WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Категоріальний апарат досліджень перебігу життя людини - Реферат

Категоріальний апарат досліджень перебігу життя людини - Реферат


Реферат на тему:
Категоріальний апарат досліджень перебігу життя людини
У статті представлено аналіз становлення категоріального апарату психології, яким оперують науковці у дослідженнях перебігу людського життя. Наголошується, що існує неспорідненість багатьох з цих категорій, а це призводить до появи багатомірності дефініцій у їхньому застосуванні.
Будь-яке явище найдосконаліше пізнається в динаміці його розвитку. Саме тому ще в період становлення психології як науки були спроби вивчати особливості зміни психіки людини. Перші розробки категорії "розвитку" здійснювалися в межах різних філософських напрямків: ідеалісти розглядали розвиток як замкнутий саморух ідеї; дуалісти занадто розлучили психічне й тілесне, у результаті чого простежити взаємний генезис цих понять, як виявилося, було неможливо; механістичні "моделі" розвитку поведінки людини, побудовані за схемою "стимул - реакція", відбивають лише кількісне зростання навичок, а не якісні зміни самої поведінки [4]. Така методологічна розрізненість відносно категорії "розвиток", дефініція якої розкривалася, передусім, як психічний розвиток, збереглася й до нашого часу.
До того ж у ХІХ сторіччі до вивчення цієї проблеми вчені внесли принцип історичності. Тобто, історичний час став розглядатися одним із чинників людського розвитку. Відтак робили висновок, що об'єктивна соціально-економічна різниця між подіями в ході історичного розвитку визначає різницю між поколіннями людей. Зазначалося, що вікова мінливість індивідів одного й того ж хронологічного та біологічного віку у різних поколіннях обумовлюється соціально-історичними, а не біологічними (генотипічними) причинами. Крім того, порівняльно-статистичний аналіз біографічних дат і подій виявляє наявність складних перетинів біологічного та історичного часу в житті людини [2]. Відтак, розвиток психіки людини, крім біологічного субстрату, набув конкретно-історичного характеру, тобто: дитина народжується природною істотою, потенційно здатною перетворитися на суспільну істоту [4].
Саме ця особливість людської психіки - "потенційна здатність до перетворення" - і стала засадничою у процесі вивчення становлення людини не через її психічний розвиток, а через її "самостійний рух по життю", який відбувається на основі "індивідуальних та суспільних принципів побудови життєвого шляху" [8].
Визначення цих "принципів побудови життєвого шляху" залежить, перш за все, від суспільно-економічної формації. Зокрема, у прадавні часи життя сприймалося відповідно до цілісного образу світу, втіленого у міфі. Усі періоди людського буття були "вплетені" до ритуалів та їм підпорядковувалися. Ритуали визначалися міфами, які, в свою чергу, підтримували зв'язок архаїчної людини з ритмом космосу. Тобто, людина наділяла природу тими ж властивостями, які були притаманні їй самій, і, відповідно, не відокремлювала себе від природи, підпорядковувалась її законам. Тому час для архаїчної людини мав циклічну модель, оскільки усе в природі живе за принципом циклу, спадкоємності (змінюються пори року, темний і світлий час доби і так далі) [10].
В античності вважали, що життєвий шлях залежить від долі. Ідея циклічного часу збереглася, але не в значенні спадкоємності, а в тому розумінні, що космос, єдиний та живий, є вічним кругообігом речовин. Життя, отже, регламентувалося не ритуалами, а надприродними силами.
У Стародавньому Римі життя підпорядковувалося ще одному "надприродному" чинникові: перебіг його поєднували з громадським життям, тобто людина вступала в той чи інший період життя відповідно до тих суспільних обов'язків, які покладалися на неї ("юнак" - це той, хто готовий виступати на Форумі, його вік може бути і 18, і 24, і 36 років) [10].
У феодальну добу життєвий шлях визначався заздалегідь, як запрограмоване покликання. Він був індивідуалізованим, але не самостійним, і змінити його можна було тільки за умови переходу людини до іншого суспільного стану [8]. В цілому життя трактувалося як один із показників таємничих зв'язків людей у світі, оскільки в середньовіччя спостерігався суттєвий вплив містичного світосприймання (відбувалися пошуки еліксиру вічної молодості, шляхів до безсмертя тощо). Панувала тоді й ідея космічного детермінізму: життя підлягало циклічній спадкоємності і було дуже коротким [10].
Епоха Відродження, завдяки своїй увазі до "світлої античності", звернулася до п'ятої сутності - квінтесенції (перші чотири - це вогонь, вода, земля і повітря), тобто до самої людини. Проте навіть найсвітліші уми того періоду, підносячи ідею людини, мало замислювалися над проблемою її виховання.
В епоху Просвітництва, на противагу Ренесансові, наголос ставився саме на системі виховання дитини в сім'ї та школі (причому школа готувала дітей до "справжнього" життя, сортуючи їх за "класами і розрядами" відповідно до їхнього соціального стану). Вперше в історії людства було здійснено "обгрунтоване" протиставлення різних періодів життя людини: класицизмові дитинство уявлялося як вікове відхилення від норми - не-зрілість, або як психічне відхилення від норми - не-розумність (цей розподіл практикується і в сучасних наукових розробках).
Капіталізм перетворив життя людини на економічну категорію. Він стимулював розвиток наук, у тому числі й психологічної, оскільки, піклуючись про підготовку нових кадрів, актуалізував вивчення проблеми співвідношення навчання (освіти) природному зростанню дитини [10]. І саме з появою цієї економічної формації умови життя стали спонукати людину до змагань за право самовиразитися. Інакше кажучи, вибір життєвого шляху став залежати від активності самої людини.
Принцип самостійної активності пізніше знайшов теоретичне обгрунтування в теоріях життєвого шляху особистості. Одним із піонерів досліджень цього напрямку став С. Рубінштейн, який поклав в основу свого вивчення людської природи постулат про "творчу самодіяльність" людини. Узагальнено його вчення полягає у доведенні, що, будучи "дзеркалом Всесвіту", людина приречена здійснювати по відношенню до світу пізнавальну та перетворювальну активність. У протилежному випадку вона залишається на тому ж рівні існування, на якому й народилася, тобто ніякого самоздійснення не відбувається [7].
Проблема людського самоздійснення реалізується, перш за все, у проблемі
Loading...

 
 

Цікаве