WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Гуманітарне мислення вчителя - Реферат

Гуманітарне мислення вчителя - Реферат

центру до іншого,поєднувати їх. Гуманітарне мислення педагога (як "міжтекстове") вказує йому шлях до висот педагогічної майстерності. У фаховій діяльності педагог використовує різноманітні центри для всебічного й цілісного розуміння педагогічного процесу, для їх використання у своїй комплексно-складній праці. Педагог такого рівня чує "голоси інших центрів" і створює гармонійну поліфонію педагогічного процесу.
Гуманітарне мислення здатне формувати у педагога уявлення про педагогічний процес або інше педагогіче явище у вигляді тексту - тексту незакінченого, неостаточного, незавершеного, відкритого, тексту, що виходить за "власні" межі (і межі відповідного жанру), тексту, який ставить запитання до інших текстів, і одночасно тексту, який відповідає іншим текстам, тексту, що розвинув (описав) відправну позицію автора-вчителя. Одночасно з поглядами автора в тексті звучать голоси авторів інших текстів, явно-неявно автор-вчитель у своєму тексті відповідає й одночасно ставить запитання авторам інших текстів. Інакше - вчитель розуміє і визнає свою точку зору як одну з можливих, а не як абсолют - "тільки в мене правильно".
Гуманітарне мислення, за М. Бахтіним, припускає, що вчитель, як суб'єкт думки, перебуває всередині її, невіддільний від неї й водночас від неї відокремлюється, стає в позицію позаперебування відносно неї, виходить за її межі з тим, аби зіставляти й порівнювати її з думками інших, з іншими власними думками, аби сумніватися в них, співставляти свою думку з досвідом і змінювати її.
Нині продовжується процес зміни типів і стилю мислення як представників природничих наук, так і гуманітарних. У природознавстві, точніше у фізиці, такі зміни розпочалися на початку ХХ сторіччя з появою "ненормального" (Т. Кун [17], С. Гроф [11]) мислення, скажімо, А. Ейнштейна і Н. Бора, а відтак і появою "ненормальних" парадигм відносності, доповнюваності й невизначеності, що пізніше закріпилося й продовжилося "ненормальним" мисленням І. Пригожина та інших синергетиків (тут термін "ненормальний" вживається як антинонім поняття "нормальний" у розумінні Т.Куна [17], тобто обмеженого рамками однієї парадигми). Світ сучасної фізики став полілогічним, поліцентричним. Змінилися форми мислення в напрямках від однозначності до багатозначності, від логіки до полілогіки, від ізольованості й замкнутості до відкритості, від закінченості до незакінченості, від розділення "перебування всередині" і "позаперебування" до їх нерозривної пари "всерединіперебування - позаперебування", від "взаємного виключення розділення й злиття" до "доповнювності розділення й злиття в формі: ні злиття, ні розділення" [24].
Ці нові форми мислення і є проявом типу і стилю того мислення, яке М. Бахтін назвав гуманітарним. Саме бахтінська теорія гуманітарного мислення дозволила розглядати розвиток науки, наукової думки, у тому числі й у педагогіці, як "зміни мислення", причому не мислення як атрибута "людини взагалі", а як мислення, характерного для окремої епохи, культури, парадигми як історичної форми наукового мислення, нарешті - окремої особистості: мислення І. Ньютона, А. Ейнштейна, Н. Бора, І. Канта, К. Маркса, І. Пригожина, М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, С. Франка, а в педагогіці та психології - Я. Коменського, К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л. Виготського, С. Рубінштейна, М. Леонтьєва, Г. Костюка, В. Роменця. Їхні форми й стилі мислення опредмечувалися в текстах творів і в такий спосіб перетворювалися на особливості мислення тієї або іншої парадигми, певної історичної культури, епохи, перетворювалися на мислення "людини взагалі".
Звісно, з погляду психології мислення (як науки про "мислення особистостей"), точніше було б говорити про особливу спрямованість мислення, ступінь його розвитку, логічні методи вирішення певних проблем. Проте гуманітарне мислення М. Бахтіна, його форми й стиль саме і є "неправильними", "незвичними", у певному сенсі симптоматичними. І в такому сенсі уживані вище метафори цілком припустимі, бо допомагають зрозуміти те, що в термінах "нормальної" науки важко описується. Думки названих вище вчених були відображені в текстах їхніх творів, опредметились і стали надбанням культури. У творах культури немає думок "людини взагалі", там відбито думки конкретних осіб, що репрезентують конкретну культуру (національну, етнічну, історичну), конкретну епоху. Гуманітарне мислення в розумінні М. Бахтіна все більше відчувається в творах сучасних психологів - В. Роменця [19.], В. Зінченка [14], В. Слободчикова та Є. Ісаєва [21], Т. Флоренської [23], В. Татенка [22], Г. Дьяконова [12; 13], С. Копилова [16]. Починає воно проявлятися й у працях педагогів С. Гочаренка [9; 10], І. Зязюна [15], І. Підкасистого [20]. Гуманітарна концепція М. Бахтіна відображає "певні неповторні риси поворотів, що відбуваються (почали відбуватися - В. К.) у мисленні ХХ сторіччя" [5, с. 64] і продовжуються в сторіччі ХХI. У педагогіці такі повороти найяскравіше виражалися ідеями педагогіки толерантності та співробітництва, що вперше "зрівняли" вчителя й учня з позицій вищої цінності на землі - Людини.
Одним із таких поворотів є те, що науковому розумінню мислення як якогось відірваного від особистості психологічного процесу, відокремленого від "життя і творчості", М. Бахтін протиставляє "гуманітарне мислення", яке не може бути відокремленим від особистості "мислячої", від життя, творчості. Отже, гуманітарне мислення педагога є індивідуально-життєво-творчим. Воно відображає особистість педагога, його світовідчуття, світорозуміння, світоспілкування. Воно не може бути відірваним від педагогічного процесу і педагога в ньому, а виражає й відображає повноту цього життя і може бути тільки продуктивно-творчим.
Гуманітарне мислення педагога прямо стосується гуманітаризації педагогічного процесу. На жаль, в гуманітаризації часто воліють бачити тільки поверхневі ознаки. Адже під гуманітарним мисленням педагога (і, відповідно, гуманітаризацією педагогічного процесу) можна розуміти "загальне" теоретичне мислення з "гуманітарними ознаками": більш розпливчасте, менш точне, менш логічне і менш алгоритмічне, "терпиміше" до "інакомислення", образніше й метафоричніше, з більшим впливом емоцій та уяви, з більшими труднощами процесу формалізації, зрушенням від чистої логіки у бік почуттів, від "думки чистої" до "мисле-переживання". Іноді під гуманітарним мисленням (і, відповідно, гуманітаризацією педагогічного процесу) розуміють різновид людського мислення, яке є антиподом мислення природничого (фізичного, математичного).
Безперечно, мислення, сформоване в педагогічному процесі природничими та гуманітарними дисциплінами, різне за формою і стилем (на що вказував з усією пристрастю Ч. Сноу: "Дві культури"), і в такому розумінні кожне з них носить самостійний характер, будучи водночас "частинами" розумового процесу взагалі. Проте бахтінське розуміння гуманітарного мислення має більш глибинно-кореневі, одвічно-первинні поняття людського світорозуміння, світовідчуття,
Loading...

 
 

Цікаве