WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Картина світу, конфлікти і смисл життя особистості - Реферат

Картина світу, конфлікти і смисл життя особистості - Реферат


Оскільки у людини західної культури життєва наснага екстравертовано спрямована на перетворення світу для завоювання в ньому (в соціальній драбинці) якомога вищого місця, з якого можна впливати на інших людей, то залишається мало можливостей для внутрішньої роботи над ієрархією смислів. Така необхідність виникає хіба що під впливом життєвої кризи та може у декого започатковуватися в другій половині життя. Конверсія особистості як перебудова ієрархії смислів явище не часте у людей західної культури; навіть життєва криза частіше призводить до суїцидів, неврозів, девіацій та деліквентності, а вибір духовногозростання трапляється ще рідше. Базова картина світу та базова особистість західної людини, стереотипна програма яких великою мірою задається в ході соціалізації конвенційними дискретними поняттями та дискурсивними судженнями, нерідко переживається як складена із супротивних компонентів. Дихотомічність понять часто проектується особистістю на дійсність породженням конфліктних життєвих актів та невротичністю від нездатності до узгоження із світом, спільнотою, іншою людиною та самою собою. Я-концепція людини західної культури часто є соціальною маскою, котра вважається суспільно бажаною і зручною для взаємодії з формального обов'язку.
Небезсторонність та залежність від егоцетричних найзагальніших провідних смислів у їх ієрархії є найчастішими причинами особистістних мук. Залежність від егоцентричних найзагальніших провідних смислів у їх ієрархії не має порогів, тому її неможливо забезпечити чи вгамувати. Незатамованість провідних егоцентричних смислів супроводжується переживаннями з негативним афективним знаком (страх, гнів, ревнощі, заздрість тощо). Реалізація будь-якого провідного сенсу в ієрархії смислів у життєвих актах нездатна зробити особистість щасливою, дати їй переживання повноти буття.
Духовні переживання вказують людині на найзаповітніші для неї смисли, які можуть очолити ієрархію смислів, реалізація котрої на життєвому шляху призводить до переживання дійсної Я-ідентичності, її автентичності та конгруентності.
Рухомим результатом духовних практик є переживання людиною наближення до самості як дійсної, постійної та початкової засади розитку до автентичної та конгруентної особистості. Самість об'єднує усвідомлені та безсвідомі сторони особистості, відкриває переживання дійсної ідентичності.
Аперцептивна інтерпретація конкретною особистістю реальної дійсності відбивається й усвідомлюється в її картині світу, за котрою може стояти позапросторова, позачасовава та вічна духовність, репрезентована провідними найзагальнішими смислами ієрархії. Це трансцедентне осереддя особистості міститься у її самості. Усвідомлення самості відкриває можливість переживання Надсмислу, що може переживатися як мета буття цієї особистості.
Для початку саморуху до самості необхідно вдатися до духовної практики і спрямувати увагу на свій внутрішній світ, котрий, після дослідження та картографування, виявляється багатшим за світ зовнішній, репрезентований у картині світу. Духовні практики вправляють психіку та розвивають такі надособистістні смисли, як Свобода, Селективність, Справедливість; Краса, Істина, Творчість; Любов, Спічуття, Добропристойність; Мудрість, Надсмисл, Бог.
Духовна робота особистості з власного саморозвитку передбачає урівноваженість та зосередження уваги як центру свідомості на внутрішньому світі; спороможність відрізняти святе (надособистістне) від профанного (егоцентричного) та осягати святе у всіх проявах буття; прербудову ієрархії смислів з тим, щоб у якості найзагальніших і провідних сенсів в ієрархії смислів виступали надособистістні, такі, як згадані вище; розвій мудрості у континуально-інтуїтивному розумінні життя та у виявленні цього розуміння служінням надособистістним смислам через породження поточних (підкріплених процесуальною радістю) життєвих актів. Практикування духовного є вправлянням у служінні надособистістним смислам доти, доки породження відповідних їм життєвих актів стане самодійним та увійде в природний стиль життя.
Кожна вправа духовної практики є засобом самоконверсії та пробудження від омани опосередкування знаково-понятійною картиною світу, заданою референтною культурою. Техніки входження у змінені стани психіки, в тому числі медитативні, спрямовують до надособистісних смислів і трансперсонального розвою.
Духовні практики звільняють від навіюваності парадигмальною картиною світу та конвенціальною базовою особистістю спільноти; дають можливість перейти від конвенційно-дискурсивного знання до континуально-інтуїтивного розуміння; знімають замаскованість Я-концепції соціальними ідентичностями та відновлюють усвідомлення справжньої самості; будять до усвідомлення і перебудови ієрархії смислів під провідну роль надособистістних сенсів; регуляцію породження життєвих актів переносять від рефлексивно-міркувальної самопримусової волі до спонтанного воління; підпорядковують спонтанному волінню самості непідвладні свідомій волі та недоторканні для неї психофізіологічні ресурси; відновлюють у самості єдність усвідомленої та безсвідомої сторін психіки; дають можливість пережити метою нашого життя безкінечне наближення до самості; сконання кінечної Я-концепції відкриває шлях до народження безсмертної самості.
Розвиток людини проходить через три щаблі: додоговірний, договірний та післядоговірний чи, по-іншому, доособистістний, особистісний та надособистісний. У нас визріло інше бачення розвитку психіки людини. Психіка плине трьома потоками: буттєвим, рефлексивним, духовним. Потоки ці в ході онтогенезу та соціалізації постають не одночасно, але з певного вікового моменту можуть плинути одночасно, причому в ході онтогенезу кожний наступний та пізніший підпорядковує собі попередні та більш ранні.
Духовність як міру переживання контакту з надособистістними вартостями, котрі, будучи привласненими, стають смислами, можна розглядати як у широкому, так і у вузькому значенні. Духовність, як міра наближення до надособистісних смислів, є в кожному з трьох потоків. Окремі духовно-наснажені життєві акти супровожуються піковими переживаннями, котрі у перших двох (особливо у рефлексивному) потоках бувають не часто. Становлення духовного потоку психіки якраз і є проявом духовності у вузькому значенні терміна. Тут особистість має процесуальне підкріплення піковими переживаннями служіння своїм надособистістним провідним у ієрархії смислам, що проявляється у спонтанному породженні надособистістних життєвих актів.
Література:
1. Колісник О. Картина світу, конфлікти і смисл життя особистості // Соціальна психологія. - 2005. - № 1 (9). - C.42-49
2. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве