WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Концепція діалогу М. Бахтіна – основа екзистенційно-онтологічної психології - Реферат

Концепція діалогу М. Бахтіна – основа екзистенційно-онтологічної психології - Реферат

Вчений порушує питання про зміст образу "Я" і вказує, що до його складу мають входити уявлення людини про її тіло, їїзовнішність, її минуле, а також про її почуття, переживання і понятійні уявлення про своє "Я". Важливо осмислити: "Що я розумію під Я, коли говорю і переживаю: "я живу", "я помру", "я єсмь", "мене не буде", "мене не було" і т. д." [3, с. 371], а також з'ясувати, в чому принципова відмінність мого образу "Я" від мого уявлення про іншу людину. Важливо визначити рід буття образу мого "Я" і, зокрема, з'ясувати, що в цьому образі дано "мені безпосередньо, а що - тільки через іншого" [там само]. М. Бахтін підкреслює необхідність охоплення всього онтологічно-генетичного континууму: від "мінімуму"… "примітивного самовідчуття" - до "максимуму"… "складної самосвідомості", яка "розвиває те, що було вже закладено в мінімумі".
Не менш важливо досліджувати буття "іншого" поза мною і всередині мене, в мені. Якою мірою "інший" в мені є у формах "не-Я", "мого іншого Я" і "над-Я" (тобто, буття в мені, чимось більшим мене в мені). Як основні структури самосвідомості і образу "Я" М. Бахтін виокремлює образи "Я-для-себе", "Я-для-іншого" та "інший-для-мене" і звертає увагу на те, що "мені не дано мої тимчасові і мої просторові межі, але інший даний увесь", з чим пов'язана наявність у "мене" "надлишку бачення" стосовно іншого.
Поняття "надлишку бачення" можна розглядати вихідним онтолого-антропологічним проявом феномена "позаперебувальності", що виконує фундаментальну роль у концепції діалогу М. Бахтіна. В. Біблер звертає увагу на те, що коли у праці "Автор і герой в естетичній дійсності" поняття "позаперебувальності" пов'язувалося з баченням і зором, а естетичним "деміургом" було око, то в "Проблемах поетики Достоєвського" естетичним "деміургом" стає слух і, відповідно, мова. І якщо бачити себе я можу лише частково, однобічно, маргінально, то чути себе, свою мову я можу (і повинен) завжди, за суттю справи, за суттю самої мови. І навіть якщо я розмовляю з іншою людиною, то неминуче чую і себе самого; отже, я відсторонююсь від своєї безпосередньої самототожності і стаю неспівпадаючим з самим собою. Тому мова і слух перетворюються на універсальну "матерію" ідей свідомості і самосвідомості, матерію і стихію внутрішнього діалогу, який "завжди зі мною" [11, с. 135 - 136].
Явище "позаперебувальності" спочатку визначається існуванням іншої людини, іншого "Я", тобто того "Ти", яке одвічно властиве моєму "Я" та органічно необхідне для буття мого "Я". Без "Ти" іншої людини моє "Я" втрачає вкоріненість у бутті і смислі свого існування. Тільки позиція "позаперебувальності" відкриває моє "Я" для "Тебе", тільки "позаперебувальність" дозволяє "Мені" "обіймати" "Тебе", а "Тобі" - "Мене". Завдяки "позаперебувальності" "Я" можу сприймати "Тебе" у всій твоїй достовірності - цілісно, замкнуто, завершено, а "Ти" цілісно і завершено сприймаєш "Мене". Відтак, кожен з нас приймає і утверджує буття іншої людини в її одвічності і абсолютності, цілісності і самобутності. Механізм "позаперебувальності" пов'язаний з фізикою міжлюдського сприйняття і геометрією взаємного позиціонування людей у просторі, проте суть феномена "позаперебувальності" визначається тим, що вона є "люблячою і напруженою" зверненістю до іншої людини як до людини у всій її достовірності та унікальності.
Відношення "позаперебувальності" позачасове і позапросторове (у цьому значенні сама "позаперебувальність" парадоксально "позаперебувальна" стосовно субстанційних основ буття людини) і є не дзеркально-механічним сприйняттям-відображенням іншої людини, а активною діяльністю (взаємодіяльністю) ухвалення-утвердження іншої людини і етико-естетичного творення-втілення її сутності та існування. У діалозі, відносно "позаперебувальності", інша людина постає для мене не як байдуже-типовий "Він" і не як подібно-тотожний мені Двійник, але як інше "Я", як "Ти", як унікальний Суб'єкт, як Співбесідник.
Уявлення М. Бахтіна про "позаперебувальність" органічно пов'язане з самототожністю-несамототожністю людини самої по собі, оскільки і стосовно самої себе людина здатна мати позицію "позаперебувальності", бо "Людина ніколи не співпадає з самою собою. До неї не можна застосувати форму тотожності А=А… Справжнє життя особистості відбувається в точці цього незбігу людини з самою собою" [4, с. 100]. Внаслідок "позаперебувально"-несамототожної природи людини її буття одержує властивості відвертості, незавершеності, свободи, відповідальності, процесуальності, подійності, суб'єктності, парадоксальності, універсальності, унікальності, інтенційності, поліфонічності тощо. Слід зазначити, що всі ці особливості людської природи є екзистенційно-онтологічними характеристиками буття людини.
У системі переконань М. Бахтіна діалог виступає як універсальний спосіб людського буття, подвійно-двоєдина природа якого полягає у "неподільності-незлитості" "Я" та "Іншого", а також в органічному взаємозв'язку і взаємодоповненні зовнішньої і внутрішньої інтенційності, зовнішнього і внутрішнього діалогу.
Екзистенційно-онтологічне розуміння сутнісної ідеї людини як її діалогічного існування дозволяє нам висунути визначення діалогу як "процесу і події спів-буття і само-буття", і очевидно, що таке визначення виражає екзистенційно-онтологічний зміст діалогу. Оскільки це визначення діалогу містить у собі різні іпостасі буття, то воно може бути назване "діалого-буттєвим" або "діа-буттєвим" визначенням діалогу.
Екзистенційно-онтологічний, "діа-буттєвий" статус діалогу вимагає уточнення діалогічної термінології, і нам здається доцільним розрізняти "діалогійні" ракурси діалогу, що виражають його екзистенційно-онтологічні, "діабуттєві" сторони і особливості, та "діалогічні" прояви й особливості як предмет конкретно-наукового дослідження або емпірико-житейського слововживання 1.
У книзі, присвяченій дослідженню всесвіту М. Бахтіна як поетики культури, В. Біблер підкреслює, що гуманітарне, "іншонаукове знання" М. Бахтіна - це справжня антропологія, філософська антропологія, тобто - система гуманітарного знання, предметом якого є людина (суб'єкт, особа, дух…). Будучи суб'єктом звернення, людина не може стати просто безпосереднім предметом (об'єктом) вивчення, але припускає лише можливість якогось "позаперебувально-метапозиційного" його дослідження, яке є не дослідженням у традиційному (раціоналістично-позитивістському) значенні слова, але взаємодією-збагненням, які містять у собі запитання-відповіді, співбесіду-порозуміння, що здійснюються шляхом діалогу, або діалогійно. "Позаперебувально-метапозиційне" збагнення людини відбувається завдяки різним опосередкуванням і мета-опосередкуванням, які в широкому значенні слова можна назвати метафоричними, бо філософський метод є метафорою методу текстології, текстологія - як метафора філософського методу. Тому в бахтінській філософській антропології слово "філо-софія" - тільки предикат, але й "антропологія" тут не стільки "…логія"
Loading...

 
 

Цікаве