WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

соціального співжиття обов'язково мають вести до наділення певних індивідів тими чи тими владними функціями, і, як і в кожній сфері, краще, коли ці функції покладаються на осіб, які хочуть їх виконувати. При цьому, однак, належить пам'ятати, що у владній сфері, як мало в якій іншій, приховується багато потенційних небезпек і можливостей спотворення характеру стосунків, на які поширюється компетенція відповідних осіб та інституцій.
Менш очевидним, але не менш загальним, ніж потреба домінування, є прагнення підпорядкуватися, бути підлеглим, залежним. Оскільки жива істота чи психічний суб'єкт не можуть існувати поза певним середовищем, то вони ніби приречені на те, щоб якимсь чином до нього устосунковуватися, пристосовуватися до його умов. Цілковита нездатність до такого пристосування означає нездатність до самого існування. У будь-якому вияві влади над оточенням, яку має індивід, завжди має місце і його узалежнення від цього оточення, підпорядкування йому. Адже сама наявність середовища, де індивід має утвердитися, означає залежність від такої наявності.
Звичайно, особа, яка здобуває владу, реалізовує при цьому свої власні потреби. Але водночас вона задовольняє потреби тих осіб, які стають її підвладними. У багатьох істотних відношеннях соціальні процеси мають характер поєднання протилежних тенденцій - прагнення влади і прагнення бути підвладним. Потреба домінувати як більш очевидна та морально проблемна має свого відповідника в потребі підпорядковуватися, що не так явно показує себе і претендує радше на статус чесноти, ніж вади. Ґ. Лебон багато писав про потребу натовпу в підпорядкуванні [6, с. 237]. На загальній потребі людей в авторитеті, керівництві та законі наголошував К. Юнґ [16, с. 313]. В.Райх говорив про такі особистісні особливості, як страх перед відповідальністю, прагнення підпорядкуватися владі, безпорадність, несамостійність, туга за вождем [11, с. 329].
Порівняно з домінуванням, підпорядкування має здебільшого менш виразний, часто непомітний характер. Воно виражається не лише в актах інтерсуб'єктної взаємодії, а насамперед у внутрішніх позиціях її учасників. У різних версіях соціального психоаналізу досить докладно відстежено загальнолюдську потребу підкорення авторитетові, ідентифікації з вождем. Найчастіше така ідентифікація відбувається майже автоматично, майже несвідомо і не виділяється її суб'єктами як якийсь особливий феномен.
Е. Фромм відзначав емоційну залежність переважної більшості людей від вождів. Така залежність робить особу піддатливою на чужий вплив і спонукає до підпорядкування могутньому авторитетові. Люди набагато сильніше хочуть підпорядковуватися, ніж їх до цього примушують. Авторитарна особистість прагне відмовитися від незалежності, злити своє "Я" з ким-небудь або з чим-небудь зовнішнім, позбутися власної особистості, утратити себе, тобто позбутися тягаря свободи [13, с. 24 - 25, 117, 124 - 132; 14, с. 22].
Результати такого аналізу Е. Фромма належить доповнити ремаркою про те, що ці тенденції властиві не просто авторитарним особистостям. Адже якщо авторитарними у фроммівському розумінні є більшість людей, то прагнення підвладності - це важлива психологічна характеристика людської особистості взагалі. Її, зрештою, можна поширити на всіх без винятку людей, бо в поведінці й ментальності кожного з них спостерігаються відповідні ознаки. Можна вести мову тільки про різні ступені їхньої вираженості. Загалом же пошук авторитету, прагнення підпорядкуватися виявляється не менш загальною вселюдською якістю, як і прагнення влади.
Потреба мати над собою авторитет зумовлює стихійне прагнення мас до деспотизму, про яке згадує С. Московічі. Зовнішнє підпорядкування поступається місцем перед внутрішнім. Видиме панування підмінюється духовним, незримим, від якого неможливо захиститися [7, с. 69 - 75]. Невидимість, непомітність такої глибоко притаманної людям потреби породжує чималі психологічні труднощі в її усвідомленні та ідентифікації суб'єкта. За Х. Ортеґою-і-Ґассетом, пошук авторитету стає не тільки психологічною потребою, а й ознакою певного статусу в соціальній ієрархії. Людина, писав він, самою природою своєю покликана шукати вищий авторитет. Якщо вона знаходить його сама, вона обрана. Якщо ні, вона - людина маси і потребує керівництва [10, с. 263]. Чи не слід у цьому разі вести мову радше про різні ступені усвідомлення потреби підпорядкування, а відтак і про різну міру ідентифікації людини як учасника стосунків домінування - підпорядкування?
Найчастіше підлягання впливові та вказівкам авторитету виводиться з умов виховання в дитинстві. Т. Адорно зазначав, що батьківський авторитет усувається задля того, щоб його місце зайняв інший авторитет [3, с. 285]. За А. Адлером, схильність дорослих до підпорядкування ґрунтується на їхній слухняності в дитинстві [1, с. 59]. К. Горні трактувала покірність як прагнення перекласти відповідальність на інших, отримати від них захист і турботу [15, с. 76 - 77]. Ґ. Оллпорт називав авторитарне підпорядкування одним із видів конформізму, в основі якого - потреба рівнятися на сильну, авторитетну постать та шукати опору всередині групи [9, с. 157].
Якщо підпорядкування іншій особі є ніби психологічною суттю процесу ідентифікації, то в протилежному йому за багатьма ознаками процесі проекції таке психологічне підпорядкування втілюється не меншою мірою. Немає сумніву в тому, що в прагненні підпорядкувати себе авторитетові особистість тою чи тою мірою втілює власні проекції. І це хоч би через те, що, по-перше, суб'єкт потребує мати за об'єкт проекції більш чи менш значущу для нього особу, по-друге, ця особа повинна мати певний набір рис, до яких ніби допасовується проекція. А з другого боку, підпорядковуючись іншій особі, суб'єкт і ідентифікується з нею, і проектує на неї свої власні риси й комплекси.
У зв'язку з цим важливо знати, щ саме зі свого психологічного єства проектуєособистість у такі владно-підвладні стосунки. Тут варто звернути увагу на два цікаві підходи: Ніцше зазначав, що мусить коритися той, хто не може собі наказувати [8, с. 197], а Оллпорт убачав у конформізмі проекцію власних ворожих спонукань особистості [9, с. 158, 171]. Таким чином, в основі підпорядкування лежить нездатність керувати собою і впливати на інших. Проте особистість могла б просто співіснувати з цими рисами, щоб вони не визначали істотно змісту її стосунків з іншими людьми. Та позаяк в основі таких рис, очевидно, криється якраз намагання мати владу і над собою, і над іншими, то особистість, захищаючи себе від надмірного переживання власної неспроможності, проектує їх в інтерсуб'єктивний простір. Відтак комплекс малоцінності спричиняє не тільки прагнення владної переваги над іншими, а й намагання потрапити в залежність від інших, посісти підвладну позицію у взаємодії.
Підпорядкування, так само як і домінування, може виконувати компенсаторну функцію для психологічно слабких індивідів, відігравати роль своєрідного психологічного костура. Основна психологічна вигода підпорядкування полягає, очевидно, у відмові від відповідальності. Можна говорити про два варіанти такої відмови - від відповідальності позитивної і неґативної. Відмова від позитивної відповідальності означає, що індивід, передчуваючи свою неспроможність у виконанні певних функцій, наперед відмовляється від них, перекладаючи керівні обов'язки на іншу особу.
Що ж до неґативної відповідальності, то тут може йтися про те, що індивід визнає свою неспроможність у разі вчинення ним - реально чи потенційно - неправильних або
Loading...

 
 

Цікаве