WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат

Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктивної взаємодії - Реферат


Реферат на тему:
Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб'єктивної взаємодії
Будь-які владно-підвладні стосунки мають сенс лише тоді, коли охоплюють щонайменше дві сторони: одну, яка владує, домінує, і другу, яка є об'єктом такого домінування, владування. Якщо владно-підвладні співвідношення вважати за атрибутивну характеристику кожного акту соціальної взаємодії, то належить визнати в ньому наявність двох сторін: домінантної і підпорядкованої. Навіть коли йдеться про поведінку окремого автономного суб'єкта, дуже опосередковано пов'язану з певним соціальним контекстом, то й у цьому випадку його позиція може бути охарактеризована за ознаками домінування - підпорядкування: відповідно інший - підпорядкований або домінантний - суб'єкт може бути присутній опосередковано, невидимо, умовно.
Домінування (владування, панування) і підпорядкування (упокорення, приневолення, підлеглість) - вічні і невід'ємні сторони людського спілкування. Скрізь, де є навіть двоє людей, можемо зафіксувати більш чи менш виражені співвідношення владних позицій однієї людини і підвладних - іншої. Таке співвідношення має безліч форм, видів, рівнів і цілком очевидно являє собою одну з найістотніших характеристик людського існування. Інша річ, що далеко не завжди ці характеристики є очевидними як для їхніх суб'єктів, так і для сторонніх спостерігачів.
Порівняно очевиднішими стосунки домінування-підпорядкування виявляються тоді, коли втілюються в певних соціально визначених статусах учасників взаємодії, тобто коли за певними нормами й правилами, писаними чи неписаними, один суб'єкт ніби має право керувати діями іншого суб'єкта, впливати на нього, а цей інший має обов'язок підкорятися розпорядженням першого. У такому вигляді стосунки домінування і підпорядкування досить виразно поділяють людей на групи, сторони, що протистоять одна одній.
Слід зазначити, що позиції домінування і підпорядкування, як взаємно протилежні полюси такої собі дихотомії, фіксуються набагато легше, а для непсихологічних контекстів вони взагалі є майже єдино можливими. Стосунки розглядаються або як такі, у яких має місце рівність між учасниками, або як такі, де одна сторона має перевагу, а друга їй підпорядковується. Прикладом такого не досить психологічного розуміння проблеми є положення С. Каверіна про те, що керівництво - це реалізація потреби влади, а підпорядкування, навпаки, є депривацією цієї потреби. Відтак людина, яка здійснює владу, і людина, яка підлягає владі, - це діаметрально протилежні явища [5, с. 352 - 353]. Х. Ортеґа-і-Ґассет говорив про можливість життя лише в одному з двох становищ: або людина править сама, або вона живе у світі, яким править той, за ким це право всіма визнано [10, с. 282]. У Г. Саллівана два основні види персоніфікацій "Я-хороший" і "Я-поганий" відповідають покірності і непослухові відповідно [12, с. 197].
Чітке розмежування суб'єктів панування і суб'єктів підпорядкування зумовлює ще й ту соціально-психологічну обставину, що позиції й переваги владного статусу легше розпізнаються й визнаються. У владному контексті взаємин домінантна сторона зазвичай постає як очевидніша. Це, зокрема, дістає свій вияв у помітно більшій кількості термінів, що означають різні види й форми домінування: панування, керівництво, лідерство, перевага, вищість, зверхність тощо, тоді як підпорядкування має набагато менший синонімічний ряд.
Факт більшої очевидності владної позиції може мати принаймні три психологічні пояснення. По-перше, владна сторона виразніше виявляє, втілює свою власну суб'єктність. Вона є стороною ініціативною, яка приймає рішення, нав'язує їх іншим учасникам, визначає дискурс спілкування. По-друге, для самого суб'єкта мотивація посідання владної позиції є очевиднішою й зрозумілішою, ніж мотивація підпорядкування. По-третє, домінантна позиція, як правило, має вищий соціальний престиж.
Владна позиція, владний вплив завжди мали більше шансів бути ідентифікованими, ніж позиція протилежна. У соціально-психологічних уявленнях їм звичайно приписувалася сильніша мотиваційна дія, вищий діяльнісний статус. Тому особливо важливим з погляду психологічного аналізу стосунків домінування - підпорядкування видається з'ясування психологічного змісту позицій узалежнення, підкорення, підлеглості. Хоча ці позиції звичайно не набувають такого виразного втілення, як позиції домінування, їхня роль у стосунках зовсім не є, бо й не може бути менш вагомою. Адже недаремно Ф. Ніцше говорив про однаково велику клопотність і владарювання, і покори [8, с. 16].
У Ф. Ніцше знаходимо своєрідну діалектику влади і покори. Наділивши все живе прагненням влади, він водночас твердив, що все живе - покірливе. При цьому владна позиція зовсім не обов'язково є кращою. Як казав Ф. Ніцше, наказувати важче, ніж коритися. Але й бути підлеглим не означає бути жертвою: наказують тому, хто не вміє коритися собі. Тобто у під владу іншого потрапляє той, хто не володіє сам собою. Очевидно, брак відповідної суб'єктності індивід компенсує нібито вимушеним, а насправді достеменно потрібним йому самому підкоренням. Тому й виходить, писав Ф. Ніцше, що живе кориться і наказує, а, віддаючи накази, стає покірливим [8, с. 113].
Таким чином, прагнення влади як визначальна характеристика всього живого у Ф. Ніцше доповнюється ще й потребою підкорення. Мабуть, саме завдяки такій діалектичній єдності домінування і підпорядкування стає можливим цілком адекватне поєднання нібито протилежних потреб у структурі однієї й тієї ж особистості, зокрема в структурі особистості авторитарної, у якій поєднуються прагнення панувати над кимось і водночас бути підкореним комусь [11, с. 62; 13, с. 185]. Проте така очевидна потреба того, хто домінує, мати іншого суб'єкта як об'єкта домінування вже означає певну залежність домінантної сторони від підпорядкованої. Відтак домінування і підпорядкування слід звичайно розглядати як протилежні полюси цілісного простору стосунків, але їхня взаємна зумовленість настільки діалектична, що один полюс не може існувати без іншого, а відтак їхнє протиставлення практично завжди є вельми відносним.
Досить широке розуміння явища влади веде до визнання її за іманентну властивість кожної живої істоти (як у Ф. Ніцше) або психічного індивіда (як в А. Адлера). І в тому і в тому контексті влада постає як невід'ємна сторона, властивість живої істоти, що взаємодіє з оточенням і намагається утвердити власне існування, задовольнити свої потреби, дотримати власних інтересів, захиститися від конкурентних впливів. Для того, щоб бути, треба виявляти себе, заявляти про себе, висловлювати домагання щодо середовища. Щоб жити й розмножуватися, писав А. Кемпінський, треба здобувати навколишній світ. З іншого боку, ця властивість може виступати в патологічно перебільшених формах [17, с. 29-30]. Оскільки існування неможливе без натрапляння на труднощі й перешкоди, то подолання їх стає доконечною потребою, а це означає утвердження суб'єкта у владній позиції.
Водночаспосідання влади криє в собі багато всілякого роду небезпек. Насамперед у вічі впадає проблемний характер прагнення будь-що досягти влади та зловживати нею. Проте не менш проблемною є й ситуація, коли індивід має замало влади щодо інших, самого себе чи об'єктивної ситуації. С. Каверін зазначає, що несприятливим є як надмір влади, так і безвладдя. В основі багатьох неґативних соціально-психологічних явищ лежить неможливість нормального задоволення потреби влади [5, с. 354]. Проте А. Адлер підкреслював небезпеку авторитарного виховання, яке дає дитині
Loading...

 
 

Цікаве