WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Два світогляди вчителя - Реферат

Два світогляди вчителя - Реферат


Реферат на тему:
Два світогляди вчителя
Педагогічний процес суспільство створило для задоволення своїх потреб, а саме - для підготовки громадян до суспільно-корисної праці. Що й стверджується в наукових визначеннях. Зокрема: "Педагогічним процесом називають цілісний процес здійснення виховання в його широкому розумінні шляхом забезпечення єдності навчання і виховання" (Ю. Бабанський [1, с. 250]). Педагогічний процес як "організований (у відповідності з вимогами педагогіки) навчально-виховний процес в цілому, діяльність педагогів і вихованців, тих, хто навчається, і тих, хто навчає" (В. Гмурман, Ф. Корольов [9, с. 92]). "Педагогічний процес (навчально-виховний процес) - цілеспрямована, свідомо організована динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої розв'язуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання" [17, с. 176].
Для нашого дослідження важливо, що педагогічний процес є цілеспрямованим, що його створили люди, суспільство в цілому для задоволення власних потреб. Цей процес, як складна система, належить до різних систем і тому є полісистемним явищем. Зокрема, педагогічний процес належить до такої складної системи, як культура. У своїй точці виникнення "культура" є опозицією до натури, тобто "природи", на що вказують такі дослідники, як М. Каган [13], П. Гуревич [11] та інші.
Означень культури існує досить багато (понад дві сотні). Деякі з них наведені в [11 і 13]. Поняття культури пов'язується з "штучним", тобто з тим, що людина створила своєю цілеспрямованою діяльністю. У цьому розумінні педагогічний процес також належить до культури.
У праці "Дві культури" англійський дослідник і письменник Ч. Сноу поставив питання про два підходи до світогляду, світорозуміння, світовідчуття, світоспілкування людини. Насамперед це стосується природничих і гуманітарних наук, того мислення, які вони породили у вченого, інженера, педагога. За Ч. Сноу, можна розглядати два образи педагогічного процесу - науково-сцієнтичний (науково-гносеологічний, згідно з формулюванням В. Біблера [6]) та гуманітарний - як образи культури природничої та культури гуманітарної.
Щоб зрозуміти різницю між ними, скористаємося термінами-опозиціями, що характеризують кожен: закономірність - спонтанність, упорядкованість - хаотичність, раціональність - ірраціональність, стійкість - нестійкість, однозначність - неоднозначність, скінченність - нескінченність, монолог - діалог, раціональний вибір - відповідальний вчинок, об'єктивація - творчість, структурність - процесуальність, детермінізм - індетермінізм, загальне - одиничне, спільне - окреме, одноголосся - двоголосся, замкненість - відкритість, неперервність - розривність, дискретність - континуальність, логіка - діалогіка, примус - нудительність, відокремленість - доповнювальність, статичність - динамічність, чіткість - нечіткість, сталість - змінність, необхідність - свобода, необхідність - можливість, мораль - моральність, зовнішнє - внутрішнє, диз'юнктивність - недиз'юнктивність, цільова орієнтація - ціннісна орієнтація, аналітик-операціоналіст - творча особистість, означення - текст, об'єкт - суб'єкт, "машина навчання" - буття, мати - бути.
Головною дійовою особою педагогічного процесу є людина як суб'єкт, особистість, індивідуальність, котру потрібно зрозуміти, навчити, виховати, сформувати. Педагогічний процес є науково обґрунтованим. На нього "працюють" медицина, анатомія, фізіологія, психологія, філософія, кібернетика, математика, література, мистецтво, естетика, етика та інші науки. Природничі науки бачать людину як сукупність властивостей, органів, процесів. Та це й не дивно, адже будь-яка природнича наука має свої методи і предмети дослідження (окремі аспекти людини). Окрім того, під науковими в ХІХ і ХХ століттях, як правило, розуміли аналітичні методи, які і є основними в природничих (точних) науках. Отже, з погляду "культури природничої" учень виступає як об'єкт дослідження, впливів, маніпуляцій. Це шлях "наукоучіння", "науково-гносеологічного підходу" (В. Біблер [6]). При цьому педагог виступає активним суб'єктом, який досліджує, формує, навчає, виховує учня через відповідні схеми навчання та виховання, обґрунтовані "точними науками". "Точні науки - це монологічна форма знань: інтелект споглядає річ і висловлюється про неї. Тут тільки один суб'єкт - той, що пізнає (споглядає) і той, що говорить (висловлюється). Йому протистоїть тільки безголоса річ. Будь-який об'єкт знань (у тому числі й людина) може бути сприйнятий і пізнаний як річ. Але суб'єкт як такий не може сприйматися й вивчатися як річ, оскільки він, як суб'єкт, не може, залишаючись суб'єктом, стати безголосим, а, отже, пізнання його може бути тільки діалогічним. …Гуманітарні науки - науки про дух - філологічні науки (як частина і в той же час ціле для всіх їх - слово)" [4].
Науково-гносеологічні уявлення вчителя про педагогічний процес, його структуру й організацію, головних учасників (учнів) не вводять учителя в співбуттєвість педагогічного процесу, й тому процес пізнання-розуміння учня, оцінка його діяльності здійснюється в своєму крайньому вияві за схемою учитель-суб'єкт - система навчання-виховання - учень-об'єкт. У такій схемі вчитель відокремлений і віддалений від учня. Педагогічний процес постає як "машина навчання й виховання". Науково-гносеологічне розуміння учня ґрунтується на наукових означеннях, "чистих" властивостях і особливостях, що не дає вчителеві уявлення про учня як тотальну цілісність, з якою йому й доводиться мати справу у своїй професійній діяльності. В таких уявленнях у педагогічному процесі немає певного місця почуттям, емоціям: вони перетворюються на якісь "другорядні особливості", котрі потрібно тільки враховувати (і в жодному випадку не керуватися ними) в педагогічній діяльності.
Діалог, діалогічний процес пізнання-розуміння учня вчителем здійснюється через текст, за допомогою тексту. А він суттєво відрізняється від означення. "Під означенням розуміється зазвичай логічний прийом, який дозволяє: а) відрізнити, відшукати, побудувати потрібний нам предмет; б) уточнити значення вже введеного в науку терміна, а також формувати значення терміна, що вводиться" [10, с. 5]. Отже, чи не найголовнішою функцією означення є "виокремлення" предмета з інших, "розпізнавання" серед інших, а не повне й глибоке його розуміння. Означення несе основні, типові властивості предмета, "що відрізняють, означають". Такі властивості мають усереднено-статистичний характер. Тут немає місця конкретному, індивідуальному, унікальному. Тому науково-гносеологічний підхід у педагогічному процесі є усереднено-статистичним, безособистісним, "не живим". Означення відносно замкнуте, кінцеве, остаточне - на одміну від тексту, який відкритий, нескінченний, неостаточний.
У розумінні М. Бахтіна [2], текст може бути і письмом, і мовою, і жестами, і мімікою. Текст як висловлення завжди пов'язаний з двома суб'єктами. Саме в
Loading...

 
 

Цікаве