WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Два світогляди вчителя - Реферат

Два світогляди вчителя - Реферат

культурі, що, безперечно, торкнулося й педагогічного процесу. З одного боку, саме в культурі створювалися й опредмечувалися визначні думкихудожників, учених, письменників, філософів, педагогів, психологів. На основі цього створювалися й розвивалися нові теорії розвитку людини, особистості, педагогічного процесу. Світ ще не був таким зв'язаним, інформаційним, урбанізованим, технологічним і технократичним.
В сучасному світі все більше значення має цивілізація, що забезпечила не тільки "зручності для людини" й розширила обрії науки, але й загострила соціальні та особистісні проблеми, стала істотною причиною зростання душеної й духовної напруги суспільства й окремих осіб. Виходячи з різних цілей (інтенсивності навчання, операційних його проблем, зниження його вартості і скорочення термінів) і новітніх техніко-технологічних можливостей, у педагогіці виникає ціла низка нових технологій навчання: людино-машинне, дистанційне, навчання за допомогою експертних систем.
Вчитель повинен розуміти й застосовувати як методи гуманітарних наук, так і методи цивілізовано-раціонального походження (природничих наук), враховувати у своїй роботі їх взаємодоповнюваність. Нині виникла нова субкультура, яку іноді називають просто культурою цивілізації. Сучасний педагогічний світ надзвичайно відкритий для впливу культурного середовища, обміну інформацією, ринкових відносин. Все це дуже ускладнило його організацію й управління. В таких умовах з'явився цілком новий феномен - "самодетермінації людської діяльності" (В. Біблер). Отже, педагогічний процес, як складна система, не може бути детермінованим тільки ззовні, для нього цілком природна і самодетермінація. Для педагога це означає, що він ніколи повністю не може керувати педагогічним процесом - обов'язково щось залишиться для саморозвитку, самодетермінації. Тому й потрібно вчителеві, згідно з синергетикою, виявляти найприйнятніші шляхи розвитку педагогічного процесу - атрактори.
Людина не може вижити, а тим більше успішно функціонувати в сучасних умовах, підпорядковуючись тільки "зовнішньому", яке визначає його поведінку й діяльність. Її діяльність повинна носити активний розвивальний характер. В умовах ринку людина має постійно змінювати свою особистість, адаптуватися до нових умов, розвиватися. Це ж стосується й проблем освіти в цілому, а, отже, й педагогічного процесу. Сьогодні цей процес повинен забезпечити учня й студента не тільки предметними знаннями для вирішення стандартних проблем, але й методами і методиками застосування предметних знань у різних життєвих ситуаціях, методами роботи з людьми, виробити почуття кон'юнктури, сформувати спроможність до зміни особистості.
Розвиток суспільства й людини в ньому сприяли тому, що "поняття освіти, виховання, просвітництва... вже відокремилися в нашій інтуїції від ідей культури (...культурності) і міцно прилипли до інших феноменів" [5, с. 40]. Тут В. Біблер має на увазі екзистенційний смисл культури, її людино-людський (М. Бахтін) смисл і зміст, тобто "культуру гуманітарну" (Ч. Сноу). Говорячи про "відокремлення" педагогічного процесу від культури і сприймаючи ідеї В. Біблера і М. Бахтіна, потрібно розуміти різні тенденції в суспільстві, які породжують це відокремлення. Педагогічний процес усе більше "прилипає" до технологізації, алгоритмізації, кібернетизації, інформатизації, функціоналізації та інших процесів сучасної цивілізації. Він усе більше виходить з поля "гуманітарної" культури. Створюються навчальні системи й технології, засновані на принципах "раціональності", а не на принципах людино-людських стосунків, діалогу.
ХХ століття, як століття сподівань на раціональне вирішення всіх людських проблем, закінчилося. Вже на зламі сторіч і тисячоріч ми зрозуміли, що людські відносини не вписуються в найсучасніші наукові уявлення. Ні кібернетика, ні синергетика, ні теорія інформації не допомогли педагогіці створити досконалу й універсальну модель педагогічного процесу, а в загальному плані - модель поведінки людини, її відносин з іншими людьми. З позицій "наукоучіння" вчитель віддалений від світу педагогічного процесу й перебуває, користуючись термінологією марксизму, в ситуації "суб'єктивного відображення об'єктивного світу". З таких позицій вчитель - це, скоріш, якийсь "пізнавальний розум"; він, як особистість і суб'єкт, не присутній у педагогічному процесі. В таких уявленнях вчитель існує у формі безособистісних функцій.
Звичайно, це ідеалізоване уявлення про вчителя. Але саме така ідеалізація добре ілюструє результат чистих ідей наукоучіння в педагогічному процесі щодо вчителя. Така крайність необхідна для повернення до початків, до вихідної точки розуміння "двох культур", для позначення кола питань гуманітарної культури.
Вчитель і учень у педагогічному процесі виявляють себе не в абстрактних, безособистісних результатах діяльності, а в конкретно-особистісних, конкретно- індивідуальних, унікальних проявах, в діяльності не тільки операційній, репродуктивній, але й продуктивній, творчій. І в такому плані вчитель і учень - співавтори творення тексту окремих фрагментів, а потім і всього твору педагогічного процесу. Реалізація особистості й індивідуальності вчителя та учня в такому розумінні можлива тільки в культурі гуманітарній, в культурі людино-людських стосунків, коли смисл педагогічного процесу зміщується з логіко-раціонального ("наукоучіння") в бік екзистенційно-онтологічний. Зміщується в процесуальність не у вигляді "стаціонарного потоку" в науково обгрунтованих умовах, а в процесуальність як співіснування особистостей, як людино-людських зв'язків усередині педагогічного процесу та з зовнішнім світом. Саме "педагогічний процес в культурі" дозволяє зберігати, виявляти, бачити і проявляти "людське в людині".
Перебування у вихідній точці - точці виникнення "наукоучіння" й "культури гуманітарної", точці повного розмежування між ними дозволяє педагогу теперішньому й майбутньому в "оголеному" вигляді побачити й відчути глибинне розходження між "наукоучінням" і "культурою гуманітарною" як двох парадигм розуміння педагогічного процесу, як можливості організації його двох різних світів. Тільки відчувши й переживши драму такого розходження, вчитель зможе побачити смисл і знайти в собі мужність і сили для "переозначення" свого розуму, зміни своєї особистості з позиції "людини розумної" у бік "людини культурної" "як ризиковану ідею інтуїції гуманізму" (В. Біблер).
Вчитель як людина живе в суспільстві, розвивається разом із ним, посідає в ньому певне соціальне становище. Злам двох тисячоріч став для педагогічного світу нелегким іспитом. Впав тоталітарний режим, розвалився Радянський Союз, в суспільстві задомінували ринкові відносини. Ці події ніби вибили вчителя з його звичного соціального, економічного, морального, наукового середовища. Виникло нове середовище, з'явилися нові ідеї, змінилася соціальна реальність. Учитель став свідком і учасником великих історичних
Loading...

 
 

Цікаве