WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Віктимна поведінка як психологічна проблема - Реферат

Віктимна поведінка як психологічна проблема - Реферат

Тож наведемо деякі міркування з цього приводу.
Насамперед: самостійність будь-якої науки визначається її об'єктом і методологією [5, с. 206]. Віктимологія вивчає закономірності та особливості поведінки жертви, процес перетворення людини на жертву, соціальні процеси, внаслідок яких окремі індивіди та цілі соціальні групи наражаються на різного роду катування [1; 3; 12; 17; 19]. Тому предметом віктимології виступає поведінка жертви, а об'єктом - сама жертва [6].
Проте традиційно кримінологічні науки зосереджують увагу, головним чином, на вивченні особистості злочинця: хто він, які чинники впливали на його розвиток, яким є процес морального формування особистості правопорушника, що зумовлює його злочинну поведінку, насамкінець, які запобіжні заходи повинні застосовуватися, щоб уникнути повторення злочину? Віктимологія ж висуває інше завдання: вивчати у різних якостях і проявах жертву. Ця наука прагне дати відповіді на питання: хто є постраждалий, які фактори впливали на його розвиток, яким є механізм його поведінки в тій чи тій ситуації, чому саме ця особа стала жертвою? "Кінцева мета вивчення особистості постраждалого - виробити запобіжні заходи, що дозволяють уникнути ситуацій, у яких приводом злочинної дії може стати особистість або поведінка самої жертви" [17, с. 18].
Те, що багато науковців тривалий час розглядали віктимологію як один з напрямків кримінології, призвів до суттєвого звуження об'єкта дослідження віктимологічної науки. На цьому звуженні навіть наполягали деякі дослідники-кримінологи. Так, Л. Франк зазначав, що "коли йдеться про віктимологію, ми маємо, однак, на увазі не жертву взагалі (наприклад, нещасних випадків, експлуатації, алкоголізму тощо) і не постраждалих від будь-якого правопорушення (адміністративного, громадського, трудового), а постраждалого від злочину" [17, с. 7]. Вчений неодноразово наголошував саме на цьому аспекті віктимології. Обмеженість і спрямованість предмета та об'єкта цієї науки деякі дослідники намагались увиразнити в її терміні: кримінальна віктимологія (П. Дагель, В. Полубинський, В. Рибальська, Д. Турчин), криміналістична віктимологія (В. Шиканов, Є. Центров), деліктна віктимологія, травмальна віктимологія - вчення про жертву нещасних випадків (В. Полубинський) тощо.
Отже, у вузькому аспекті віктимологія вивчає жертв злочинів, тобто постраждалих від злочинних дій [12]. Згiдно з карно-процесуальним законодавством, постраждалою визнається особа, котрій злочином завдано моральної, фізичної або майнової шкоди [20]. Це одна з центральних фігур попереднього слідства та розгляду справи в суді, якщо йдеться про злочин проти особистості: вбивство, тілесне ушкодження, зґвалтування, грабіж, розбій, автотранспортну подію, хуліганство тощо.
Проте в ширшому розумінні термін жертва означає будь-яку особу, яка зазнала страждань від насилля, нещастя, невдачі [9, с. 195], або навіть "внаслідок відданості чомусь" [10, с. 165]. З огляду на таке визначення, людина може стати жертвою не лише в процесі злочину, а й у будь-якій життєвій ситуації. Жертвами повинні вважатися також постраждалі від стихійного лиха, катастроф, війн, внаслідок нещасних випадків, побутових чи виробничих конфліктів тощо. Наприклад, В. Полубинський пропонує вирізняти такі категорії жертв: постраждалі від неправомірних дій інших осіб, власної поведінки, збігу неґативних обставин, нещасного випадку [12, с. 16]. Тож, на наш погляд, в якості об'єкта віктимології має виступати не лише постраждалий від злочину, а будь-яка жертва в широкому розумінні цього терміна, а віктимологічні дослідження не повинні зводитися до рівня кримінальних.
За самостійність віктимологічної науки (за віктимологію в широкому розумінні) виступав, зокрема, румунський дослідник Б. Мендельсон. Вочевидь, механізми віктимізації, індивідуально-особистісні та соціально-психологічні передумови становлення віктимної поведінки, проблеми компенсації та соціально-психологічної реабілітації жертв кримінальних і некримінальних подій схожі. Тому вважаємо, що звуження об'єкта віктимологічних досліджень лише до жертв злочинів є невиправданим.
Отже, зважаючи на вище викладене, об'єктом віктимологічних досліджень у широкому розумінні повинна виступати жертва будь-якого рівня й типу (у тому числі й жертва злочину), а предметом - поведінка жертви до, в момент та після завдання шкоди або страждань. Йдеться про віктимну поведінку жертви.
Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об'єктивні та суб'єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами [6, с. 127]. Таке визначення є справедливим стосовно поведінки жертв будь-якого типу, що знову підкреслює недоречність звуження предмета віктимології лише до рівня вивчення віктимної поведінки в кримінальних ситуаціях. Головна ознака віктимної поведінки - це здійснення певних дій або бездіяльність, які сприяють тому, що людина опиняється в ролі постраждалої, в ролі жертви.
З огляду на це положення, слід зауважити, що віктимна (або така, що їй сприяє) поведінка також повинна досліджуватися в двох аспектах: вузькому та широкому. У вузькому розумінні віктимною поведінкою вважаються конкретні діяння (дії або бездіяльність), їх сукупність у конкретній ситуації, внаслідок застосування яких людина стає жертвою. В широкому розумінні віктимна поведінка - це складна система взаємодії між потенційною жертвою і оточенням. Саме внаслідок такої взаємодії людина за певних умов і стає жертвою.
Виокремлення як предмета віктимології поведінки жертви іманентно передбачає власне психологічний аналіз окремих патернів поведінки, які за певних умов можуть набувати віктимогенного характеру. Разом з тим, об'єктом вивчення віктимології є жертва, а отже людина, яка зазнала певних ушкоджень, збитків тощо, або потерпає від несприятливого збігу обставин чи дій оточуючих. Відтак, на перший план знову виходять саме психологічні засади віктимологічних досліджень.
Ще одним арґументом на користь необхідності проведення віктимологічних досліджень на психологічному рівні є виокремлення віктимності як віктимологічного поняття. З'ясуванню індивідуально-психологічних властивостей та якостей особистості жертви, що сприяють її віктимізації, присвячено цілу низку досліджень [1; 3; 5; 6; 8; 11; 13; 14; 17; 18; 19]. Сукупність якостей, явищ, психологічних властивостей, характеристик особистості, що сприяють їївіктимній поведінці та віктимізації, складають віктимність особистості. Віктимність (або віктимогенність) - це набуті людиною фізичні, психічні й соціальні риси та ознаки, котрі можуть зробити її схильною до перетворення на жертву [6, с. 127].
Необхідно зауважити, що віктимність, як особлива властивість особистості й поведінки потенційної жертви, притаманна далеко не всім постраждалим (адже є ситуаційні, випадкові жертви). Це свідчить, що в межах кримінології вирішується ціла низка питань стосовно постраждалих від злочину, які не мають жодного зв'язку з проблемами віктимності. До речі, саме фахівці з кримінології, криміналістики, карного процесу прагнуть аналізувати індивідуально-психологічні якості та властивості постраждалих від жертв злочину. То де ж та межа, що окреслює рамки професійної спеціалізації і компетенції?
Визначити місце віктимології в системі наук намагалися майже всі дослідники, які так чи інакше долучались до вивчення цієї проблематики. Але її складність і неоднозначність, як видно, не дозволяє знайти більш-менш прийнятну відповідь на
Loading...

 
 

Цікаве