WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Драма в педагогічному процесі - Реферат

Драма в педагогічному процесі - Реферат

Мета проблемної ситуації не тільки в "одержанні розв'язку", а, головне, в актуалізації учнів, мобілізації їх духовних і моральних сил на самостійне розв'язання проблеми. Отже, відмова від досягнення мети проблемної ситуації є відмовою саме від способу отримання розв'язку, а не від самого розв'язку (учитель не може йти на урок без підготовки).
Проблемна ситуація є специфічною формою вираження драматичного як особливості естетичного. Саме "в акті естетичного відношення довколишній світ цікавить людину не сам по собі, а у тісному зв'язку з її діяльністю і змістом життя" [13, с. 104]. В результаті розв'язання проблеми в учнів спадає напруга, виникає задоволення, катарсис. Проблемна ситуація тісно пов'язана з афектом ("Афект - відносно короткочасне, що сильно і бурхливо перебігає, гостре емоційне переживання" [19, с. 54]. Пара "афект - катарсис" трактується, починаючи з Арістотеля, як "моральна дія драми, перетворення пристрастей на доброчинні нахили" (Лессінг), "перехід від незадоволення до задоволення" (Мюллер), "зцілення і очищення, заспокоєння афекту" (Целлер). Хоча поняття "катарсис" не вичерпно визначене, воно чітко виражає центральний факт естетичної реакції - мученицькі і неприємні афекти піддаються певній розрядці, знищенню, перетворенню на протилежні. Отже, катарсис є складним перетворенням почуттів. Афект у проблемній ситуації розвивається як у напрямі позитивних емоцій, котрі характеризують відчуття наближення успіху, так і в напрямі негативних, які характеризують відчуття поразки, фатуму. Л. Виготський, говорячи про естетичну реакцію, стверджував: "Вона містить у собі афект, який розвивається у двох протилежних напрямах, і який у завершальній точці, ніби в короткому замиканні, знаходить своє знищення. …Цей процес ми і хотіли б визначити словом катарсис" [9, с. 269]. У наш час проблема катарсису в педагогічному процесі уже вийшла на порядок денний у психологів і педагогів.
Процес становлення педагога як особистості і професіонала теж драматичний. Особистість педагога характеризується, передусім, прийняттям і сповіданням вищих духовних цінностей - справедливості, добра, віри, свободи, гідності, що й визначає спрямованість його поведінки, дій, учинків. Реальність буття, в тому числі й педагогічного, вимагає від педагога постійної боротьби з навколишнім середовищем, "модними" течіями в педагогіці, з ідеями масової культури, різними контркультурами. Переконання педагога, що ґрунтуються на духовності, вищих цінностях, далеко не завжди адекватно сприймаються середовищем, у якому побутують й інші цінності, які суперечать поглядам педагога і педагогічній науці. Новатор - завжди особистість, нове завжди пробивається крізь структури старого, пробивається з зусиллям, болем, відчаєм, переживаннями, помилками, успіхами, невдачами. Педагогові потрібно мати високий "людський і педагогічний" дух, щоби подолати перешкоди, розв'язати суперечності, переконати у правильності своїх сповідань, дій, вчинків.
Становлення молодого педагога відбувається через суперечність між теоретичною підготовкою і практичними успіхами. Це обумовлюється багатьма причинами. Однією з них є прийняття молодою людиною за цінність у педагогічній діяльності своїх теоретичних знань з фаху та психолого-педагогічних дисциплін, а решта сприймається, у кращому випадку, як умови, у гіршому - як непорозуміння, котрі необхідно усунути. Егоцентризм педагога перетворюється на самоцінність. Учні для такого навчителя - об'єкти впливу, а не суб'єкти діяльності. Якщо немає діалогу учителя з учнями, звичайного "людського" спілкування з ними, то це спричиняє відчуження педагога і учнів, викликає у педагога роздратування, розчарування, егоїстичні пориви тощо.
Молодий педагог, здебільш людина освічена, з широким кругозором, має більший, ніж у учнів, життєвий досвід. Далеко не завжди він відразу сприймає учнів як рівних собі. Для цього йому потрібно прийняти людину як вищу цінність. Розуміння учня як людини, як найвищої цінності "піднімає" педагога в таке "позаперебування" (М. Бахтін), з якого і він сам, і його вихованці видаються просто людьми, а різниця між ними здається несуттєвою. Отже, сприймання учня (так само, як і себе) як людини у ціннісному розумінні є необхідною умовою успішної діяльності педагога.
Розуміння рівноправності педагога і учня у ціннісному смислі не може сприйматись як рівноправність у функціональному розумінні. В педагогічному бутті учасники педагогічного процесу живуть як люди, і в такому розумінні вони рівноправні. У них однакова будова, фізіологія, природні потреби, вони однаково можуть радіти, переживати, сумувати, сміятися, плакати. Однак у функціональному розумінні, віковому, рольовому педагог відрізняється від учнів, і він повинен це чітко усвідомити. Не може, наприклад, педагог покладати однакову відповідальність на себе й учнів у педагогічному процесі. В учня своє світорозуміння, своє світосприймання, які не можуть збігатися із світом учителя. Функціональні, рольові обов'язки педагога спонукають учнів сприймати його як "розпорядника", "адміністратора", "організатора", "керівника", "суддю", "миротворця", "старшого товариша", "наставника". Педагог ніколи не повинен опускатися на один рівень з учнями у функціональному розумінні, у розумінні життєвого досвіду, знань.
Суперечливість між свободою і необхідністю завжди є в педагогічному процесі. Розуміння педагогом "свободи для себе" і "необхідності для учнів" може викликати різні колізії у їх відносинах. Учитель має зрозуміти, що учні як особистості також бажають "свободи для себе" і "необхідності для вчителя". Якщо учитель вважає, що має право на помилку, то таке ж саме право повинні мати й учні. Якщо учитель вважає, що поведінка, дії учня пов'язані з необхідністю, то й учні стосовно педагога дотримуються такої ж думки. Тобто, якщо учні не зрозуміють педагога, то виникне конфлікт.
Розв'язання конфлікту можливе через вихід у ширший простір, у контекст, у позаперебування. У практичній діяльності це називають "поглядом збоку". Такий вихід допоможе учасникам конфлікту "побачити" свої цілі, засоби їх досягнення, свої переживання, почуття, емоції в контексті життя навколишнього світу, побачити себе "збоку", що допоможе зрозуміти і прийняти Іншого, побачити шляхи розв'язання конфлікту. Виходячи у "позаперебування", учасники конфлікту одночасно залишаються і всередині його - "перебування всередині", що дозволяє, з одного боку, відчувати драматизм ситуації, її напругу, сонукувальні причини, безапеляційно відчувати себе й Іншого, а з іншого - побачити й оцінити свій погляд і погляд Іншого, урівняти себе й Іншого, стати на йогопозицію, переглянути свою. Стан "позаперебування" і "перебування всередині" доповнюють одне одного. Розв'язання конфлікту можливе тільки в такій доповнюваності. "Позаперебування" в такому аспекті можна трактувати як певний універсальний принцип розв'язання конфліктів. Гіпотетичне переміщення учасників конфлікту тільки у "позаперебування" і "вихід" з конфлікту як напруженого емоційного стану в реальності неможливий, бо тоді конфлікту не стало б
Loading...

 
 

Цікаве