WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

неадекватних дій. Готовність визнати свою провину, а відтак віддатися "під справедливий суд" інших, перетворює індивіда з винуватця на жертву його власної неспроможності. Таке каяття робить його водночас винним і невинним, а "покірної голови й меч не бере".
За Ф. Ніцше, є люди, які поза підпорядкуванням не являють собою жодної цінності [8, с. 63]. К. Горні зазначала, що найчастіше платою за любов є позиція покірності та емоційної залежності [15, с. 95], тобто підпорядкована позиція стає засобом здобуття любові. Г. Лебон говорив про можливість знайти щастя в обожнюванні й підпорядкуванні ідолові, у готовності жертвувати своїм життям заради нього [6, с. 198]. Т. Адорно підкреслював значення послуху й підпорядкування для процесу соціального пристосування [3, с. 281]. За А. Адлером, підпорядкування допомагає задовольнити свої бажання [2, с. 44 - 45]. Е. Фромм розглядав підпорядкування як джерело прихованого задоволення та ілюзії самостійності [13, с. 16; 14, с. 25 - 26].
С. Московічі зазначає, що, наслідуючи свого лідера, натовп зміцнює повагу до себе, своє соціальне "Я" [7, с. 221]. У слідуванні за пророком К. Юнґ убачав таку вигоду, як перекладення на нього своєї відповідальності [16, с. 233]. Про зняття відповідальності із себе та перекладання її на Бога говорив А. Адлер [1, с. 226 - 227]. Привабливість мазохізму, за Е. Фроммом, полягає у звільненні від прийняття рішення, від відповідальності за свою долю [13, с. 135]. А. Кемпінський зазначав, що підвладний приймає схему, нав'язану йому згори, і стає її сліпим виконавцем. Завдяки цьому здобуває почуття порядку, якого сам виробити не зміг. Ціною втрати свободи він уникає зусилля, пов'язаного з внутрішнім упорядкуванням [17, с. 49]. На думку Б. Беттельгайма, для більшості людей, коли вони вимушені вибирати між пониженням людського рівня і нестерпним внутрішнім напруженням, неминучим буде вибір на користь першого для збереження внутрішнього спокою [4, с. 280].
Таким чином, позиція підлеглого суб'єкта у взаємодії, що в більшості випадків має викликати співчуття і намагання підтримати, насправді дає суб'єктові значні переваги, зумовлені його власними недосконалостями. Відчуваючи свою малоцінність у певній сфері, суб'єкт може шукати особу більш успішну, ідентифікація з якою дасть йому своєрідну компенсацію у вигляді почуття впевненості, прилученості до зовнішньої сили.
Уже в самому підпорядкуванні як прямій відмові від узяття на себе більш-менш самостійних владних функцій криється намагання бодай непрямо володіти ситуацією взаємодії. Той, хто підпорядковується, прагне змінити дискурс взаємодії, надаючи йому сприятливішого для себе забарвлення та нейтралізуючи можливі неґативні аспекти.
Проте підпорядкування може бути й химернішим, багатоплановим і мати на меті якраз протилежне: здобуття домінантної позиції. Така позиція здобувається в непрямий спосіб, а зайняття позиції підлеглої сторони стає засобом маніпулювання стороною, якій віддається позірна перевага у взаємодії. Двома найтиповішими шляхами такого маніпулятивного підпорядкування є, по-перше, вияв своєї безпорадності і заклики про допомогу, по-друге - увиразнення відповідних переваг іншої сторони. Обидва модуси поведінки передбачають спонукання цієї іншої сторони до вчинення відповідних дій і взяття на себе відповідальності за них.
Підпорядкування не просто компенсує певні вади суб'єкта. Сам прагнення компенсації зумовлюється тим, що суб'єкт прагне досягти вищого рівня самореалізації. Таке намагання може мати безліч різноманітних форм, які, проте, спільним мають те, що, зокрема, може трактуватися як прагнення влади. Недаремно Ф. Ніцше писав: "Де жертовність, служіння, віддані погляди, там і бажання стати паном" [8, с. 113].
Докладно процес трансформації різних форм особистісної малоцінності у вияви зверхності опрацьовано А. Адлером. У нього знаходимо думки про те, що слабкі діти використовують свою слабкість для того, щоб примусити інших підкорятися собі. Дитячі риси підлеглості, несамостійності та послуху доповнюються рисами впертості й непокори. Дитина або наслідує дії та методи дорослих, або демонструє свою слабкість, що дорослі сприймають як вимогу про їхню допомогу. Позбавлення від відповідальності та привілеїв, які дає невротикові його хвороба, дають йому змогу досягати реальної переваги. Сам призначення неврозу А. Адлер убачав у досягненні зверхності [1, с. 34; 2, с. 37, 44 - 49, 64].
Аналогічний спосіб здобуття влади описував і Г. Салліван: людина зі стійко низькою самооцінкою виробляє спосіб вияву таких кричущих ознак малоцінності, що неминуче стає об'єктом філантропічних учинків з боку оточення [13, с. 319]. Маючи настійливу потребу повелівати іншими, невротик, писала К. Горні, прагне підпорядкування, при цьому нав'язуючи іншим свою волю. Невротичне прагнення влади може бути приховане в соціально значущих або дружніх формах [15, с. 79, 136]. Таким чином, прискіпливий аналіз мотиваційної сфери осіб, схильних до підпорядкування, здебільшого спонукає вбачати в такій поведінці малоусвідомлюване прагнення забезпечити собі бодай до певної міри домінантну позицію.
Отже, владно-підвладний зміст пронизує всі сфери міжособистісних стосунків. Кожний суб'єкт - свідомо чи несвідомо, довільно чи мимовільно - займає в них не просто домінантну або підпорядковану позицію, а водночас і ту і іншу. При цьому соціальнийхарактер таких співвідношень може бути доволі очевидним, тоді як психологічний виявляється, як правило, менш однозначним і важче піддається об'єктивній оцінці.
Домінування й підпорядкування включаються в загальний контекст особистісного розвитку і виконують складні психологічні функції, пов'язані з адаптацією до зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливо вагомими є функції компенсаторні, ступінь адекватності яких істотно зумовлює статус особистості як учасника інтерсуб'єктної взаємодії.
Література
1. Адлер А. Понять природу человека. - СПб.: Академич. проект, 1997.
2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Фонд "За экономическую грамотность", 1995.
3. Адорно Т. Исследование авторитарной личности. - М.: Серебряные нити, 2001.
4. Беттельхейм Б. Люди в концлагере // Психология господства и подчинения. - Мн.: Харвест, 1998. - С. 157 - 281.
5. Каверин С. Б. Что такое потребность власти? // Психология и психоанализ власти. - Т. 1. - Самара: БАХРАХ, 1999.
6. Лебон Г. Психология народов и масс. - СПб.: Макет, 1995.
7. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. - М.: Центр психол. и психотерап., 1996.
8. Ніцше Ф. Так казав Заратустра - К.: Основи, 1993. - С. 7 - 326.
9. Оллпорт Г. В. Личность в психологии. - М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998.
10. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Избр. труды. - М.: Весь Мир, 1997. - С. 43 - 163.
11. Райх В. Психология масс и фашизм. - СПб.: Университетская книга, 1997.
12. Салливан Г. С. Интерперсональная теория в психиатрии. - СПб.: Ювента; М.: КСП+, 1999.
13. Фромм Э. Бегство от свободы. - М.: Прогресс, 1989.
14. Фромм Э. Душа человека. - М.: Республика, 1992. - С. 13-108.
15. Хорни К. Невротическая личность нашего времени - М.: Прогресс - Универс, 1993. - С. 5 - 221.
16. Юнг К. Г. Отношения между Я и бессознательным // Собр. соч. Психология бессознательного. - М.: Канон, 1994. - С. 173 - 315.
17. K?pi?ski A. Rytm ?ycia. - Krak?w: Wyd-wo Literackie, 1972.
18. http://www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве