WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Культура злагоди - Реферат

Культура злагоди - Реферат


Реферат на тему:
Культура злагоди
Нинішнє відродження України як суспільства, як держави неможливе без духовного оновлення її народу. Потрібне формування нових духовно-ціннісних орієнтирів, культурне відтворення нації, перехід до культури злагоди. Будь-яка нація цікава тільки культурою, проблеми якої в усі часи мали першочергове, провідне значення. Історичні приклади свідчать, що коли нації, етноси втрачають культуру, деградують, то вони опиняються поза історією.
Відповідальна роль культури в умовах незалежної України. Культура формує стиль життя, спосіб поведінки, творить демократичні, гуманістичні ідеали. Без культурної людини Українська держава не може бути ні незалежною, ні демократичною. Духовно бідні люди ніколи не зроблять Україну багатою і щасливою.
Важлива роль культури як стабілізуючого фактора в суспільстві. Процес його консолідації може статись лише на основі розвитку української культури, відродження духовності. Культура людей об'єднує. Вона - посол миру. В театрі чужих не буває. Танець, пісню, гарне слово люблять усі: ліві, праві, центристи. В стабільності зацікавлена передусім людина середнього класу, дрібний власник. Вона повинна стати опорою держави.
Культура - не пасинок, а душа народу його генетичний код. Культура - паспорт нації. Культура завжди була цементом, який укріплював націю. "Нація без культури, - писав Расул Гамзатов, - централізована заготконтора".
Як гімн культурі звучать слова російського живописця, археолога, мандрівника, громадського діяча Миколи Реріха (1874-1947 рр.). Він писав: "Культура є шанування Світла. Культура є любов до людини. Культура є пахощі, поєднання життя й краси. Культура є синтез високих і витончених досягнень. Культура є зброя Світла. Культура є спасіння".
Культура, на думку М.Реріха, - це якісність у всьому, це накопичення найвищої якісності в усіх людських діяннях, піднесення і освітлення духовності. Культура є універсальним засобом самоудосконалення і самоутвердження людини та людяності. Головне в змісті культури - не речі, а людина, суспільство.
В культурі заключена пам'ять народу. Через культуру кожне нове покоління, вступаючи в життя, відчуває себе частиною цього народу. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Культура попередніх поколінь - це фундамент, на якому будується сьогоднішня культуру і на якому виростає культура завтрішня. Культура - це завжди спадщина, яка залишається на майбутнє.
Свята істина полягає в тому, щоб нічого не відкидати від досягнутого, а лише додавати. Культура є там, де є спадковість, пам'ять про минулі покоління. Без знання минулого - немає майбутнього. Знання минулого - ключ до розуміння і сучасного, і майбутнього. Людина, яка не знає і не любить минулого, не має і майбутнього. Потрібно оглядатись назад, щоб краще бачити вперед.
Для кожного народу знання історії - це щось більше, ніж просто знання. Людина, яка знає історію країни, рідного краю, власної родини, є патріотом. Атрофія, втрата історичної пам'яті перетворює націю у населення. Народ, який не цікавиться власним минулим, стає об'єктом, а не суб'єктом історичного процесу.
Один з шляхів ло культури - це формування національної свідомості. В ній один з могутніх коренів любові до Батьківщини, отже й патріотизму, самовідданих діянь і звершень в ім'я своєї країни і свого народу. Національна свідомість у великій мірі залежить від існування держави. Незалежна Українська держава - найвища форма утвердження національної свідомості.
Про пробудження національної свідомості свідчить підвищення інтересу людей до історичного минулого України. Відновлюється історична пам'ять українського народу, повертається його багатюща культурна спадщина, вилучені раніше сторінки історії, імена українських культурних діячів.
Повертається те, що зв'язане з Україною, козацтвом, Запорізькою Січчю. Ці слова скасовувались і виганялись ще при царизмі. Царизм добре розумів, що народ без історичної пам'яті, без своїх коренів - то вже не народ, а просто населення. За радянський час це повторювалось. Боялись того, що було зв'язане з волею України, свободою її народу, державністю.
Треба боротись з "національним самоїдством", з національним нігілізмом. Про корені цього писав Олександр Довженко: "Єдина країна в світі, де не викладалась би в університетах історія цієї країни, де історія вважалась забороненою, ворожою і контрреволюційною - це Україна. Іншої такої такої країни на земній кулі нема."
Одною з прикметних ознак української національної свідомості є любов українського народу до свої пісні, його традиційна повага до книги, до письменства, його апробоване лихоліттями захоплення своїм театром.
Важливою частиною національної свідомості народу є повага до його надбань у художній творчості, в літературі й мистецтвах. Для України це питання особливо гостре. Адже навряд чи є на світі література, розвиток якої зазнав би стільки ускладнень, обмежень і прямих ударів, як українська література за останніх двоє століть. Це особливо стосується радянського періоду її існування. Як зазначав Олесь Гончар, "книгу свою ("Прапороносці".-М.К.) я ніколи не перепишу, як не можна переписати нашу історію".
У суспільстві повинні бути ідеали. Вони не можуть знаходити своє вираження тільки у матеріальному задоволенні, у вигоді. Дуже важливо розв'язувати питання духовного життя людей, утверджувати вікові цінності - совісливість, співчутливість, працьовитість, пошану до батьків.
В духовному оновленні важливо не тільки повернення ідеалів, вироблених попередньо історією, але й продукування нових традицій. Звичаї і традиції - це народні знання, народна мудрість, народне мистецтво. Вони перш за все виховують добро, правду, красу, справедливість. Люди їх нагромадили протягом віків, передавали від покоління до покоління. Без них немає народу, духовності, культури. Зберегти, відтворити і примножити мистецькі традиції - благородна і перспективна справа. Це одна з доріг до Храму духовності і мистецтва.
Необхідною умовою виживання й самозбереження української культури є її здатність змінюватися, оновлюватися і розвиватися. Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку. В цьому плані небезпечними є пошуки виключно українського шляху, образ так званої шароварної України, небажання враховувати світовий досвід.
Культура не буває абсолютно замкненою. Це - така сфера, котра не терпить кордонів. Новації в ній поширюються,
Loading...

 
 

Цікаве