WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

вихователь і навчитель молоді, є носієм заборонних санкцій за своєю суттю. Проте ефективність інсталювання необхідних гальмівних механізмів у психіку дітей в сучасному суспільстві залежить від якості форми, в якій будь-яка санкція чи заборона подається. Чим нижчий освітній, культурний і економічний рівень суспільства, тим простішими і безапеліційнішими є форми і види заборон і дозволів. Рівень економічного і культурного розвитку українського суспільства, безперечно, нижчий від освітньо-виховного. Історично склалося так, що неписані норми заборонних дій і вчинків, які регламентувалися вкоріненими формами життя українського села, з розвитком і множенням міської автономізованої і тому відчуженої від народних етичних традицій антикультури, перестали працювати на рівні всього народу. Село і місто розділилися. Місто з його потужним антикультурним і економічним потенціалом почало розмивати досить міцний фундамент соцієтальних заборон. Молоді люди дозволяють собі й іншим те, чого ніколи не дозволяли собі їхні батьки й діди: протиправні дії, ненормативні вислови у спілкуванні між собою та на адресу дорослих, неетичні стосунки, ігнорування багатьох видів поваги до себе та інших людей, безвідповідальне ставлення до взятих зобов'язань, крадіжку або нахабне вимагання "табуйованих" речей тощо. Колись, у примітивних суспільствах, та і в сучасних тоталітарних суспільствах, табу-заборони, що накладалися на правителів і народ, були різні. Сьогодні спільноти, що обирають демократичний шлях розвитку, повинні дбати про однакові заборони для всіх в ім'я всіх.
Колись заборони були неписаними нормами життя спільноти. Згодом вони перейшли на папір і відтак стали слабкішими (адже папір можна порвати, викинути, не прочитати тощо). Чим менш освічене суспільство, тим більше воно має неписаних заборон, пов'язаних із "забобонами". В освічених суспільствах культура заборон формує такі суспільні феномени, як мораль, етика і право, які в тоталітарних спільнотах виконують функцію захисту і підтримки держави, а в демократичних - функцію захисту всіх людей. Остання функція тримається на універсальності чинної повинності, що переростає, за умови розумного виховання, в детерміновані правом стереотипи поведінки. Успішне виховання залежить як від рис педагогічного простору суспільства, так і від оцінки поведінки в громадських місцях.
Відкриття і використання нових, прогресивних ідей, технологій, способів задоволення різних потреб пов'язане з оновленням форм праці, побуту, вбрання, способів проведення дозвілля, психологічно потягнуло за собою і трансформацію духовних заборон. Багато з них перетворилось на дозвіл, а тому люди перестали бути схожими на українців - носіїв української культури. В Україні склалась парадоксальна ситуація: менталітет, що описується та аналізується дослідниками, існує ніби сам по собі, а його носіїв стає дедалі менше. Менталітет руйнується. А з чужою ментальністю успішно не ідентифікувався ще жоден народ у світі. Ситуація дементалізації України пов'язана переважно з характеристиками міської культури. А міст в Україні стає все більше, і навіть аборигени української етичної культури відсилають своїх дітей у місто, бо там є робота. Економічний чинник перемагає етичну культуру і головну психологічну ознаку українців - їхню душевність, людяність, духовність. Т. Шевченко може відпочивати, бо оспівану ним українську душу в сучасному українському місті проявляти не модно, а то й небезпечно: вважатимешся таким собі дурником.
Це пов'язується з тим, що сучасні уявлення молодої людини про душу не сягають рівня уявлень про розвиток економіки, інформаційних і побутових технологій, форм дозвілля тощо. Розвиваються уявлення про транснаціональне, віртуальне, про багатий світ матеріальних можливостей і приємностей, тобто, по суті, про світ квазіуспіху. Розвиваються уявлення про необмежені можливості людини в процесі досягнення такого успіху. Уявлення ж про душу, її можливості і межі, про її роль у житті сучасної людини зупинилися на рівні Платона й Аристотеля. Сучасна церква таке уявлення законсервувала і в етичній культурі заборон догматично дотримується канонів "десяти заповідей".
Проте, молоді потрібно інше. Саме з сучасного уявлення про душу людини і душу суспільства необхідно розпочинати формування сучасної культури ненасильства у школі і суспільстві.
Функції педагогічної спільноти ускладнились. Вона має наново сформулювати "заповіді" більш гнучких і ширше задіяних (порівняно з правовими) норм суспільних взаємин. Адже існують такі види суспільних взаємин, що не регулюються правом, але без дотримання яких українське суспільство існувати не може. Наприклад, ті ж "вуличні", а не інституційні форми поведінки і спілкування.
Можна з упевненістю сказати, що виховання здебільш грунтується на засвоєнні низки заборон, невиконання яких веде суспільство до деградації, а людину - до нещастя. Маються на увазі не заборони щодо вбрання чи звичок у приватному житті, а заборони етико-психологічного плану, пов'язані з проблемами світогляду в цілому. Світоглядна картина, яку формують у школі, є фундаментом ставлення індивіда до системи заборон. Якщо ця картина не стала елементом прагматичних, етичних і моральних переконань та мотивів індивіда, ставлення до будь-яких заборон буде негативним. І навпаки.
Позитивне ставлення людини до системи заборон і дозволів залежить від широкої соціальної підтримки цієї системи. До елементів її належать, наприклад, "розкручування" престижності певних заборон, освячення їх традицією, санкціонування заборон на рівні суспільної думки і дії, ідеологічне підкріплення на рівні державних цінностей, прагматичне підвищення в соціальному статусі людей, що дотримуються бажаної системи заборон тощо.
Крім головної функції феномена заборони - функції збереження цілісності, цей соціально-психологічний феномен має виховну функцію, функцію соціального контролю, вирішення спірних питань і конфліктів, соціального конструювання тощо.
Особливі функції оцінювання притаманні двом категоріям населення - вчителям і міліції. М. Вебер сформулював поняття "монополії легітимного насильства", яке стосувалося визначення держави. Ми говоримо про монополію легітимної заборони в суспільстві, про формування духу такої заборони. Ще зовсім недавно, коли вечорами в різних кутках села "на колодках" збиралися люди різного віку, нікому не можна було використовувати лайливі слова, не кажучи вже про брутальні дії: відразу ж спрацьовувала реакція авторитетних людей кола. Сьогодні не тільки вулиці, а й школи столиці України просто дзвенять брутальністю… І такий брутальний гомін належить не девіантам і злочинцям. Його транслюють "нормальні" діти… Сьогодні немає авторитетів, взірців, "авторитетом" є тільки бандит у зоні.
Живі взірці, які б мали шанс зупинити закріплення антикультури, зникають. Натомість з'являються їх фантоми у вигляді декларованих штампів і спрямовуючих"настанов згори". Сучасна українська педагогічна спільнота опинилась в полоні таких настанов, з якими вона просто не може впоратись: вони
Loading...

 
 

Цікаве