WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

ідеал влади і демонструє їй переваги, пов'язані з посіданням влади, а це спричиняє бажання домінувати над іншими [1, с. 241].
Таким чином, якщо потреба домінувати є первісною іманентною потребою психічного суб'єкта, то давній спір З.Фрейда і А. Адлера про первинність чи то сексуальних, чи то владних потягів має бути розв'язано на користь останніх.
Владні потяги пронизують усю сферу психічного життя індивіда, заволодіваючи, в тому числі, й сексуальною. Можливість чи неможливість задоволення сексуальних потреб суб'єкта визначається змістом його стосунків з оточенням, залежить від ступеня домінування оточення над індивідом або індивіда над оточенням. Накладаючи численні табу на сексуальну сферу, соціум обмежує індивіда, упокорює його, але водночас спонукає до реалізації відповідних потреб непрямим чином. Індивід, отже, "вислизає" з-під суспільних заборон і, бодай почасти, здобуває владу над обставинами. Пряме ж задоволення сексуальних потреб тим більш передбачає присутність іншої особи, і контекст такого задоволення набуває ще більш вираженого владно-підвладного характеру.
Чи не найяскравішим утіленням поєднання сексуальних і владних імпульсів є садизм, де сексуальні і владні потреби задовольняються одночасно, а незадоволення одних унеможливлює задоволення інших. Щоправда, можна вести мову про так званий несексуальний садизм, наявність якого могла б бути додатковим арґументом на користь первинності саме владних потреб, а не сексуальних. Формування несексуального садизму та, очевидно, і несексуального мазохізму може свідчити про різні психічні джерела прагнення влади і сексуального бажання. Десь на дуже ранніх етапах онтогенезу ці дві сфери поєднуються між собою і далі співіснують вельми тісно, хоча їхня первісна природа зовсім різна. А згодом несексуальний садизм звичайно виявляється захисним або компенсаторним варіантом садизму сексуального.
Можливо, ця різниця полягає і в тому, що відповідні потреби зароджуються в різних сферах індивідуального буття. Сексуальна потреба має початково ендогенний характер, виникає як загальна неоформлена сексуальність, що згодом має знайти свій об'єкт. Натомість владні спонукання мають природу екзогенну, виводяться зі сфери взаємодії з іншими особами. Вони дуже рано інтеоріоризуються і поєднуються з уже наявними, але ще не оформленими сексуальними прагненнями. Відтак пошук об'єкта для сексуального спрямування майже від самого початку набуває характеру пошуку об'єкта домінування або підпорядкування.
Компенсаторну функцію виконує не лише маскування сексуальності. Увагу привертає й компенсаторна функція домінування. Для особи, яка має значну владну потенцію і для якої застосування владних можливостей не становить психологічної проблеми, влада здебільшого не набуває самодостатньої цінності, а її прагнення не перетворюється на один із провідних мотивів активності. Владна функція спрацьовує ніби сама по собі, а здійснення владних повноважень є звичайним модусом активності.
Натомість для особи, невпевненої у власних силах, психологічно слабкої, неспроможної до адекватного досягнення, здобуття домінантної позиції, посідання влади виявляється вельми привабливим. Особливо актуальним таке прагнення стає для різного роду невротичних особистостей і є, власне кажучи, одним із найзначущіших елементів конструйованого ними "несправжнього", вигаданого невротичного світу. У такому неадекватному відображенні дійсності позбавлена реальних владних можливостей особа захищається від усвідомлення своєї малоцінності тим, що уявляє себе істотою владною, спроможною, потентною.
Оскільки в основі такого фіктивного компенсаторного владного статусу лежить не справжня психологічна міць, а особистісна слабкість, то через будь-які вияви "домінантної" позиції тою чи тою мірою проступає психологічна неадекватність. Відтак зазнавані невдачі, як правило, спонукають індивіда не до належної корекції поведінки, а до ще виразніших намагань зміцнити свою владність. Такі залежності становлять одну з істотних характеристик невротичного кола. І загальна історія людства, і зміст повсякденних людських стосунків дають безліч прикладів свідомої, напівсвідомої чи майже несвідомої активності осіб, які потерпають від комплексу малоцінності і прагнуть заглушити його шляхом здобуття влади над іншими людьми. (Класичним прикладом є комплекс Наполеона, який спонукає низькорослих чоловіків до владного вивищення над оточенням).
Якщо домінування дає якісь переваги, то за простою формальною логікою воно виявляється більше потрібним тим суб'єктам, які відчувають брак відповідних переваг, усвідомлюють або зазнають упослідженості. У психології склалася потужна традиція розгляду всіляких форм домінування як компенсацій певних вад, недоліків, дефектів тощо. Так, А. Адлер багато уваги приділив боротьбі невротика за панування над оточенням, в основі якої лежить прагнення вирватися зі сфери невпевненості та почуття малоцінності [2, с. 60]. Здобуття влади, отже, має заспокоювати, згладжувати таке почуття, давати індивідові ілюзію впевненості у своїх силах.
К. Юнґ говорив, що такі нібито протилежні якості, як зарозумілість і малодушність, мають спільним невизначеність своїх меж: зарозумілий надмірно роздувається, малодушний надмірно зменшується. За зарозумілістю легко виявляються риси несміливості, почуття малоцінності. Натомість що більше зіщулюється малодушний, то більше зростає в ньому домагання визнання. Таким чином, і зарозумілий, і малодушний водночас і занадто малі, і занадто великі [16, с. 198]. Відтак, неадекватний брак влади в обох варіантах його компенсації - чи то імітації власної величі, чи то позірного самозречення - призводить до порушення інтра- та інтерсуб'єктних співвідношень у взаємодії з оточенням.
Про владне домінування як компенсацію особистісної слабкості багато було сказано Е. Фроммом. Жадоба влади, писав він, коріниться не в силі, а в слабкості. Це відчайдушне намагання здобути замінник сили коли справжньої сили бракує. Садистсько-мазохістська ("авторитарна") особистість завжди характеризується особливим ставленням до влади: вона захоплюється владою і хоче підкорятися, але водночас хоче сама бути владою, щоб інші підкорялися їй. У такої особистості сила автоматично викликає любов і готовність підкоритися. Безсилі люди викликають її зневагу та бажання напасти, придушити, принизити [13, с. 136 - 145]. Так само й за Б. Беттельгаймом, для деіндивідуалізованої особистостіщонайвищою мірою привабливими стають сила за будь-яку ціну і вплив для будь-яких цілей. Зневага до нижчих категорій стає важливим психологічним захистом від власних страхів [4, с. 184].
Коли йдеться про компенсаторне значення владного статусу, то слід мати на увазі не тільки наявність психологічного владного впливу, а й посідання формальної влади. За С. Каверіним, таке посідання є засобом задоволення потреби в самоствердженні та підвищення самоповаги через визнання оточуючих [5, с. 344]. Таким чином, психологічні підходи до проблеми влади доволі переконливо показують, що її прагнення та її посідання практично завжди ґрунтуються на специфічних потребах суб'єктів, в основі яких лежить, як правило, мало усвідомлюване бажання позбутися почуття власної малоцінності. І в принципі будь-яке соціально привабливе оформлення активності, спрямованої на здобуття влади, не повинно вводити в оману щодо її справжніх психологічних причин. Інша річ, що на соціально-психологічному рівні немає сенсу трактувати ці причини як неґативний чинник, який треба всіляко депривувати. Очевидно, умови
Loading...

 
 

Цікаве