WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

Насильство, заборона і взірець як складові педагогічної свідомості - Реферат

поняття "індивідуалізм" вживається в різних значеннях. В одному з них він протистоїть примітивній стадності: разом їсти, пити, відпочивати і працювати. В іншому значенні індивідуалізм протистоїть конформізму в поведінці: людина-індивідуаліст щось робить не тоді і не так, як усі. Ще далі: індивідуаліст - це людина норовиста, яка не бажає коритися усталеним законам і чужій волі. Нарешті, під індивідуалізмом можна розуміти особисту якість або світогляд, що не визнає принципу підкорення інтересів особи інтересам суспільства.
У Гомера, наприклад, індивідуалізм працює у всіх згаданих значеннях. У нього ж часто підкреслюється роль розуму, особистого досвіду, що збагачується в мандрах і ризикованих пригодах. У Спарті працювала модель слухняності, стадності, браку потреби в незалежності, а також ксенофобні настановлення, негативне ставлення до інтелектуальних здібностей і заперечення "чужоземної мудрості".
Як бачимо, значення і розуміння індивідуалізму залежить від певної духовної структури життєвлаштування в цілому. В сучасній Україні декларування індивідуалізму в якості парадигми виховання вкрай небезпечне хоча б тому, що духовна структура життєвлаштування українського народу ще не склалася. Не склалася ціннісна мережа цієї структури, не визначилась солідаризуюча національна ідея, не з'явилися персоналізовані групові чи особистісні взірці тощо. А тому заклики до розвитку індивідуальності і різні значення індивідуалізму настільки ускладнили виховну роботу, що самі вчителі опинилися в полоні невизначеності: що для них є взірцем?
Нарешті, учительство є соціальною групою, в якій функціонує особливий тип педагогічної свідомості, в якій схильність до санкціонування діяльності і поведінки інших проявляється особливо яскраво. Можливо, тому, що воно хоче протиставити свою, вищу вчительську мораль менш суворій моралі батьків, а з іншого боку… Може, тому, що абсолютно "безкорисливе" невдоволення поведінкою інших, схильність до методів покарання, посиленого контролю за чужим життям містять у собі щось дуже приховане в педагогічному несвідомому, щось дуже глибоке, те, що К. Юнг називав архетипом Тіні. Як висловився в приватній бесіді колега М. Слюсаревський, вчителі чимось схожі на батьків, за якими постійно спостерігають діти і яких (дітей) вони (вчителі, батьки) побоюються; а тому краще попередити наступ всевидящих дітей на вади дорослих і захиститися, напавши першими…
Діти, справді, все бачать і все відчувають - правду і брехню, принциповість і байдужість, відвертість бажань і лицемірство дорослих. Може, саме тому дорослі схильні упереджувати правдивий психоаналіз дітей щодо самих себе таким неусвідомленим засобом, як покарання та моральні санкції. А також закликами до терпіння. Цинізм, пов'язаний зі ставленням до дітей: "Щасливе тільки гидке каченя... Воно має час подумати на самоті над смислом життя, дружби, почитати книгу, допомогти іншим. Так воно стає лебедем. Тільки необхідно терпіти! Терпіння може стати другою натурою, якщо привчати до нього з дитинства. Це найкращий подарунок, який тільки можуть зробити батьки своїм дітям на їх життєвому шляху".
А, може, тому, що воно, вчительство, заздрить тим, у кого менш суворі життєві настановлення і хто не зазнає гнітючої дисципліни життя (життя за не власними ритмами). Заздрість також можна вважати однією з глибинних причин визнання стилів життя, що дуже відрізняються від учительських і які вчителям недоступні… Заздрість, нарешті, може бути наслідком важкої, низькостатусної, невдячної праці у поєднанні з відчуттям власної соціальної "занедбаності" і психологічного невдоволення… Потенційна заздрість до майбутньої долі дітей, які можуть бути більше обдаровані долею, можуть знайти себе і свій шлях, незважаючи на всі гальма педагогіки. Бо ж відомо, що рівень розвитку суспільства прямо пропорційно залежить від ступеня позитивної різниці між поколіннями: кожне наступне покоління має бути розумнішим і жити краще за попереднє.
Для виконання функцій оновлення свого середовища вчительство повинне мати відповідну організацію (із статутом, у якому визначено місію вчителя, його права і обов'язки тощо), а також колективний дух, волю до захисту своїх інтересів як державних. Вчительство має культивувати власний простір у соціальній структурі, а кожна школа - власну унікальну атмосферу, унікальне середовище, аби у це середовище можна було б приймати дітей. Ці середовища не повинні бути схожими на батьківські чи вуличні. В них має бути своя субкультура (в тім числі й уніформа), яку неможливо похитнути жодними зовнішніми змінами. Сучасні "типи" шкіл - це зародок багатобарвного педагогічного простору майбутнього, якого так потребує дитяча психіка.
Може, саме тому українські діти, як і діти всього світу, так люблять "Гаррі Поттера" - книгу про маленького хлопчика, що потрапив до школи чаклунства. У цій школі з покоління в покоління не змінюється вбрання вчителів і учнів, вона зберігає таємниці віків, вчить дітей жити поруч із справжньою небезпекою і долати її. Ця школа вчить магії життя, вічним і незмінним цінностям, з якими дитина може вступати в будь-яке соціальне сьогодення і перемагати. У цій школі ніхто не вимагає складати 8+6 тільки одним способом, малювати півня схожим тільки на того, який приніс в клас учитель, писати під кутом 35 градусів.
Насильство взагалі - не злочин, а така ж частина природної дихотомії "насильство - ненасильство", як і "зло - добро", "ненависть - любов", "чоловіче - жіноче" тощо. Світ - це єдність протилежностей. Без насильства неможливо зрозуміти і відчути, що ж то є ненасильство. Певне психологічне насильство як складова соціалізації дітей навіть необхідне через живучість регресії (незрілих форм поведінки), ілюзорних систем психічної реальності, інфляційних (надто високих або надто низьких) концепцій "Я" і почуттів ідентичності тощо.
Одним із видів психологічного насильства є соціально-психологічна "заборона" як функція педагогічної свідомості. На тлі динамічних соціальних змін і водночас глибокої соціально-психологічної аномії українська школа потребує подальшого осмислення питань, пов'язаних з феноменами "заборони" і "дозволу". Ці феномени аналізувались Аристотелем та І. Кантом, Ф. Гегелем і О. К'єркегором, Ж.-П. Сартром і Ф. Ніцше, а також С. Рубінштейном і В. Петровським, А. Адлером і Е. Фромом, Дж. Мак-Леннаном і Д. Фрезером та іншими класиками гуманітарної думки. Феноменові "заборони" надавалося значно менше уваги, ніж "свободі" чи "дозволу". Тим часом, саме заборона є генетичним фундаментом регламентації, що забезпечує зберігання основних властивостей і характеристик соціальної системи, її стійких і відносно незмінних рис. Саме заборона, або усвідомлення членами спільноти тієї межі, за якою необхідно зупинитися в тій чи іншій ситуації, є запорукою виживання цієї спільноти як цілісності. Заборона - це конкретний механізм регулювання життєдіяльності соціальних структур, явищ і стосунків між ними, механізм запобіганнярішень і вчинків, які руйнують життєзберігаючий режим "МИ".
Педагогічна спільнота, як
Loading...

 
 

Цікаве