WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Влада. Культура. Індивід - Реферат

Влада. Культура. Індивід - Реферат

розуми людства боролися проти релігії? І чи врятує нас друга християнізація Русі? Головне, що з однієї крайності - боротьби з релігією, ми кидаємося в іншу - цілком віддаємо Церкві справу розвитку духовності підростаючих поколінь.
Духовність - це результуюча діяльності людини з освоєння всього багатства культури, усіх її культурно-знакових систем: міфу, релігії, філософії, права, моральності, мистецтва, науки, спорту... Як бачимо, релігія ("філософія рабів") відіграє в цьому процесі особливу, але ж не провідну роль. Релігія, особливо християнство, багато зробила для формування і розвитку "внутрішньої людини", совісті як механізму самопізнання, самоконтролю, саморозвитку і самовдосконалення людини. Від початків формування цього "механізму" (совісті) у цьому процесі брали участь й інші культурно-знакові системи - моральність, мистецтво, філософія. І в ХХ столітті цей механізм уже було "вмонтовано" в культуру людини, у її соціокод. Інша справа, що його, цей механізм, необхідно актуалізувати за рахунок розвитку психологічної культури особистості в сім'ї та системі освіти.
В сучасній ситуації особлива роль випала Російській православній церкві як головній брегині і трансляторові духовних та моральних цінностей російського народу, його культурно-національної ідентичності, екзистенційних можливостей людини. Ця роль незмірно зростає у зв'язку з тим, що в країні зруйновано майже всі традиційні інститути виховання - утворився духовний, ідеологічний вакуум. А Церква не просто зберегла, але й інтенсивно нарощує свою інфраструктуру: храми, православні гімназії, духовні семінарії, єпархії. Вона має активно співпрацювати з владою, але водночас і дистанціюватися від неї, від політики. Інакше її отці виявляться дискредитованими в очах парафіян - так, як, наприклад, депутати. Мета Церкви - "град небесний", а не "град земний". Не політика, а просвітління душі, в результаті чого зміниться і "град земний".
Завдання Церкви не в тім, щоби "з дуже щасливим виглядом" гуляти з владою під ручку, а в тім, щоби сприяти внутрішній духовній владі людини, завдяки якій вона дотримуватиметься заповідей любові і добра і протистоятиме злу та несправедливості. Завдання її в тім, щоби по-батьківськи "напучувати" світську владу, аби та затурбувалася творенням і дотриманням досконалих законів, що забезпечувало б домінування в людських відносинах принципів справедливості. Взаємодія Церкви і влади (держави) передбачає певне дистанціювання та критичне ставлення до останньої, якщо вона не сприяє примноженню добра в суспільстві.
Справа духовно-морального розвитку росіян передбачає підвищення рівня духовно-морального стану й самих вихователів.
Духовно-моральний стан кліру, як і всього суспільства, плачевний. В умовах руйнації соціокоду російської культури особлива роль випала Російській православній церкві як головній хранительці і транслятору духовних та моральних цінностей російського народу, його культурно-національної ідентичності, екзистенційних можливостей людини. Ця роль незмірно зростає у зв'язку з тим, що в країні поруйновано майже всі традиційні інститути виховання - утворився духовний, ідеологічний вакуум.
Духовні, етичні цінності релігії мають посісти своє місце в духовному житті сучасної людини. Необхідно запровадити в системі освіти не курс богослів'я і релігієзнавства, а курс історії релігії та порівняльного релігієзнавства як складових неодмінної частини культури.
В системі світської і релігійної освіти необхідно проводити зустрічі, конференції, "круглі столи" за участю священослужителів, богословів, учених, представників ЗМІ, спрямовані на вивчення релігійних соціальних технологій формування і розвитку душі й духовності людини, а також на адаптацію цих технологій до практики морального і духовного виховання та освіти нових поколінь росіян.
Філософія
Філософія - це форма духовно-практичного освоєння світу, природи, суспільства й самого себе крізь призму одиничного і загального, сутності і явища, змісту і форми тощо. Філософія, як мудрість і теоретичний світогляд людства, є не що інше, як теоретичне пізнання і рефлексія людства, котре прагне відповісти на пекучі запитання: "Хто я? Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? У чому зміст мого буття?"
Історія філософії - це вузлові моменти і сходинки розвитку теоретичного мислення і самопізнання людини. Опановуючи історію філософії, долаючи послідовно етапи теоретичного мислення людства, індивід спинається на вершину теоретичного мислення й світогляду. І якщо релігія - це філософія мас, то філософія - це релігія посвячених. Головне, щоб це посвячення не затягувалося, а починалося в родині і продовжувалося в школі, починаючи з 4 - 5 класів. Філософія перетворює індивіда на самодостатню істоту, що спирається не на сакральні сили, а знаходить мудрість, силу і віру в собі самому.
Як форми духовно-теоретичного освоєння людиною світу (природи, суспільства), самої себе, як засобу розвитку теоретичного світогляду і мислення, що допомагає знайти відповіді на "вічні" питання - такої філософії в радянську добу практично не існувало. Була інша філософія - наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, істотно "відкоректована" недовченим семінаристом Джугашвілі (Сталіним). Філософів частково вивезли двома "філософськими" пароплавами за кордон, а інших відправили на Соловки та розстріляли. Так порушилась історична наступність розвитку філософської думки, філософської культури. Марксистсько-ленінська філософія писалася з чистого аркуша. Філософію було витіснено з сім'ї і школи. У вузах вона викладалася в "кастрованому" вигляді. Це вкрай негативно позначилося на рівні теоретичного світогляду і мислення населення, на його здатності до рефлексії, критичного осмислення дійсності.
Нелюбов влади до філософії відзначається завидною сталістю.
Моральність -
це форма духовно-практичного освоєння світу людиною крізь призму добра і зла, сущого і належного. Вона орієнтує людину на примноження добра й опір злу, на самовдосконалення, стимульованеголосом власної совісті.
Моральність - це частина філософської культури людини, практична філософія доброчесності і доброчинності. Прилучаючись до моральності, індивід формує систему цінностей, емоційно почуттєво закріплених, власну понятійну систему добра і зла. Моральність - це покора у волі, підкорення поклику своєї совісті. Моральність, як культурно-знакова система, покликана формувати розуміння та переживання людиною добра і зла, уміння чинити за покликом серця, сумління, жити в обріях людської гідності. Моральність - це вільна самодетермінація людиною своїх думок і вчинків. "Моральність фокусується не в моральних заповідях, що велять "як слід чинити", але в певних образах культури, в особистісних трагедіях Едіпа і Христа, Гамлета і Дон-Кіхота" [2, с. 315]. Індивід має створити власну етичну систему, у якій би негативно оцінювалася комбінація добра і зла, а позитивно - їх поділ. Етична система, у якій поєднання добра і зла оцінюється позитивно, рано чи пізно призводить до антропологічної катастрофи. Суспільство з переважанням такої системи неминуче починає знищувати своїх героїв, внаслідок чого в ньому домінують люди аморальні. Саме на цьому грунтується практика масового знищення людей [3, с. 39].
Моральність, як покора у волі, покора голосу власної совісті, як уміння жити в обріях людської гідості, завжди зберігалася в глибинах душі народної, спонтанно і стихійно
Loading...

 
 

Цікаве