WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Екзистенціальний зміст суб’єктного аспекту юнацької кризи - Реферат

Екзистенціальний зміст суб’єктного аспекту юнацької кризи - Реферат

формувати дитину, а розуміти її [1]. А для цього слід реалізувати принцип "третьої психології" стосовно проблеми становлення, дорослішання людини, тобто використати категорію "суб'єктності" до тієї вікової межі, коли самовизначення суб'єкта тільки розпочинається. Зрозуміло, що перекласти категорії, в яких вивчається життєвий шлях, на ранні етапи життя неможливо, оскільки в юної людини ще не сформовано "психічних носіїв" для формування життєвої програми тощо (вищі психічні функції, зокрема).
Однак в перебігу психічного розвитку є період, який вважається своєрідною точкою перетину означених вище напрямів психологічних досліджень. Йдеться про юнацький вік, під час якого відбувається остаточне оформлення всіх психічних функцій, властивих дорослій людині.
В теоріях психічного розвитку перебіг юнацького віку визначався як результат впливу біологічних змін організму або/та соціального середовища, соціокультурних та історичних факторів. Отож узагальнимо основні риси становлення особистості юнаків на підставі численних досліджень.
1. Відбувається оформлення "Я-концепції" як відносно стійкої, певною мірою усвідомленої, неповторної системи уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свої взаємини з іншими людьми й відповідним чином ставиться до себе. "Я-концепція" юнаків характеризується: а) недостатньо високим рівнем самосприйняття та прийняття інших людей; б) обмеженістю уявлень про себе; в) нестійкістю самооцінки [17].
2. Формування позитивної "Я-концепції" залежить від найближчого соціального оточення, однак основним чинником тут є не характеристика батьківської родини як повної або неповної, а чи має значення для батьків щастя або нещастя дитини [21].
3. Особистісне самовизначення найбільш аналітично здійснюється старшокласниками на матеріалі не майбутнього (при тому, що "спрямованість у майбутнє" має для них основне значення), а минулого "Я", тобто відбувається аналіз якихось недосконалостей, котрі слід відкинути [23].
4. Молоді люди сприймають світ через крайнощі - усе або нічого, біле або чорне, якщо кохання - то "вічне" і так далі; і навіть до 21 року вони ще залишаються схильними до абсолютизації своїх вчинків і пропозицій, а далі - до розчарування і зниження активності [25].
5. В ранньому юнацькому віці закладаються передумови для формування системи ціннісних орієнтацій як вищих особистісних диспозицій, котрі характеризують ставлення особистості до найважливіших цілей життєдіяльності і засобів їх досягнення. Найбільш значущими для молодих людей стають сфери "Я - Я" та "Я - Діяльність", найменш - "Я - Предметний світ", "Я - Природа", причому для хлопців більш значуще "Я - Діяльність", а для дівчат - "Я - Я" [3].
6. Оскільки в цьому віці створюються передумови для прояву такого психологічного новотвору, як визначення смислу життя, що розвивається на основі становлення головного мотиву (життєвої мети), було виявлено такі особливості ранньоюнацького смислоутворення: юнаки усвідомлюють несприятливість сучасних умов життя для становлення позитивних життєвих смислів та їх реалізації; вони не мають ієрархії смислів - ці смисли ізольовані та рядоположні; молоді люди усвідомлюють основні життєві проблеми ("Я та суспільство", "Я та мої близькі", "Я - для себе", "Я та мої внутрішні переживання", "Я та моя сфера пізнання") [7].
7. У період переходу від підліткового до юнацького віку відбувається переорієнтування самосвідомості зі світу власних переживань і пізнання себе на пошук та визначення свого місця в житті, тобто на самовизначення в якості члена суспільства [3].
8. Через те, що в наш час збільшився розрив між фізичним дозріванням і соціальним, момент входження в самостійне трудове життя виявився відсунутим системою навчання, в результаті чого молодь не використовує свій зростаючий потенціал знань та вмінь, що уповільнює формування людини як суб'єкта діяльності і посилює незадоволеність життям [14].
9. Соціальна ситуація має відповідати змінам в особистості дитини, яка зростає [10], проте у більшості випадків обоє батьків вважають в першу чергу себе вихователями дітей. До того ж тільки 47,5 % батьків довіряють підліткам і дають їм необхідну самостійність, 18,2 % вважають, що підлітки ще не можуть приймати рішення і потребують посиленої опіки, 35,1 % обстоюють позицію, що підліток має сам усього домогтися, тому батьки дотримуються стилю невтручання. Найменше негативних переживань підлітки відчувають в середовищі однолітків, а найбільше - в середовищі вчителів [9].
10. Лонгитюдне дослідження дітей (від 7 років до 17) показало, що чим сприятливіші соціально-економічні умови розвитку, тим більше напрямів розвитку є у дитини [28].
11. Основними стилями розвитку ранньоюнацького періоду є: зростаюча проблематизація, тобто постійні пошуки і запитання про значення традицій тощо; зростаюче пристосування до норм, що існують у суспільстві; чергування високої проблематизації та ефективного пристосування в різні періоди розвитку; зростаюча залежність від штучних стимулів (наприклад, наркотиків, алкоголю) [28].
12. Одна з найнегативніших характеристик юнаків - зростаюче прагнення до вживання психотропних речовин, що є першою ознакою наявності у них глибокого особистісного неблагополуччя. В основі цього потягу лежить психологічна готовність, яка актуалізується нездатністю людини до продуктивного виходу зі складних ситуацій, що блокують задоволення актуальних потреб, несформованістю засобів психологічного захисту (невміння знімати напругу) та наявністю психотравмуючих ситуацій [18].
Однак основною характеристикою всього перехідного періоду від дитинства до дорослості є його кризовість, оскільки під час його перебігу відбувається активна, іноді кардинальна зміна психологічної організації дитини, що супроводжується всіма симптомами перехідних періодів психічного розвитку (перш за все - наростанням внутрішньої і зовнішньої конфліктності).
Термін "криза" прийшов до психології з медицини, де ним означали швидке, але дещо небезпечне завершення гарячкового стану хвороби. Л. Виготський увів поняття кризи до вікової періодизації як умовне найменування перехідних етапів розвитку. Вікова криза - то цілісна зміна особистості дитини, що регулярно виникає при зміні стабільних періодів. Вона обумовлена появою основних новотворів, що призводять доруйнації однієї соціальної ситуації розвитку та появи іншої, адекватної новому психологічному образу дитини. Отже, вікові кризи мають обов'язковий і незворотний характер, їх виникнення є нормальною ознакою психічного розвитку. Саме тому їх називають ще нормативними кризами.
Причину появи нормативних кризових періодів науковці вбачають у виникненні протиріч між зростаючими потребами і неможливістю (нездатністю) їх задовольнити. Тому на загал психічний розвиток є розширенням системи мотиваційних спонук та розвитком психічних функцій або надбанням умінь для завершення цих спонук. Основну конфліктність у нормативні кризи вносить соціальна ситуація, яка, як правило, не встигає адекватно відреагувати на зростаючі потреби дитини.
Такий розгляд перебігу нормативної кризи розкриває його процесуально-формальні характеристики (його об'єктний аспект). Форму кризи визначають конфлікт (як актуалізація протиріч між явищами, що становлять умови психічного розвитку в цілому - соціальні, соціально-психологічні, психологічні) та певні поведінкові й емоційні реакції на цей конфлікт (наростання в дитини негативізму, впертості тощо). Розгортання форми у часі (оскільки криза - не миттєве явище) дає нам процесуальну характеристику вікової кризи, до якої входять вікові межі кризи та послідовне "проходження"
Loading...

 
 

Цікаве