WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Мак’явеллістичний тип лідерства - Реферат

Мак’явеллістичний тип лідерства - Реферат

рисами. Відлунням цих думок стала поява теорії харизматичного лідерства, розроблювана М. Вебером. Дещо пізніше сформувалась ситуаційна теорія лідерства, за якою поява лідера тлумачилася як результат взаємодії місця, часу й обставин. Але й вона не розв'язала ряду нагальних питань. Саме тому постала необхідність глибше зрозуміти сутність цієї проблеми.
Значний вплив на розвиток мотиваційних чинників лідерства відіграли ідеї представників школи психоаналізу та его-психології, що закликали до пошуків цих передумов у первинній соціалізації особистості. Ця проблема широко висвітлювалась в працях З. Фрейда, А. Адлера, Е. Фромма, К.-Ґ. Юнґа, Е. Еріксона та інших дослідників. Так, за З. Фрейдом, у період формування особистості психічні травми, заподіяні дитині, можуть відкластися на все життя і спричинити агресивний тип поведінки особистості [7].
Близько до розуміння природи мотивації влади підійшов і А. Адлер, який припустив, що прагнення до реалізації агресії є важливішим від фрейдівської ідеї про сексуальну реалізацію і виявляється кінцевою метою, до якої прагнуть усі люди. А. Адлер зробив пояснювальним принципом свого вчення про особистість "волю до влади", яка є прагненням до досконалості, зверхності та соціального володарювання, де особа прагне компенсувати свій комплекс неповноцінності: брак маскулінності в жінок, тілесні недосконалості, ті чи інші форми залежності, фруструючі реакції дитячих років тощо [1]. Така жага до зверхності, за висловом А. Адлера, є "великим прагненням угору", але ж шляхи цього прагнення можуть відрізнятися залежно від життєвого стилю індивіда. Сам же життєвий стиль виявляється формою компенсації певної конкретної неповноцінності (завойовницький життєвий стиль Наполеона, наприклад, був детермінований його тендітним фізичним станом, ненаситна жага до світового панування Гітлера - імпотенцією, страх переслідування Сталіна та Ніксона - схожими патернами первинної соціалізації молодших дітей у сім'ї тощо) [8, с. 148].
У тридцятих роках минулого століття виник інтерес до проблеми фрустрації як першопричини прагнення до влади. Ця ідея набула розвитку у працях Г. Ласвела. Згідно з його теорією, людина для компенсації низької самооцінки прагне до влади як засобу такої компенсації [11]. Отже, самооцінка, коли вона навіть неадекватна, може стимулювати поведінку людини по відношенню до політично-релевантних цілей - влади, досягнень, контролю тощо. Гіпотеза Г. Ласвела полягала в тому, що, як компенсація травмованої чи неадекватної самооцінки, в людині може сформуватися надзвичайно сильна потреба у владі. Ця лінія досліджень була продовжена А. Джорджем, який виділив п'ять першопричин, що можуть привести до заниженої самооцінки, а саме: почуття власної неповноцінності, незначущості; почуття моральної неповноцінності; почуття слабкості; почуття посередності; почуття інтелектуальної неадекватності [3].
1939 року з'явилась праця американських дослідників Д. Долларда і Н. Міллера "Фрустрація і агресія", у якій встановлювався взаємозв'язок між роздратуванням та агресивною поведінкою. Проте ця теорія поставила питання: чи є агресія єдиним і неминучим засобом вираження фрустрації? Як зазначав С. Розенцвейг, вона (агресія) виникає лише при певних видах фрустрації, головним чином при неможливості задовольнити чи реалізувати бажання за браком (з точки зору фрустрованого суб'єкта) об'єктивної причини невдоволення [2, с. 133].
Зазначені теорії у той чи іншій спосіб відбилися й на ході сучасних досліджень проблеми мак'явеллізму. Значного поширення такі дослідження набули у британській психологічній школі. Так, завдяки дослідженням Е. Кеоха та Дж. Саттона, проведеним серед британських дітей віком від дев'яти до дванадцяти років, було виявлено, що мак'явеллізм, як прагнення нав'язати оточенню свою зверхність, позитивно корелює з психотизмом та нейротизмом, які створюють підґрунтя для його подальшого розвитку [13]. Часто проявляють ознаки мак'явеллізму й діти із занадто розвиненою уявою, схильністю до брехні та перебільшення: фантазуючи, дитина ставить перед собою певні цілі, які пізніше намагається реалізувати. Аналіз дитячого мак'явеллізму привів Е. Кеоха та Дж. Саттона до думки, що найбільш поширеними його причинами є: зневіра в людях; схильність і потреба до брехні; соціальна зневіра [13].
Наслідком інших досліджень, проведених у двох школах міста Глазго (Шотландія), став висновок, що дітлахи, схильні до бійки, менш схильні до мак'явеллізму, ніж їхні потенційні жертви.
Результати цих досліджень у цілому збігаються із висновками Г. Ласвела та підтверджують компенсаторне походження мак'явеллістичної потреби у владі [3]. На думку Г. Ласвела, отримання влади психічно компенсує неповноцінність, фрустрацію, що відчувається особистістю [4, с. 233].
Ці теорії підтверджуються й біографіями визначних діячів із високим рівнем мак'явеллізму. Приміром, істотні проблеми із самореалізацією були в Наполеона, Леніна, Гітлера. Біографи американського президента В. Вільсона виводять його прагнення до влади, жорсткість позицій та несхильність до компромісів із стосунків між майбутнім господарем Білого дому і занадто суворим батьком. Характер цих відносин був постійним фрустратором для В. Вільсона, що, зрештою, вилилося у жорстку реалізацію влади як механізм компенсації.
Схильність до мак'явеллізму Р. Ніксона ховається, на думку американського дослідника Д. Сірза, у нейротизмі, прагненні до самоствердження, що створювали у нього схильність до провокування політичних криз, підозрілість, соціальну ізоляцію [14]. Ряд авторів проводить паралелі між стилем влади Ніксона і Сталіна, що випливає із схожих обставин їхнього дитинства.
Чимало прикладів рис мак'явеллізму знаходять дослідники і в історичних творах. Загальновідомо, що риси, у тій чи іншій мірі притаманні "мак'явеллістичному" типові особистості, несли в собі шекспірівські Гамлет, Король Лір та інші [13]. Класичним прикладом є і роман "Уся королівська рать" американського письменника Р. Уоррена, який здобув 1947 року Пулітцерівську премію. Цей твір і донині вважається класичним описом американського мак'явеллізму. Прототипом головного героя став один з найпопулярніших американських президентів - Ф. Д. Рузвельт, який, незважаючи на своє каліцтво, зумів витягти країну з Великої депресії тапривів США до перемоги у Другій світовій війні. Не треба ще раз підкреслювати, що Рузвельт справедливо вважається одним із найхаризматичніших лідерів ХХ століття.
Причини становлення і зростання мак'явеллістичних рис характеру
Хоча людей з високим ступенем прагнення до нав'язування своєї вади іншим не так вже й багато - приблизно 3 - 4 % серед чоловіків та менше 1 % серед жінок, ця проблема дуже гостро постає перед сьогочасним суспільством [9]. Природно, що маніакальне прагнення до влади може реалізовуватися не тільки на політичній арені (куди, зрештою, потрапляє лише мізерна кількість тих, кому притаманні ознаки мак'явеллізму), а й у інших соціальних сферах. Щодо соціальної небезпеки людей мак'явеллістичного типу наведемо таку статистику: за підрахунками американських вчених, приблизно 20 % ув'язнених та від 30 до 80 % вдруге ув'язнених характеризуються наявністю ознак високого ступеня мак'явеллістичного типу особистості. Загалом такі люди скоюють до 50 % усіх злочинів у Сполучених Штатах [13].
Втім, злочинці вони чи ні, людей з високим рівнем схильності до мак'явеллізму (за шкалою мак'явеллізму, мова про яку піде нижче) відрізняє певний тип поведінки, яка являє собою те, що ми звикли вважати безвідповідальністю та ненадійністю. Їхні дії обумовлюються егоцентричними міркуваннями з високою мірою імпульсивності. Ці
Loading...

 
 

Цікаве