WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Влада. Культура. Індивід - Реферат

Влада. Культура. Індивід - Реферат

проявляючи себе. Але в останні десятиліття замість моральності пропагувалася і втовкмачувалася у свідомість і підсвідомість мас "соціалістична мораль", у якій поняття добра і зла підмінювалися на "добре і погано", корисно і шкідливо, де позитивно оцінювалося змішування добра і зла, де в ім'я добра узаконювалося зло, де цілі були начебто моральні, а засоби - аморальні. Причому засобом завжди виступала сама людина, що вкрай аморально. Соціалістична мораль - це етична система, де зрада батька, убивство сина, якщо воно слугувало "справі пролетаріату", оцінювалися позитивно, що й обумовило катастрофічний занепад моральності, призвело до масового винищення людей.
Право
Це - духовно-практичне освоєння світу людиною крізь призму справедливості і несправедливості, свободи і відповідальності, рівності і нерівності, дозволеного і забороненого. Освоєння індивідом теорії й історії держави і права, практична участь в управлінні суспільством формує здатність і потребу індивіда бути Громадянином.
Право, як міра свободи, самостійності і незалежності індивіда, було вилучене з його культурного поля. Воно згадувалося іноді у зв'язку з основними положеннями Радянської Конституції - "найдемократичнішої у світі". Але оскільки не існувало механізму реалізації людиною задекларованих державою прав, то в народу практично атрофувалась правосвідомість.
Відтак необхідно впроваджувати в систему освіти всіх рівнів таких предметів, як історія держави і права, філософія права, законодавчо утверджувати ефективні форм контролю за владою з боку громадянського суспільства.
Мистецтво
Це - духовно-практична, образно-символічна форма освоєння світу людиною крізь призму прекрасного і потворного, вічного і минущого. Мистецтво - це застиглий вогонь людської суб'єктивності, який знову й знову спалахує в душах індивідів, коли вони роздмухують у собі його іскру. Суб'єктивність містить в собі емоції, багатющі відтінки почуттів, духовний і душевний світ індивіда, всю палітру невисловленого, але подуманого. Мистецтво творить "партитуру почуттів" (В. Зінченко). Воно - один з найважливіших засобів виховання душі, оскільки в ньому естетичними засобами виражається духовний і етичний досвід людства. Мистецтво - це до-теоретична етика, етика в дії, а не в повчанні. Воно практично вводить людину у світ людських цінностей, чого не можна сказати про науку. Не просто сприйняття, а активне сприйняття і споглядання мистецьких творів є початком духовної практики [1, c. 125]. Мистецтво формує спів-присутність, співчутливе сприяння, спів-чуття, спів-переживання. В результаті спів-присутність перетворюється на симпатичну спів-участь, з якої може вирости спів-думання. Освоюючи світ мистецтва, індивід розвиває емоційно-почуттєву сферу, нескінченну "палітру почуттів", потребу творчості, самореалізації своєї індивідуальності, самовиховання душі і самовдосконалення.
За соціалізму індивід прилучався до мистецтва в його дуже специфічній формі - "соціалістичного мистецтва", що переважно обслуговувало соціальне замовлення ЦК КПРС, пропагувало "соціалістичний спосіб життя" і сприяло насильницькій соціалізації та інтеграції підростаючого покоління в соціалізм. Справжнього мистецтва "давали" мало, воно зберігалося лиш для демонстрування за рубежем і в таких дозах, щоб остаточно не вмерло. Адже справжнє мистецтво розвиває в людині всю палітру емоцій і почуттів, здатність до трансценденції, свободи і творчості. А це завжди небезпечно для тоталітарного режиму.
Спорт
Перетворення і розвиток людиною власної природи, фізична досконалість, здоров'я духу й тіла, здоровий спосіб життя розглядалися не як засоби досягнення фізичної і духовної людської досконалості, а як засіб підготовки особи до виробничої і військової діяльності, як показник переваг "соціалістичного способу життя". Спорт виконував переважно зовнішні, а не внутрішні функції. Людина й тут виступала не метою, а засобом.
Наука
Це - духовно-практичне освоєння світу людиною крізь призму істинного і помилкового, випадкового і необхідного, закономірного. Це раціональна реконструкція світу за допомогою пізнання його стійких, повторюваних зв'язків і створення на їх основі моделей об'єктивного і суб'єктивного світу. Духовна еволюція через міф, релігію і філософію привела людство до науки, де вірогідність і істинність одержуваних знань перевіряється спеціально розробленими засобами і способами. Опановуючи науку, індивід формує певний тип раціональності, певні способи і методи пізнання світу, розвиває формально-логічне мислення. Найвища цінність для науки - істина, а найвища цінність культури - людина.
Наука, будучи могутнім засобом раціоналізації життєдіяльності людини, може перетворити її на робота. Придушуючи інші форми пізнання істини, наука обмежує можливості духовного розвитку. Прагнучи раціоналізувати освіту і виховання, вона побічно контролює систему людських цілей і цінностей, що призводить до формування "сірої посередності", одномірної людини. Ідеали об'єктивності і раціональності в сучасній культурі набувають все більшого значення. А це призводить до витіснення цінності суб'єктивності, головних компонентів культури, без яких розвиток людини неможливий. В історії людства наука діє як цивілізуюча сила, а культура - як сила одухотворення. Раціональність не завжди вкладається у вимоги моральності, і протиріччя між раціональністю і моральністю не розв'яжеться, допоки людина буде засобом, а не метою історичного руху.
Радянська влада заохочувала прилучення індивідів до науки, точніше - до природничих наук як основи розвитку продуктивнихсил суспільства, засобу розвитку формально-логічного, раціонального типу мислення. Гуманітарні науки - а вони є основою розвитку творчого, евристичного мислення - увагою оминалися. Та й тепер оминаються. Сьогодні, у ХХІ столітті, у вузах Росії провідні гуманітарні науки (філософія, культурологія, політологія, соціологія, психологія) не обов'язкові для вивчення.
Насамкінець можна зробити такі висновки:
1. Умовою успіху здійснюваних в Росії реформ є вихід з кризи культури, відновлення національно-культурної ідентичності, подолання "новоязу" і відновлення народом і державою свого першознаку і першосимволу - російської мови.
2. Криза культури виражається в руйнуванні протягом останніх 80 років усіх культурно-знакових систем - науки, моральності, філософії, міфу, права, спорту - і нав'язуванні цінностей західної культури.
3. Завдання влади: для самозбереження суспільства створити умови для освоєння новими поколіннями багатств людської культури, усіх її знакових систем. Завдання індивіда: не чекаючи, доки влада візьметься за створення таких умов, самому активно освоювати всі культурно-знакові системи людства, аби стати Громадянином і Людиною; активно впливати на владу з метою її своєчасного реагування на "виклики" часу і громадянського суспільства.
Література:
1. Зинченко В. П. Размышления о душе и ее воспитании // Вопросы философии. 2001. №2.
2. Библер В. С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. - М., 1990.
3. Шрейдер Ю. А. Человеческая рефлексия и две системы этического сознания // Вопросы философии. 1990. №7.
4. Франк С. Л. Философия и религия // На переломе: Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение. - М., 1990.
5. Гордилов В. Влада. Культура. Індивід // Соціальна психологія. - 2004. - № 5 (7). - C.36-47
6. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве