WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Влада. Культура. Індивід - Реферат

Влада. Культура. Індивід - Реферат

суб'єктивності.
Завдяки міфові і чарівній казці в дитини розвивається емоційно-почуттєва сфера, фантазія, здатність до творчості і вільного самовираження. При цьому необхідно враховувати, що дитина, як і первісна людина, не просто слухає міфи й казки, а переживає і проживає їх. Вона включена в них. Переживаючи, дитина прилучається до пережитого, тобто включається в буття. Міф вкорінює дитину в буття, вибудовує зв'язок між нею і світом, розвиває всю палітру емоцій, здатність дитини до фантазії і творчості, пробуджує потребу творити.
До революції кожна дитина прилучалася до цієї культурно-знакової системи. Радянська влада вилучила міфи Стародавньої Еллади. Вона істотно переробила російські народні казки. Вона перетворила чарівні казки на соціально-політичні, писані "новоязом" газети "Правда". І казки з посередника між індивідом і архетипом (колективним несвідомим) перетворилися на засіб адаптації дитини до існуючого ладу.
Вилучивши з духовного життя людей "старі" міфи, радянська влада замість них створила нові. Так, замість міфу про рай - міф про комунізм, замість міфу про месію - міф про вождя і вчителя тощо. Нові міфи не стільки розвивали творчий потенціал, скільки адаптували індивіда до тодішньої соціальної реальності й орієнтували на життя не "тут і зараз", а у відділеному майбутньому.
Релігія
"Релігія, - як писав С. Франк, - є життя у спілкуванні з Богом, яке має за мету задоволення особистої потреби людської душі в спасінні, у віднайденні останньої моці і задоволеності, непорушного душевного спокою і радості" [4, с. 324]. Релігія (християнство) як культурно-знакова система є духовно-практичним освоєнням світу людиною крізь призму сакрального і земного, трансцендентного і природного, вічного і минущого, добра і зла. Релігія - це освоєння світу крізь призму трансцендентних, загальнолюдських цінностей, головна з яких - сама людина, її творчість, свобода, гідність, віра, надія, любов.
Християнство на грунті узагальнень і універсальних парних понять створило образно-символічну модель людського світу. Воно представило людині світобудову і її світ крізь призму таких понять, як ідеальне - реальне, сакральне - земне, божествене - диявольське, святе - гріховне, духовне - тілесне, добре - зле. Впроваджуючи у свідомість мас ці поняття, християнство задало і задає амбівалентне бачення світу, у тім числі й людини, а також прагнення людини змінювати й удосконалювати світ і саму себе.
Узагальнивши й ідеалізувавши сутнісні сили і здібності людини, а головне - її творчість, волю (трансцендентність), християнство створило ідеальну модель "над-людини" (Бога) та образно-ідеалізований "об'єкт" - Ісуса Христа (Бога в людській іпостасі). Образ Бога став метою руху людини та її історії. "Пересадивши" "Христа за пазуху", християнство зробило людину самодостатньою істотою, створило внутрішнє джерело її саморозвитку- совість.
Укорінення, завдяки Біблії і культові, земної людини в трансцендентний розвиток уявлень про людину як про образ і подобу Божу, про її душу як часточку безсмертної душі Бога, спонукало людину болісно вдивлятися в лик Бога, молитися, звітуючи щодня про вчинене добро чи зло, вступати з Ним у Діалог. Так сформувався механізм ідентифікації, за допомогою якого людина усвідомила свою ідентичність Богові, своє право на творчість і волю, ідентифікувала себе як особистість, розвинула здатність до рефлексії і самопізнання. Згодом здатність трансформувалася в потребу - сформувався механізм самодетермінації внутрішнього світу і вільної самореалізації людської суб'єктивності.
Християнство створило соціальні технології, способи і методи вдосконалення душі людської, які з часом інтеріоризувалися і стали внутрішніми властивостями, якостями психіки людини, її суб'єктивності. До них можна віднести такі:
1) християнська ідея первородного гріха, гріховності людини в її свідомості трансформується в так званий комплекс індивідуальної неповноцінності, створює внутрішнє протиріччя між "Я" і "понад-Я", напруженість психіки людини, підвищуючи її енергетику і сприяючи саморозвитку та самовдосконаленню людини за образом і подобою Божою;
2) християнство дає людині надію і вказує шлях виправлення своєї гріховності, порочності - це шлях уподібнення Ісусові Христу, злиття з особистістю Ісуса Христа і, за його допомогою, очищення та перетворення своєї природи.
Таким чином, тривожність і напруженість внутрішнього стану розряджається в русі, розвитку і самовдосконаленні людини за образом і подобою Бога. Каючись на сповіді в гріховних учинках, беручи участь у їх аналізі й одержуючи відпущення, людина не тільки знімає тягар зі своєї душі, але й розвиває здатність до рефлексії, формуючи потребу внутрішнього діалогу, тобто здатність до розвитку своєї суб'єктивності. У свою чергу, християнські священики були першими психоаналітиками і психотерапевтами, розробляючи технологію аналізу підсвідомої сфери людської душі.
Релігія, як специфічний соціальний інститут, за тисячоліття свого існування виробила безліч форм раціоналізації внутрішнього, духовного і душевного життя людини. Християнство успадкувало і раціонально, на основі античної філософії, освоїло ірраціональні технології міфу і на тисячоліття передбачило багато технологій соціології, психоаналізу, соціальної психології, психодрами, формування людської суб'єктивності. Саме релігія розробила і впровадила в масовому масштабі безліч ефективних соціальних технологій, що розвивають духовність і моральність людини.
Оскільки усі світові релігії можна розглядати як культурно-історичні типи раціональності, формування душі і духовності людини, то людина, аби лишатися людиною, повинна їх освоїти. Розвиток людської суб'єктивності неминуче передбачає оволодіння духовними і моральними цінностями, технологіями, які випрацювали світові релігії. Людиною індивід може стати лише тоді, коли засвоїть усе багатство культури людства. Тому всі культурно-знакові системи, у тому числі й релігія, мають бути включені в процес соціалізації індивіда, в процес його саморозвитку як вільної індивідуальності. Духовні, етичні цінності релігії повинні посісти своє місце в духовному житті сучасної людини.
Радянська влада розглядала релігію як "опіум для народу". Відтак її було практично вилучено з досвіду підростаючого покоління. Церкви поруйнували, священослужителів постріляли. Систему доброчинства прирекли на забуття. Наслідки такого тотального духовно-морального і культурного спустошення людини катастрофічні. Суспільству, всім його членам належить виконатиогром роботи з відбудови та розвитку культурних і духовно-моральних основ їхнього життя.
Доводиться з жалем констатувати, що нинішня держава майже самоусунулася від процесу відродження російської культури. Більше того - вона намагається перекласти свій обов'язок перед народом щодо відродження духовності і культури на плечі Церкви, яка бере активну участь у цьому процесі. Православна церква - це потужний соціальний інститут. Вона володіє розгалуженою системою організацій та апаратом, який можна порівняти з ідеологічним відділом ЦК КПРС. Складається враження, що, замість відродження філософії як "квінтесенції культури й духовності" та повернення її в сім'ю, в середню і вищу школу, держава передала функцію управління духовним життям суспільства Російській православній церкві - вже готовому ідеологічному соціальному інститутові. Це, можливо, й краще, ніж приректи процес на самоплив. Та виникає запитання: чому кращі
Loading...

 
 

Цікаве