WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Німці в Україні: депресивні прояви як показник офункціональної дезадаптації - Реферат

Німці в Україні: депресивні прояви як показник офункціональної дезадаптації - Реферат


Реферат на тему:
Німці в Україні: депресивні прояви як показник офункціональної дезадаптації
У cтaттi розглядаються результати етнопсихологічного дослідження депресивних станів серед німців України. В межах етнофункціоналъного підходу введено поняття "етнічнообумовлена депресія". Показано, що однією з причин виникнення етнічнообумовлених депресій є конфлікт між дисгармонійним образом етнічної самоідентифікації та високою значущістю його для респондентів. Підкреслено, що етнічнообумовлені депресивні стани поширені серед значної частини найбільш соціально активної вікової групи, а відтак вона потребує допомоги етнопсихолога-психотерапевта.
Поняття "етнообумовлена депресія" розроблене в рамках етнофункціонального підходу, запропонованого А. Сухаревим з колегами [7]. Керуючись цією концептуальною моделлю, ми виходимо з уявлення, що "психологічні особливості, характерні для членів тієї чи іншої культури, стосуються, насамперед, несвідомих комплексів, що формуються в культурі як одна з форм акумуляції соціального досвіду, і які передаються кожному членові суспільства в процесі його соціалізації" [5]. Такі несвідомі комплекси впливають як на поведінку людини, так і на характер сприйняття нею навколишнього світу.
Особливості радянської національної політики стосовно німецької діаспори багато в чому визначили як історичну долю цього народу, так і його сучасний стан. Очевидно, що корені багатьох нинішніх етнопсихологічних проблем українських німців варто шукати в політичному курсі радянського керівництва, у його репресивній політиці періоду Великої Вітчизняної війни.
В ході проведеного нами інтерв'ювання німців (у тому числі німців - переселенців з країн колишнього СРСР) в Одеській області фіксувалися спогади про депортацію, трудармію та повернення в місця колишнього проживання, виявлялися особливості сучасного стану німецької діаспори. Джерелами послужили також опубліковані спогади, документи і статистичні довідки.
Репресії проти німецької діаспори в період Великої Вітчизняної війни стали продовженням курсу, що формувався ще в Російській імперії. Як відомо, подібна політика стосовно російських німців здійснювалася під час Першої світової війни. Однак справді трагічні наслідки мала репресивна практика радянської держави щодо німецької діаспори після 22 червня 1941 року. Лояльність німців до радянської влади була поставлена під сумнів. 26 серпня РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанову, що передбачала переселення всіх німців у східні регіони РРФСР і Казахську РСР. У документі вказувалися заходи для проведення цієї операції, котру планувалося завершити 20 вересня 1941 року.
Офіційно було оголошено про майбутню депортацію Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1941 року. Німці звинувачувалися в приховуванні у своєму середовищі шпигунів і диверсантів. Уряд вирішив переселити всіх німців до Новосибірської, Омської областей, Алтайського краю, Казахстану [2]. Цілком очевидно, що звинувачення радянських німців у співробітництві з фашистською Німеччиною були безпідставними.
У нових місцях проживання депортовані німці змушені були налагоджувати життя заново. Катастрофічно не вистачало житла: в одному будиночку розміщували по кілька родин.
Репресивна політика стосовно німців, що почалася з депортації, знайшла своє продовження. 1942 року розпочалася мобілізація німців у робітничі колони (трудову армію). 10 січня було прийнято постанову Державного комітету оборони про мобілізацію в ці колони всіх чоловіків-німців віком від 17 до 50 років, виселених до Новосибірської та Омської областей, Красноярського і Алтайського країв, а також до Казахської РСР. 7 жовтня 1942 року вийшла нова постанова, якою передбачалося мобілізувати в робітничі колони всіх чоловіків-німців віком 15 - 16 та 51 - 55 років і жінок-німкень віком від 16 до 45 років включно. Їх належало відправити на підприємства Наркомвугілля та Наркомнафти [3]. 1943 року набір до трудармії було продовжено.
Побут в трудармійських таборах був суворо регламентований. Фактично становище мобілізованих нічим не відрізнялося від становища в'язнів. Трудармійців водили строєм під посиленою охороною та розміщували в бараках, оточених колючим дротом. Тяжкі умови життя і непосильна фізична праця призводили до високої смертності. За спогадами колишнього трудармійця, з понад 19 тисяч німців, привезених на будівництво Богословського алюмінієвого заводу, живими лишилося 4 тисячі чоловік.
Трудармійці часто були змушені залишатися на підприємствах, будовах, шахтах і після завершення війни. Так, у грудні 1945 року німці були закріплені за підприємствами Наркомнафти. За даними на 13 серпня 1946 року, найбільше мобілізованих німців було у розпорядженні двох міністерств вугільної промисловості - всього понад 55 тисяч чоловік [1].
У нових регіонах проживання німців було уведено режим спецпоселення. Без дозволу коменданта люди не мали права відлучатися за межі району розселення. 1948 року було оголошено, що виселення німців та багатьох інших народів здійснено навічно, і за самовільний виїзд (втечу) було введено кримінальну кару у вигляді 20 років каторжних робіт. Внаслідок репресій за національною ознакою німців - громадян СРСР загинуло понад мільйон чоловік, тобто кожен третій німець колишнього СРСР.
Режим спецпоселення було скасовано 1955 року. Однак, як і раніше, діяла заборона на повернення німців у рідні місця. Тільки 1964 року Указом Президії Верховної Ради СРСР німці були частково реабілітовані. І лише через вісім років, 1972 року, з них було знято обмеження у виборі місця проживання. Законом РФ від 18 жовтня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій" завершилася розпочата у військовий період репресивна політика стосовно німецької діаспори, що продовжувалася більше 50 років. В Україні репресовані за політичними мотивами в адміністративному порядку (за національною ознакою) німці у своїх правах (законодавчо) і дотепер не відновлені.
Розглянутий фактичний матеріал підводить нас до питання про наслідки репресій, про їх вплив на етнічну самосвідомість німецької діаспори, яка, безумовно, не могла не зазнати якісних змін. До сукупності етнополітичних факторів варто додати й міжнародний, значимість якого досить велика. Німецька діаспора складала національну меншість, будучи однією з діаспор великого етносу, що має своє державне утворення, впливову на міжнародній арені державу. В уявленнях радянського керівництва німці, що проживали в СРСР, були зв'язані зі своєю історичною батьківщиною. Відтак доля німецької діаспори безпосередньо залежала від розвитку відносин СРСР з Німеччиною. У кризові періоди радянсько-німецьких відносин ця етнічна група неодмінно опинялася в становищі "внутрішнього ворога" і піддавалася дискримінаційним та репресивним заходам. Етнопсихологічне анкетування, проведене серед німців-переселенців середнього і літнього віку, зафіксувало збережене й донині почуття "етнічної відчуженості", породжене, в першу чергу, тривогою та непевністю у власномусоціальному статусі (близько 40 % респондентів). При цьому більшість респондентів визнає, що соціально-психологічна атмосфера у відносинах між німцями і корінними національностями за останнє десятиліття значно поліпшилася (76 %) і не бачить причин для відродження негативного етнічного стереотипу, сформованого в радянські часи. Проте істотне число респондентів думає, що жити "спокійніше і краще" компактно серед представників своєї нації (46 %) або на історичній батьківщині (32 %), причому далеко не у всіх випадках причинами такого вибору є економічні чи культурні переваги. Таким чином, можна думати, що серед певної частини німецької діаспори
Loading...

 
 

Цікаве