WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Драма в педагогічному процесі - Реферат

Драма в педагогічному процесі - Реферат


Реферат на тему:
Драма в педагогічному процесі
Педагогічний процес є світом різноманітних опозицій, які "уживаються" на основі принципу доповнюваності. Загальною проблемою статті є розуміння й сприймання педагогічного процесу як частини людського буття, розмаїття ситуацій, в тому числі й драматичних. Метою статті є спроба використати ідеї поняття драми у розумінні Ж. Політцерна [17] й Л. Виготського [8] для аналізу певних особливостей педагогічного процесу з позицій індивідуальності, унікальності як тотальних цілісностей.
Педагогічний процес є "світом феноменів", тобто явищ, які багато в чому осягаються досвідом. До них належить, передусім, феномен людини. Прикладами інших можуть бути феномени індивідуальності, унікальності, свідомого, несвідомого. Одним із "нервів" педагогічного процесу як явища культури є "принцип моральнісної проблемності" (Л. Булавка, А. Бузгалін [7]), який пов'язує "однією єдиною єдністю" (М. Бахтін) феномени індивідуальностей та унікальності педагогічного процесу, відношення між якими (а, отже, й саме педагогічне життя) "відбувається у формі драми суб'єктів… Саме через драматургію моральнісних відносин і визріває унікальність кожного із феноменів" (Л. Булавка, А. Бузгалін [7, с. 128]).
Педагогічний процес потрібно досліджувати як буття-подію конкретних людей - суб'єктів дій і вчинків. Педагогіка має вивчати реальні події повсякденного життя учасників педагогічного процесу як людей. Саме реальні учасники - індивіди, унікуми - спілкуються між собою, здійснюють вчинки. Конкретність і цілісність учасників педагогічного процесу як дійових осіб необхідно враховувати при дослідженні "живого", а не ідеального, абстрактного цього процесу. Жодна теоретична сума чи сукупність, синтетичний образ не замінять конкретно-ціліснісну людину. Не йдеться про те, що при вивченні педагогічного процесу втрачає своє значення поелементний і системний синтез. Йдеться про те, що потрібно "…почати з дрібного факту, який був би незбагненним поза цілісністю індивіда. …Цілісність індивіда має бути не кінцем і завершенням дослідження, а його вихідною гіпотезою" [17, с. 26].
"Що таке людина?" - запитує Л. Виготський. І відповідає: "Для Г. Гегеля - логічний суб'єкт. Для І. Павлова - сома, організм. Для нас - соціальна особистість = сукупність суспільних відносин, втілена в індивіді" [8, с. 58 - 59].
Ці визначення не охоплюють поняття "людина" у всій повноті, конкретності й цілісності. Людина - це "щось більше", і з цим "більшим" працює педагог у реальності, це "більше" й потрібно вивчати та описувати.
У реальному педагогічному процесі педагог має справу не з окремими особливостями, властивостями, елементами, а з єдиною, неповторною, цілісною особистістю. Йому необхідні системне розуміння і сприймання учня, системна оцінка його дій і вчинків. За системного підходу це означає розуміння вчинків учнів як діалектичної взаємодії цілого та його частин. Переважна увага на частини (окремі особливості особистості) і заниження значення цілого (цілісна особистість) призведе до виявлення функціональних проблем поведінки, які можуть бути досить далекими від реального життя особистості. Саме із цілісної і конкретної особистості визначаються її особливості, а не навпаки - із "суміші особливостей" визначається цілісна особистість.
Елементне розуміння особистості допомагає глибше зрозуміти її цілісність. Реальні дії, вчинки здійснюють люди, а не мислення, свідомість, підсвідомість, організм тощо. І. Павлов, розглядаючи людину як сому, порівнював механізм кори великих півкуль з телефонною станцією, де перемикаються зв'язки одних "абонентів" з іншими. Л. Виготський вважав, що до павловського механізму саморегуляції потрібно долучити "телефоністку", під якою він розумів цілісну особистість, що надає поведінці людини особливий "тип організованості". "Я хочу, - писав Л. Виготський, - тільки сказати, що без людини (= телефоністки) як цілого неможливо пояснити діяльність її апарату (мозку), що людина управляє мозком, а не мозок людиною, що без людини неможливо зрозуміти її поведінку, що психологію неможливо викладати у поняттях процесів, а як драми" [8, с. 62].
Отже, можна сказати, що "не суміш особливостей" визначає людину, а поняття людини визначає її особливості. Розвиваючи ідеї Ж. Політцерна про те, що психологія - це драма, Л. Виготський зазначав, що саме в поняттях драми описується роль пристрасті, скупості, ревнощів у даній структурі особистості; динаміка особистості справді сповнена внутрішньою боротьбою, де відбувається зустріч раціонального, ірраціонального, фізіологічного, емоційного, мотиваційного, вольового тощо. Динаміка особистості є драма.
Педагогічний процес повний таких зв'язків, як обов'язок, почуття, переживання, пристрасть, їх переплетіння, суперечностей, боротьби, що виражається у поведінці, діях, вчинках конкретних людей, колізіях, конфліктах. У такому розумінні педагогічний процес є драмою. Драма тут виступає як повнота буття, людського життя, повнота почуттів і їх виявлення у діях. Драма - це реальне життя педагогічного процесу як частини буття, або, іншими словами, драма - це "педагогічне буття" у всій його повноті. Драма як естетичне поняття включає у себе комедію, трагедію, фарс, лірику, жодне з яких не може відображати повноту педагогічного життя як частини людського буття. "Педагогічне буття" є способом і формою існування людини. Тільки драма і як повнота буття, і як естетичне поняття, і в сценічному розумінні відображає педагогічне буття у всій повноті. І тому можна говорити про педагогічне буття як драму.
Спроб обґрунтування поведінки учасника педагогічного процесу як людини у психології було немало. Біхевіоризм, основоположником якого вважається американський психолог Дж. Уотсон, тлумачить поведінку людини як реакцію на зовнішні подразники, все розмаїття поведінки можна описати формулою "стимул - реакція". Така модель дуже спрощена, вона не охоплює свідомість, цінності людини, інтереси, ідеали. Не враховує біхевіоризм і внутрішньої активності людини. Моделі навчання та виховання, які базуються на теорії біхевіоризму, дуже спрощені, а відповідні технології застосовуються лише у машинних системах навчання. Теорія психоаналізу З. Фрейда пояснює поведінку людини несвідомими, ірраціональними силами - потягами, інстинктами. Свідомому у житті людини фрейдизм відводив незначну роль. Спроби побудувати теорії навчання і виховання на несвідомому не мали успіху.
Гуманістична психологія, однією з основ якої є філософія екзистенціалізму, критикувала редукційні підходи біхевіоризму і психоаналізу до проблеми поведінки людини. Гуманістична педагогіка в основу навчання і виховання покладає саморозвиток особистості, ціннісно-зорієнтовану поведінку, творчість, свободу вибору, гідність, відповідальність, цілісність. Це - один з найперспективніших напрямів розвитку освіти. Однак реальність педагогічного життя як частини людського буття не завжди "вкладається у рамки гуманістичної педагогіки"; прагнення однієїлюдини можуть суперечити діям чи бажанням інших, середовища в
Loading...

 
 

Цікаве