WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Сучасні напрямки досліджень в економічній психології - Курсова робота

Сучасні напрямки досліджень в економічній психології - Курсова робота

Потрібно зазначити, що в жодній країні світу немає професії "підприємець", хоча підприємництво як заняття існує. Головне завдання підприємця - об'єднати навколо себе особистісний персонал, спрямувати його зусилля на досягнення поставленої мети.
У більшості праць підприємництво розглядається з позицій діяльнісного підходу. Підприємницька діяльність, як і будь-яка інша, має певну структуру. Вона включає в себе ціль, потреби, мотиви, предмет, знання про нього; способи і засоби досягнення цілі, а також умови. Таке розуміння структури діяльності, вперше чітко сформульовано в працях О. Леонтьєва, і досі підтримується як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. В дослідженнях структури підприємницької діяльності звертається увага на те, що головною її метою є отримання вигоди [15], а "середовищем" діяльності підприємця є, за виразом американського дослідника Ф. Найта, невизначеність. Необхідність поринути в цю невизначеність виникає тоді, коли економічна ситуація не може бути типізованою на підставі минулого досвіду та невідомого ймовірного характеруподій.
Підприємницька мета обумовлена такими структурними елементами підприємницької діяльності, як мотиви або внутрішні спонуки до неї. Особливе місце в зарубіжній психології приділяється мотиву досягнення. За теорією Д. Макклелланда, індивідуальна економічна активність залежить від потреби досягнення успіху. Вчений та його колеги розробили методики визначення параметрів потреби досягнення. Одна з них - пропозиція вирішувати завдання різного ступеня складності (хтось бажає вирішувати складніші, хтось - простіші, але більше за той самий час). Ключова якість підприємця, за Д. Макклелландом, це прагнення нововведень. А тому право власності на підприємство не є принциповим: він більше спирається на експертів, ніж на родичів і знайомих; переважно прагне розпочати нову справу, а не розвивати ту, що є; самоцінність грошей для нього невелика; гроші сприймає як засіб досягнення мети.
Концепція Д. Макклелланда здобуває розвиток в дослідженнях Дж. Аткінсона, який формалізував два психотипи, що відрізняються сприйняттям успіху і поразки. Тенденція до успіху або тенденція до уникнення поразки є добутком мотивації, імовірності досягнення і стимулу. Максимум значення Т-успіху - за імовірності, близької до 50 %. Якщо у індивіда мотивація успіху є вищою за мотивацію уникнення поразки, то він характеризується як реалістичний негравець, який з більшим бажанням береться за справи з імовірністю 50 на 50; удача його стимулює, у випадку послідовних удач суб'єктивно збільшує ймовірність подальшого успіху; невдача розчаровує; не втрачає час на марні і малоймовірні справи, а скоріш візьметься за справи складні, які потребують навичок; сам факт досягнення успіху має для нього велике значення; наполегливий, але не упертий; удача - запорука майбутнього успіху, невдача - крах надій, тому обирає помірний ризик.
Якщо у індивіда мотивація запобігання невдач є вищою за мотивацію до успіху, то він: береться тільки за надійні справи; може взятися за даремну справу, поразка в якій спеціально не засуджується; уникає ситуації, коли його компетенція може бути порівняною з іншими; боїться соціального несхвалення, що може спричинити відмову від 100 % справи, в якій найбільш засуджується можлива невдача; справжній успіх або невдачу розглядає тільки як справжнє явище, не пов'язане з майбутнім [51, с. 391 - 392].
За К. Юнгом, велика схильність до підприємництва є у екстравертів. Д. Майєрс вважає, що потрібен також внутрішній локус контролю [36, с. 74 - 78]. Й. Шумпетер виділяє три підприємницькі мотиви. Перший - потреба в пануванні, владі, впливові. Вона матеріалізується в нагромадженні підприємцями майна. Другий - прагнення перемоги, успіху у боротьбі з суперником і з самим собою. Третій мотив - радість творчості, яку дає самостійне ведення справ.
Російські дослідники А. Смирнов, В. Максимов, Д. Акуленок визначають такі мотиви підприємницької діяльності. По-перше, бажання виділитись, виявити себе, задовольнити здорове честолюбство. По-друге, прагнення незалежності. По-третє, бажання принести благо суспільству. По-четверте, задовольнити особисті потреби у лідерстві. По-п'яте, виявити потреби у самовираженні, самоактуалізації. В дослідженнях українських науковців [40; 32] підкреслюється значення таких мотивів, як прагнення свободи, потреба творчості.
Важливим елементом підприємницької діяльності є спосіб і засоби досягнення мети. Це певні знання, вміння, навички, а також здібності. Значна кількість дослідників дотримується думки, що навчити підприємництву неможливо. Для цієї діяльності необхідні особливі здібності, які розвиваються на основі певних вроджених анатомо-фізіологічних задатків. Такої точки зору дотримуються, зокрема, дослідники Гарвардського медичного центру Р. Ричарда і Д. Кінней. Вони вивчали здібності до підприємництва, які визначаються ними як "творча потенція". Такої ж думки дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей. Вони визначають підприємництво як здібності до творчості. Йдеться не про якісь таланти, а про рису особистості, яка є основою у забезпеченні підприємницької діяльності. Й. Шумпетер вважає, що перша і основна якість підприємця - розвинута інтуїція. Друга - сильна воля. Третьою якістю є розвинуте уявлення, яке допомагає вигадувати нові комбінації та знижувати ступінь невизначеності. На думку української дослідниці Н. Побірченко, однією з важливих якостей підприємця є комбінаторика, або вміння змінити той чи інший підхід, пункт плану, використати іншу можливість, тобто зорієнтуватися в реальних обставинах. Підприємлива людина навіть у невдачі відшукає можливості для досягнення багатства. Помилка - це спосіб навчитись і піти далі, використавши всі попередні можливості, набувши досвіду [40, с. 62 - 81].
Існують моделі, в яких дається дуже детальний перелік особистісних рис. Наприклад, В. Рибалко поклав в основу своєї моделі підприємця-менеджера три виміри: соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний. Модель складається з п'яти етапів і до неї входять 307 якостей особистості. Генетичний рівень представлено в цій класифікації високим розвитком якостей та здібностей, який відповідає вимогам ефективної реалізації професійної управлінської діяльності досвідчених менеджерів. Діяльнісний вимір включає диференціацію 50 здатностей та 250 конкретних здібностей за такими компонентами: потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цільоутворюючий, результативний, емоційно-почуттєвий. Соціально-психолого-індивідуальний вимір має 7 груп (підструктур) особистості, які узагальнюють 50 здатностей: ділове спілкування, ділова спрямованість; характерологічні риси особистості; самосвідомість; діловий досвід; професійна компетентність; якості інтелектуальних, творчих, психічних
Loading...

 
 

Цікаве