WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Культура злагоди - Реферат

Культура злагоди - Реферат

незважаючи на державні та етнічні відмінності. Чим вищий розвиток цивілізації, тим інтенсивніший культурний обмін. Але в одній своїй функції культура виступає як національна, в іншій - як міжнаціональна, або інтернаціональна, космополітична, вселюдська. Це вселюдське яскравіше виступає там, де культура творить своє, національно специфічне. Відмінність для культури важливіша, ніж подібність.
У кожній культурі, за всієї її унікальності, є все ж дещо схоже з культурамиінших народів. Своєрідність кожної культури є відносною. Її специфічність, унікальність виступає як прояв загального у розвиткові людського суспільства. Як слушно зазначив російський філософ Володимир Біблер, наприкінці ХХ ст. "культура здатна жити і розвиватись (як культура) тільки на межі культур, одночасно, у діалозі з іншими цілісними... культурами". Уся історія культури - це історія руху від національних культур до світової.
Будь-яка культура досягає високого ступеня розвитку лише за умов відкритості й толерантного ставлення до інших, коли вона взаємодіє з максимальною кількістю інших мов і культур, але при цьому зберігає структурні засади власної побудови.
Приклади ХХ століття показують, що економічне процвітання в основному зв'язано з культурою. Між сферою економіки і сферою культури існує тісний взаємозв'язок. Історія доводить, що життєвий рівень будь-якої країни є прямим наслідком рівня освіченості суспільства. Не випадково Отто Бісмарк, рейхсканцлер німецької імперії в 1871 - 1890 роках, говорив: дайте мені дві - три тисячі гарних вчителів і я побудую нову державу. Той, хто має великий науковий потенціал, відродить суспільство з попелу.
На значущість інтелекту вказував відомий український вчений, перший президент Української Академії наук В.І. Вернадський. "Той народ, - писав він, - який зуміє якомога повно, якомога швидко, якомога досконало оволодіти знанням, що відкривається в людському житті, досконало розвинути й застосувати його до свого життя, - здобуде ту могутність, досягнення якої й спрямування якої на загальне благо є основним завданням усякої розумної державної політики"1.
Отже, поки не підніметься духовна культура на національному рівні про ефективну економіку годі вести мову. Дефіцит культури творить матеріальні дефіцити. Культура дає багатство і добробут. Той, хто не підтримує її, тої приречений на банкрутство. Для успішного розв'язання економічних і соціальних проблем потрібна передусім духовна революція. Японці, наприклад, на основі соціологічних досліджень дійшли висновку, що у працівників з низькою загальною культурою низька відповідальність за доручену справу.
Нинішній прогрес у суспільстві неможливий без прогресу людини. На стикові ХХ-ХХІ ст. мова йде про гуманістичний тип особистості, яка не лише споживає культурні цінності, але й примножує їх, особистості як самоцінності і мети суспільного виробництва, а не засобу суспільного розвитку.
Якщо раніше вважалося, що витоки підвищення продуктивності праці зумовлюються фізичними можливостями робітника, то у сучасному виробництві переваг набув інтелектуальний аспект трудового процесу. Особиста культура робітника стає основоположним фактором зростання продуктивності праці, її ефективності і якості.
Отже, без культури, поза культурою ні про яке оновлення суспільства не може бути й мови. Лише культура збагачує народ загальнолюдськими надбаннями, залучає людину до творчості, виховує в ній і духовно-моральні, і господарсько-ділові якості. Саме тому розвиток культури має розглядатися у статусі найвищих пріоритетів. Історичний досвід людства свідчить, що "некультурна істота" не може користуватися надбаннями цивілізації, не може створювати щось таке, що оцінювалось би як загальнолюдське надбання. Спроби побудувати справедливе суспільство поза загальноцивілізаційними надбаннями людства також приречені на невдачу.
Корінням, фундаментом культури є природа (жива і нежива). За всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою. Тому дбаючи про природу (грунти, води, повітря, флору, фауну), людина дбає про культуру. За масштабами впливу на природу 6 млрд. наших сучасників рівні приблизно 60 млрд. людей кам'яного віку. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера (оболонка Землі) може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери нездатна. Людство зможе існувати в майбутньому, лише коли візьме на себе відповідальність за розвиток біосфери.
Отже, культура не може розвиватися всупереч своїй основі - природі. Але є і зворотна залежність. Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. Як відомо, "культура, - коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо ... залишає після себе пустиню"2.
Одним із перших, хто наголосив на нерозривному зв'язку природи й культури був В.Вернадський. Він підкреслював необхідність навчитися гармонійному співіснуванню з природою, зберігати рівновагу між нею і культурою. З цього приводу академік С.Шварц писав: "Жити серед природи і не впливати на неї людина не може... Завдання полягає в тому, щоб інтереси людини і природи збігались, щоб наші відносини були не боротьбою, а спілкою, від якої обидва партнери були б у виграші".
Скарбницею багатовікової духовності людства є релігія. Вона сформувалась як органічна частина культури. Релігійні уявлення були властиві вже культурі первісного ладу. Рушієм нового культурного процесу стало християнство. Церква створила великі культурні цінності. Християнство і культура нерозривні. Християнський храм концентрував найважливіші пошуки на ниві культури. Він став замовником творів мистецтва всіх видів і жанрів - архітектури, малярства, книжкової справи і гравюри, хорового співу, шкільної драми, вертепу.
Релігійні свята стимулювали утворення цілого ряду різноманітних обрядів, спрямованих на зміцнення спілкування людини з людиною. Храм, релігія - джерело морального виховання (не укради, не убий і т.п.). Церква утверджує загальнолюдські ідеї добра, правди, краси, справедливості, благородства, толерантності, поваги. Це риси, за якими виразно проступають контури найбільшої християнської доброчинності - любові. Біблія говорить, що "Бог є любов". Згідно Біблії, Бог проявляє також такі якості, як милосердя і співчуття.
Прилучаючись до культури, людина стає людиною.
Література:
1 Вернадский В. Начало и вечность жизни. М., 1989, с.190.
2 Маркс К. Лист Ф. Енгельсу в Манчестер. 25 березня 1868 р. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 32, с. 43.

 
 

Цікаве

Загрузка...