WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вибори і використання кризового менеджменту - Реферат

Вибори і використання кризового менеджменту - Реферат


Реферат на тему:
Вибори і використання кризового менеджменту
Для того, щоб претендент на "булаву" у виборчій кампнаії "Президент - 2004" мав реальні шанси на перемогу, потрібно, перш за все, визначити, які актуальні соціально-психологічні та соціально-економічні проблеми має віддзеркалювати його імідж. Влучно, коментуючи цю проблему, висловився І. Мінтусов, представник Центру політичного консалтингу "Нікколо М": "Ми з'ясовуємо реальний імідж реального кандидата, а також імідж неіснуючого кандидата, за якого люди готові голосувати. Сенс стратегії полягає в тому, щоб першого кандидата перетворити на другого".
Перша проблема, яку має пояснити майбутній переможець: чому в Україні немає довгострокової державної програми соціальної політики. Не випадково у середовищі експертів побутує точка зору про концептуальну невизначеність усіх гілок влади стосовно соціальної політики. Відповідно, "та обставина, що не було вироблено збалансованої соціальної концепції радикальних екномічних реформ та глибинних змін зовнішньо-економічних пріорітетів, призвела до втрат, які серйозно підірвали довіру до конституйованих демократичних інститутів" [1].
Друга проблема традиційна для східнослов'янського менталітету: "Хто винен?" Однією з найбільш придатних соціальних груп на роль винуватця є ті представники бізнес-еліти, яких преса звично називає олігархами. Оскільки різниця в рівні доходів між заможними і незаможними в Україні приголомшлива, на відміну від країн Євросоюзу, куди Україна прагне потрапити, то можливі й варіанти… Не випадково вихідці з цього ж середовища починають нагадувати, що "в Україні поки ще немає біллів гейтсів, які стали офіційними міліонерами завдяки інтелектові. Є олігархи, які набили собі кишені на використанні природних ресурсів, а також безконтрольній експлуатації бюджетних коштів і державної власності" [2].
Третя проблема - пошук відповіді на запитання: "Чому Україну обійшли у своєму розвитку і Польща, і країни Балтії?" Світовий банк для міжнародних порівнянь використовує показник межі бідності, встановлений на рівні 4-х долларів США на людину в день в країнах колишнього СРСР. Зважмо: у розвинених країнах Заходу межа бідності становить 14 долларів США на людину в день [3]. Отже претендент має пояснити, чому переважна більшість населення України живе за межею бідності.
Четверте питання: "Чому протягом дванадцяти років існування української держави всі гілки влади пробачали собі свої помилки?" Певною мірою таку поблажливість можна пояснити феноменом "детермінізму, що підкрадається". Цей термін, введений в обіг Б. Фішхофом, пояснює прагнення політиків орієнтуватися на "відредагований варіант минулого" як такий, що, по-перше, мінімізує значення допущених помилкових рішень; по-друге, підтверджує їхнє "право на дурницю", оскільки вони ж тільки починали розбудовувати нашу незалежну державу (на другому, п`ятому, сьомому, десятому роках її існування - потрібне підкреслити) [4].
П'ята проблема - зниження авторитету Президента як гаранта Конституції. Чому так сталося - не предмет розбору в цій статті. Але ось викладки соціологів: "Динаміка рівня довіри до діючого Президента засвідчує тенденцію до постійного зниження його рейтингу серед виборців, починаючи з листопада 2001 року" [6].
Моніторинг закордонних електронних ЗМІ також не дає підстав для великого оптимізму. Тільки один конкретний приклад. Протягом грудня минулого року в повідомленнях телеканалу "Euro News" Україна згадувалася тільки двічі. У першому повідомленні йшлося про розслідування європейськими структурами обставин зникнення 300 маленьких дітей з Харківщини, всиновлених європейцями. Ці діти, можливо, були використані, за твердженням каналу, як донори органів тіл. Інформацію супроводжувало інтерв`ю експерта, за спиною якого бовваніла табличка "Биологические отходы". Друге повідомлення стосувалося прийняття пропрезидентською більшістю Верховної Ради проекту поправок до Конституції щодо обрання Президента України самим парламентом. Тенденція інформаційного позиціювання України дуже характерна. Через те, що повідомлення були надто лаконічні, європейський глядач власними здогадками доповнював інформацію: що ж воно коїться у тій дивній країні "Юкрейн"?
Шоста проблема - російський фактор. Робити вигляд, ніби Росія не має своїх інтересів в Україні, як мінімум наївно. Особливо коли заглянути в праці нових російських "ідеологів" на кшталт М. Калашникова, якого нині багато читають в Російській Федерації. У нього можна зустріти ось такі пасажі: "Так звана "незалежна Україна", яку повноцінною державою вважати не можна. Фактично вона потенційна зона катастрофи. Там відбувається страшенне зубожіння населення, насувається фізична загибель радянської інфраструктури і демографічна катастрофа. Краще провести м`яке перехоплення влади прихильниками СРСР-2 в Україні, а потім… А це й Причорномор`я з його гаванями та корабельнями, Крим, Приазов`я з Маріуполем, це дельта Дунаю й прямий зв`язок з Придністров`ям, яке давно чекає на нову союзну державу. Ми отримуємо й масні чорноземи та прибавку в рідному слов`янському населенні" [8, с. 405].
Повертаючись до причини №2 ("у всьому винні олігархи"), знаходимо у претендента на "володаря дум" російської публіки цікаві рецепти вирішення цієї проблеми. За М. Калашниковим [8; 9] терор 1937 року був потрібний Й. Сталіну для того, щоб замінити тодішню радянську еліту. Вона, звичайно, була віддана йому, але стала надто заможною, самостійною в дрібних вчинках і тому - непотрібною. Оголосивши її шпигунами 10 - 15 іноземних розвідок і розстрілявши за "законними" судовими вироками, Й. Сталін домігся головного: заміни більш-менш слухняних на фанатично вірних. І не мало жодного значення, що знищені старі ленінці не були шпигунами. Просто вони стали зайвими.
Сьома причина - теж загроза Україні, але вже не із Сходу, а з Заходу. Російські дослідники багато пишуть про можливі "законні нагоди" для втручання в справи країн СНД і про радикальні методи боротьби Заходу з національними елітами, які чомусь вирішили, що особисто їм ніщо не загрожує. За Г. Грачовим та І. Мельником [10, с. 158], серед можливих нагод для військового втручання є кілька таких, що ідеально вписуються в українські реалії: загроза безпеці нафтопроводів, якими каспійська нафта транспортуватиметься на Захід; екологічна катастрофа (особливо на АЕС); криміналізація економіки, яка може перетворити її на притулок для фінансів міжнародних злочинців, терористів; поставки військової техніки, спорядження та технологій подвійного призначення агресивним режимам і терористичним угрупованням, які загрожують національній безпеці країн Заходу. Що ж стосується нейтралізації національних еліт, то, за цими авторами, "все більша частина олігархів починає розуміти - вони наступні жертви… В будь-який момент могутні метагрупи зможуть оголосити гроші нашої еліти злочинними, вкраденими з американських кредитів. Питання конфіскацій олігархічних "нагромаджень" стане лише справою техніки. Як? О,варіантів безліч: від прямого забирання з арештами та до повного роздягання в процесі "чесної конкуренції" [10, с. 120].
Отже, можна твердити, що аналітики штабів головних претендентів на президенство мають виходити при розробці своїх програм та планів із соціально-психологічної та соціально-економічної ситуації в Україні, яка ускладнилась, як мінімум, на порядок, якщо порівнювати з періодом попередніх виборів
Loading...

 
 

Цікаве