WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Мак’явеллістичний тип лідерства - Реферат

Мак’явеллістичний тип лідерства - Реферат


Реферат на тему:
Мак'явеллістичний тип лідерства
Стаття присвячена одній з найважливіших проблем сучасної політичної психології - мак'явеллістичному типу лідерства. Це питання, попри все, продовжує залишатися одним з найменш досліджених проблемних полів психології. У статті під різними кутами зору розглядаються причини ґенези мотивації мак'явеллістичного типу, зокрема психологічні, біологічні та інші фактори. Аналіз ілюструється прикладами лідерів мак'явеллістичного типу як минулого, так і сучасності. Розглядаються методи дослідження мак'явеллізму: автор аналізує "Mach Scale" та інші методики.
Феномен мак'явеллізму є однією з найцікавіших і водночас найменш досліджених проблем сучасної соціально-політичної психології. З одного боку, це об'єктивується істотною складністю відповідних теоретико-емпіричних досліджень, а з іншого - ідеологічною цензурою в недалекому минулому на розробку таких питань, що й досі стримує зростання кількості дослідницьких доробок. Водночас проблема мак'явеллізму є дуже важливою не тільки для країн молодих демократій, де сучасні дослідження висвітлюють ряд нових мотиваційних факторів прагнення до влади, але й для країн зі сталим народовладдям, де кількість лідерів мак'явеллістичного типу невпинно зростає.
Дослідження мак'явеллістичної мотивації у політичній психології
Напевне, не сподівався видатний італійський мислитель епохи Відродження Нікколо Мак'явеллі, що стане відомим нащадкам не тільки завдяки думкам, покладеним в основу багатьох його творів, а й через те, що його прізвище слугуватиме синонімом жорстокості й лицемірства, хитрості та безпринципності, підступності та брехні політиків і політичної влади взагалі. Термін "мак'явеллізм" давно і міцно закріпився в політико-психологічному тезаурусі як уособлення найгірших якостей тих, хто вважається найстрашнішими представниками людського роду - тиранів і диктаторів, що порухом пальця вирішують долі мільйонів людей. Усюди, де проявляє себе політична влада, а надто там, де при владі хитрість, цинізм та прагнення зиску, імпліцитно присутній і Мак'явеллі, наразі через його заповіти, втілені у творі "Монарх".
Мак'явеллі залишив нащадкам багато запитань, і, щоб відповісти бодай на частку з них, варто зробити невеликий історичний екскурс у середньовічну Флоренцію, яка за часів Відродження зажила слави наукового й культурного центру Європи. Саме тут 1465 року народився той, кому судилося стати одним із перших дослідників політичної свідомості лідерів та їхніх послідовників. Глибока криза і роздрібненість країни, насиченість політичними подіями не могли не позначитися не світосприйманні Мак'явеллі. Через це стилю його міркувань притаманна виняткова парадоксальність та ескапізм, а внутрішня досконалість прагнень заходить у протиріччя із необхідністю виправдовування особливостей політичної поведінки лідерів.
У ті бурхливі часи розкривався талант Мак'явеллі як непересічного психолога. Він тривалий час очолював оборонне відомство Флорентійської республіки за правління Лоренцо Медичі. У своїй праці "Монарх" (1513 рік), присвяченій Медичі, Мак'явеллі виправдав усі засоби, якими б підступними вони не були, аби тільки сприяли поширювати й зміцнювати владу володаря [6, с. 180]. У такий спосіб автор немовби надав "індульгенцію" прийдешнім поколінням політиків на аморальність заради утримання влади.
У своїх творах Мак'явеллі порушив низку принципових проблем. Зокрема: яким треба бути володареві заради ефективного управління? Чи завжди мораль повинна обумовлювати дії особистості?
Принципи, викладені у працях Мак'явеллі, й досі вважаються неперевершеними в галузі психології лідерства та управління. Вони поєднують у собі величезний сенс і глибину думки, а більшість його формулювань стали крилатими висловами. Проаналізуймо психологічний зміст хочби таких: "чесний помиляється частіше", "корисніше утримувати в покорі", "бути щедрим - означає бути залежним", "нагороджуй поступово, карай залпом". Саме такі парадоксальні, підчас жорстокі та, втім, справедливі ідеї Мак'явеллі зумовили появу нового терміна політичної психології - "мак'явеллізму", що характеризує лідера, який під час свого керування здебільш несвідомо використовує заповіти мудрого флорентійця.
Словник "Wunk-Wagnells Dictionary" дає таке визначення терміна "мак'явеллізм": "Теорія і практика політики влади запозичена з "Монарха" Ніколо Мак'явеллі, що має такі характеристики:
1. Захоплення, утримання та поширення абсолютної влади за допомогою хитрощів (підступності), сили та залякування.
2. Контроль над усіма засобами зв'язку і полегшення в такий спосіб впливу на громадську думку.
3. Застосування та підтримка своєї влади шляхом терористичних акцій проти тих, хто може цій владі загрожувати" [15].
Історія знає безліч прикладів такої форми правління: лише у ХХ столітті чи не більшість країн Старого світу зазнала панування подібних режимів. Доречно згадати лиш панування фашистів у Італії та нацистів у Німеччині, диктаторські режими Португалії, Іспанії, Греції, тоталітарні системи країн соціалістичного табору. Що ж до країн, які розвиваються, то тут демократичні режими правління можна перелічити на пальцях. Більше того, навіть у визнаних флагманів світової демократії, таких, приміром, як Сполучені Штати Америки, нерідко трапляються прояви мак'явеллізму у діячів політики найвищого рівня. За спостереженнями американських психологів, ця риса була притаманна президентам Е. Джонсону, В. Вільсону, Ф. Д. Рузвельту, Р. Ніксону, Б. Клінтону, Дж. Бушу-молодшому [10]. Загалом світовий перелік "послідовників заповіту" Мак'явеллі становить доволі потужну когорту визнаних імен: Александр Македонський, Юлій Цезар, Вільгельм-Завойовник, Кромвель, Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер, Муссоліні та безліч інших.
На Заході проблемі мак'явеллізму присвячені численні публікації. І це не дивно, якщо сказати, що ці пошуки вважають там стратегічними - від успішності розпізнавання ознак мак'явеллізму в того чи іншого потенційного претендента на владу чи певного лідера може залежати доля мало не всієї цивілізації [15]. Як зазначав іще наприкінці позаминулого століття М. Вебер, "перевірка насправді могла б стати основою для виникнення та відбору вождів… Сьогодні абсолютно незрозуміло, якої зовнішньої форми набуде реалізація політики як "професії" [5].
У зарубіжній психології ця проблематика досліджується не лише в контексті влади політичної. Є, зокрема, праці, присвячені мак'явеллізмові в медицині, спорті тощо. Утім, дослідження мотивації прагнення до влади саме у політиці має на сьогодні значно глибшу історію, до якої доречно привернути увагу. Ряд теорій політичного лідерства відіграв істотну роль у розвитку психологічної уяви про феномен мак'явеллізму.
На зорі досліджень теорій рис лідерства на межі ХІХ - ХХ століть значного поширення набула так звана теорія "великої людини" Ф. Ґальтона, що намагався пояснити лідерство на основі спадковості. Цей напрямінтерпретував прагнення до влади як притаманне самій біологічній природі людини. Основною ідеєю цього підходу було переконання в тому, що лідер володіє певними якостями, які передаються спадково [3]. Проте неспроможність "кластеризувати" ці риси швидко призвела до розчарування в теорії і поставила перед дослідниками нові запитання. Чому, наприклад, прагнення до влади проявляється в одних людей набагато більше, ніж у інших? Зрозуміти це - означає зрозуміти, хто і чому стає політичним лідером [4, с. 232]. Незалежно від ставлення до цієї теорії та її наукової цінності в буденній психології, і досі зберігається уява про те, що політичний лідер мусить володіти певними специфічними
Loading...

 
 

Цікаве