WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Дослідження інтроекції як явища культури - Реферат

Дослідження інтроекції як явища культури - Реферат

музика означає дещо більше, ніж цигарки і мило для дослідження ринку, потребує не тільки усвідомлення ролі суспільства та його структури, не тільки прийняття до уваги простої інформації про музичні феномени, але й повного розуміння музики з усіма її підтекстами" [1].
Звичайно, ми відрізняємо сучасне мистецтво від проектів у галузі масової культури, справжніми авторами яких є менеджери великих виробників аудіо- та відеозаписів. Сучасне мистецтво потребує такого ж уважного розгляду з точки зору психології, можливо, навіть уважнішого, ніж масова культура. Оскільки припинення його розвитку, крім розчарування обмеженого кола інтелектуалів та естетів, означатиме ще й прискорену деградацію маскульту на державному рівні. А також - захоплення ринків умовно відсталих країн продукцією конкурентів, нав'язування за її допомогою чужої ідеології, травматичного впливу на колективну психіку.
Субкультурний поділ сучасного суспільства є одним з нормальних процесів, і, водночас, об'єктивним станом, що склався на той чи інший проміжок часу. Однак, за певних умов масова культура переходить у масове безкультур'я. Зокрема, має місце активно обговорювана останнім часом пропаганда кримінальної субкультури за посередництвом блатних пісень і телесеріалів із життя бандитів. Тобто явно маргінальний спосіб життя репрезентується певними ЗМІ як нормальний для "всіх". На щастя, в Україні поки що є кому обговорювати подібні теми як з позиції поза маскультом в цілому, так і з позиції суспільно прийнятного маскульту, що перебуває поза кримінальною субкультурою.
Ф. Перлз розглядає оральну фригідність як витіснення смакових відчуттів за межі свідомості. Ця фригідність формується внаслідок нав'язування дорослими дитині (в деяких випадках і примусово) споживання їжі з низькими смаковими якостями. Продукт харчування споживають, тому що він містить певні хімічні речовини, активно рекламується, є дефіцітним, або просто споживач не має вибору. Неможливість вибрати їжу, байдужість до неї, як можна пояснити з точки зору аналітичної психології, поширюється на інші сфери життя і призводить до обмеження здатності обирати та приймати рішення, до формування екстернального локусу контролю [4]. Орально фригідна особистість часто схильна до алкоголізму, наркоманії і токсикоманії, оскільки їй простіше подолати оральний спротив "несмачній" речовині заради задоволення, якого їй бракує у повсякденному житті.
Поширеним і цілком правомірним є прирівнювання мистецтва до "духовного харчу". Отже, певні різновиди аудіопродукції формують аудіальну фригідність, аналогічну оральній. Споживання продуктів масової культури в громадських місцях (транспорт, заклади громадського харчування тощо) часто є примусовим, тобто відбувається без контролю з боку споживача. Слухач повертається до дитинної залежності від смакоробів, які втілюють образ колективного супер-его, а тому краще за нього знають, що саме треба слухати. Якість програм радіомовлення, що звучать в громадських місцях, часто лишає бажати кращого. Для багатьох аудіопродуктів масового вжитку характерна практично нульова динаміка, а також надлишкове підкреслення діапазону частот, до яких людський слуховий аналізатор є найбільш чутливим. Це можна пояснити тільки орієнтацією виробника на цільову групу, що переважно складється з аудіально фригідних особистостей.
Замість кількості людей, яким подобається продукт, розраховується кількість тих, хто згоден пасивно його витримувати, як це, на жаль, можна спостерігати на прикладі деяких діючих в Україні мереж радіостанцій. Саме у факті примусового чи добровільного споживання полягає основна різниця між масовою та популярною культурою. Популярна культура завжди є масовою, а масова - лише іноді популярною. Музичний запис може мати широку аудиторію лише завдяки організованій виробником підтримці ЗМІ. Однак, щоб стати популярним, він має в першу чергу відповідати експектаціям певної цільової групи, а також хоча б мінімальним стандартам якості фонограми, якщо тимчасово лишити поза розглядом його суто мистецькі властивості.
Масова культура потребує "високого" мистецтва як джерела нових ідей, школи кваліфікованих кадрів. Творець масової пісні чи масової книги за визначенням репрезентує в дещо спрощеному вигляді досягнення своїх попередників. Але він має бути хоча б приблизно знайомим із тим, що спрощує; тобто, крім відомих зразків жанру, в якому працює, з національною та світовою культурою у широкому розумінні. Людина, вихована тільки на хіт-параді популярних пісень, навряд чи стане автором справжнього "народного хіта". Читач гарних детективів або й надалі лишиться тільки споживачем, або стане автором поганих детективів, "чтива", якщо з літератури він знає тільки детективні історії.
Наслідування зразків, запозичених з інших культур, або історичних зразків національного мистецтва має розумні межі: воно потребує доповнення елементами індивідуального стилю у поєднанні з відчуттям автором свого часу і свого оточення. За висловом В. Кандинського, "ми не можемо ні відчувати, як давні греки, ні жити їхнім внутрішнім життям. Так, зусилля застосувати грецькі принципи у пластичному мистецтві можуть створити лише форми, подібні до грецьких, але твір як такий лишиться бездушним. Подібне наслідування схоже на наслідування мавп" [3]. Навряд чи кращих результатів досягають спроби майже буквального відтворення популярних іноземних пісень, книг, ТБ-програм тощо з наступними спробами видати адаптовану продукцію за оригінальну.
Значною мірою погоджучись із теорією Т. Адорно, що переважно має характер соціологічної концепції, вважаємо за потрібне доповнити її деякими власне психологічними положеннями, зокрема - стосовно типології особистості. Інакше як ми можемо пояснити особливу важливість розуміння структури при прослуховуванні нової віденської музики ("адекватне слухання Веберна необхідно є структурним")? Звичайно, гарним тоном в контексті європейської традиції є читання партитур під час прослуховування. Це стосується і нової, і класичної, і ранньої європейської музики. Однак підготовлений слухач здатний без партитури відрізнити майстерне виконання від посереднього, розпізнати в ньому грубі помилки, що порушують цілісність твору, і поблажливо поставитись до незначних помилок [5].
Партитура за визначенням є меншою від репрезентованого нею твору, оскільки музика є, в першу чергу, аудіальним мистецтвом. Як нам бути із цілими жанрами, в яких виконавці мінімізують нотний запис або взагалі відмовляються від нього з концептуальних міркувань? Власний чималий досвід спілкування з музикантами дозволяє авторові стверджувати, що більшість представників юнгіанських ірраціональних типів є "слухачами" (сленг - тими, що сприймають на слух); вони, як правило, внутрішньо репрезентують свою партію без посередництва нотних знаків, навіть коли мають достатній рівень музичної освіти, абичитати складну партитуру. Ми цілком можемо уявити собі партитуру, орієнтовану візуально або навіть кінестетично; партитуру, орієнтовну на інтуїтивне розуміння загальної концепції твору чи на тонке сприймання комфортності звукового поля; навіть партитуру концерту популярної музики, орієнтовану на те,
Loading...

 
 

Цікаве