереотипи мають свій позитив, оскільки впорядковують світ і суттєво полегшують процеси сприймання, мислення і спілкування. Проте стереотипам притаманна тенденція відставання від соціальних змін, вони можуть спотворювати дійсність, перетворюючи людей на потенціальних маргіналів, відкидаючи їх на узбіччя соціального життя.
Сьогоднішні взірці успішних людей ще не вклалися в певні стереотипи українців, а тому молоді люди мають проблеми з пошуком позитивних та ідентифікацією негативних взірців (як особистісних, так і інституційних). Вже багато років українська реклама інтенсивно працює над формуванням стереотипу вродливої жінки й успішного чоловіка за допомогою інтимних предметів туалету, довгоносих черевиків, чорного шоколаду і пива. Першокласники добре розуміються на жіночих прокладках і можуть розповісти, який дезодорант робить чоловіка мужнім. Проте вони абсолютно не розуміють, що таке добре, а що - погане, чого слід домагатися і де необхідно зупинитися, аби не помилитись. Цими головними в житті кожної молодої людини речами серйозно в нашій країні не переймається ніхто. Отож дуже корисними є політичні передвиборчі перегони, в яких декларуються і демонструються людські позитиви і негативи, порівнюються здійснені справи і обіцянки кандидатів тощо. Проте більшість вчителів (котрі, як правило, не приховують власної політичної заангажованості) не мають досвіду раціонально використовувати ціннісний розбрат в країні для співставлення образів і створення позитивного і негативного іміджу затребуваного сучасністю типу людини.
Молодь будь-якого віку в будь-якій більш-менш розвиненій країні швидко переймає ситуаційні цінності і пропозиції, прагне не відстати від світових уявлень про нинішні соціально-політичні стандарти і науково-технічні досягнення, зокрема, від цінностей демократії чи комп'ютерних технологій. Однак формування науково-технічної чи соціально-політичної грамотності має здійснюватися на основі інших, духовних цінностей. Політичні і науково-технічні зміни в соціумі - це зміни ситуаційні, і в кожному поколінні вони мають свій присмак. "Вічні" ж інваріанти духовно-національних цінностей, на яких формується той чи інший народ, щоб бути саме народом, мають інший - не технічний і не політичний вимір.
Тим часом школярі підсвідомозвідусіль "всотують" ті чи інші взірці поведінки і цінностей. І дуже важливо, щоб змолоду психосоціальна свідомість (і так само несвідоме) не містили в собі звички до існування великої
Loading...

 
 

Цікаве