WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Екзистенціальний зміст суб’єктного аспекту юнацької кризи - Реферат

Екзистенціальний зміст суб’єктного аспекту юнацької кризи - Реферат

базового протиріччя (такого, що лягло в основу виникнення конфлікту в певний час психічного розвитку) за етапами початку, розгортання і завершення кризи. В результаті перебігу нормативної кризи психологічна організація дитини набуває нової форми через появу психічних новотворів.
Однак при такому розгляді нормативної кризи зовсім не розкривається суб'єктність цього процесу, адже дорослішає істота, яка не пасивно переживає те, що з нею коїться; вона сама є носієм переживань. Крім того, на межі переходу від підліткового періоду до юнацького оформлюються світоглядні характеристики людини [10], формування яких теж не може здійснюватися без її участі, тобто без участі суб'єкта. Отже, залишити поза аналізом суб'єктний аспект процесу дорослішання (як сама дитина впливає на своє світоглядне становлення і що саме вона при цьому переживає, що відбувається в її внутрішньому світі) недоречно і нелогічно.
Відтак постає питання щодо розкриття суб'єктності нормативної кризи юнацького періоду (що саме відбувається з внутрішнім світом юнака). Для його вирішення ми проаналізували різні дослідження нормативних і ненормативних криз життєвого шляху людини.
Змістове визначення суб'єктного аспекту юнацького періоду обумовило необхідність проаналізувати в ході нашого дослідження певні аспекти екзистенціальної філософії та екзистенціальної психології. Це необхідно, бо при реалізації самопізнавальної активності (ще одного новотвору цього віку) відбувається усвідомлення суб'єктом себе через аналіз своєї ситуаційної поведінки, формування "Я-концепції" та розкриття глибинної інформації щодо свого існування - екзистенції взагалі. В термінології екзистенціалістів глибинною екзистенціальною інформацією виступає знання про себе через розуміння, усвідомлення кінцевих даностей існування - смерті, безглуздості, самотності та свободи; прийняття чи неприйняття суб'єктом цієї інформації істотно впливає на "Я-концепцію" та ситуаційний аналіз себе.
Процес усвідомлення юнаком екзистенціальної інформації як повноцінне глибинне завершення самопізнання на цьому віковому етапі спирається на емоційне переживання цієї ж інформації ще в ранньому дитинстві. В науковій літературі є дані, які свідчать, що вже в п'ятирічному віці діти стають дуже чутливими до екзистенціальної інформації: наприклад, перші запитання про смерть. Г. Абрамова назвала цю дитячу чутливість "первинною екзистенціальною орієнтацією", а весь процес дорослішання - залученням до суті людської екзистенції, яку дитина постійно розкриває для себе у власних переживаннях [1].
Юнак вже здатен усвідомлювати свої переживання, тобто визначати для нової, зокрема - екзистенціальної інформації місце в системі внутрішніх оцінок. Це обумовлює те, що юність в цілому стає дуже відповідальним періодом дорослішання, оскільки саме в цей час відбувається своєрідна усвідомлена інтеграція усіх знань та відношень зростаючої дитини (щодо світу та себе в цьому світі) в окреме новоутворення, покликане контролювати усе подальше життя людини (складається "понятійна теорія світу"), або - світогляд, інтегрованість якого прямо залежить від повноти й глибини процесу самопізнання.
Отже, під час юнацького дорослішання ("прилучаючись до суті людської екзистенції") дитяча первинна екзистенціальна орієнтація при застосуванні здатності до усвідомлення переходить до нової якості - первинної екзистенціальної інтеграції, де інтеграція - це об'єднання розрізненої інформації про себе в єдине ціле, або переведення загальнолюдських законів існування на власний індивідуальний рівень.
Однак, оскільки інформація на вході та виході будь-якого пізнавального, в тому числі й "самовизначального", процесу має різну якість, то, наближаючись до пізнання сутнісних, або - екзистенціальних характеристик свого буття ("кінцевих даностей існування"), суб'єкт перетворює їх на нове інформаційне поле, яке вже й обумовлюватиме саме його особистий ("одиничний") спосіб буття. Основними складовими цього інформаційного поля є біполярні протилежності, між якими суб'єкт здійснює (свідомо чи несвідомо) вибір, який набуває на рівні індивідуальної свідомості статусу "цінності". Цей принцип, конфлікт між біполярними протилежностями, від вирішення якого залежить перебіг того чи іншого етапу життєвого шляху людини, досить широко використовується авторами зовсім різних методологічних напрямів, зокрема Е. Еріксоном, К. Левіном, Дж. Бьюдженталем, Дж. Келлі, В. Татенком.
Відтак, на рівні індивідуального існування сутнісні характеристики загальнолюдської екзистенції спрямовують людину до самовизначення серед таких екзистенціальних цінностей: між "Я є" та "мене немає"; між "Я є рух, потреба" та "Я є незмінність, стабільність"; між "Я є вільний" та "Я ні за що не відповідаю"; між "Я є процес" та "Я є результат"; між "Я є міра всіх речей" та "Я нічого не вартий"; між "Я пов'язаний" та "Я суверенний"; між "Я незавершений" та "Я неповноцінний" [5].
Корекція екзистенціального самовизначення через розв'язання конфліктних протилежностей екзистенціальних цінностей відбувається протягом усього життєвого шляху людини; болісне загострення цього процесу по суті і є переживання суб'єктом екзистенціальної кризи. Коли ж це розв'язання відбувається вперше, то тут можливе додаткове вікове ускладнення: наявність у юнаків певної здатності (у даному випадку - усвідомлювати себе) не означає, що їм автоматично буде притаманне вміння використовувати цю здатність (не кожен дорослий вміє розуміти самого себе, іноді цьому треба спеціально вчитися).
Крім того, коли, наприклад, людина стикається з новим завданням, для його вирішення спочатку використовуються вже опрацьовані методи і лише при невдачівідбувається творчий пошук нових. Інакше кажучи, якщо для розуміння нової інформації потрібні певні еталони-оцінки, яких ще немає в дитини через несформованість її внутрішньої системи оцінювання (інтерпретації, розуміння) переживань і подій, то компенсувати це можна через взаємодію з дорослими (батьками, родичами, вчителями, старшими друзями тощо), в яких система ціннісних орієнтацій вже сформована.
Отже, юнак, зіштовхнувшись під час самопізнання з кінцевими даностями людського існування та конфліктними протилежностями, на які вони перетворюються в його свідомості, потребує саме зовнішньої системи оцінювання цього нового знання. Але щоб стати каталізатором розуміння цих екзистенціальних переживань юнака, дорослому доведеться зіткнутися з власним розумінням кінцевих даностей існування, які викликають у нього неусвідомлену тривогу і якої він намагається позбутися різними шляхами [5]. Тобто, в дорослих система оцінювання екзистенціальних переживань також може бути несформованою, перш за все - через уникнення цих переживань.
Брак зовнішньої системи оцінювання екзистенціальних переживань є загальною характеристикою сучасної західної культури, адже універсальним інтерпретатором сутнісних явищ людського життя виступають релігія, філософсько-релігійні вчення [30]. В західній культурі, при збереженні та автономії інституту церкви, помітна втрата впливу релігійних вчень на суспільну та індивідуальну свідомість, тоді як в примітивних суспільствах всі етапи життя кожного індивідуума підпорядковані певним догмам (зазначимо, що в цих суспільствах якраз і не спостерігаються вікові кризи) [20].
Звідси, якщо узагальнити усе вище сказане та розглянути період юнацького дорослішання з точки зору суб'єктного підходу, то перебіг цього періоду набуває такого змісту: зростаюча потреба зрозуміти свій внутрішній світ (пошук себе) вимагає свого задоволення; воно відбувається на основі усвідомлення юнаком свого ставлення до інших людей, до світу та до
Loading...

 
 

Цікаве