WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Віктимна поведінка як психологічна проблема - Реферат

Віктимна поведінка як психологічна проблема - Реферат


Реферат на тему:
Віктимна поведінка як психологічна проблема
Глибокі зміни, що відбуваються у житті нашого суспільства, породжують багато труднощів не лише в економічній, політичній та соціальній сферах, а й в етико-психологічній. Наслідком ускладнення соціально-економічної і політичної ситуації, процесів, пов'язаних зі швидкими змінами в суспільстві, є, зокрема, бурхливе зростання кількості та розмаїтття соціальних конфліктів, в основі яких часто бувають нерозуміння людьми одне одного, надмірна дратівливість, агресивні прояви. Увиразнення показників правопорушень і злочинів зумовлює актуальність дослідження факторів та передумов виникнення конфліктності, агресії, злочинності і пошуку шляхів їх запобігання.
Традиційно дослідження причин агресії, злочинів та соціальних конфліктів спрямовуються на вивчення властивостей особистості агресора (злочинця), можливих причин вербальних або фізичних нападів, мотивів скоєння злочинів, особливостей конфліктної, агресивної чи злочинної поведінки. Водночас одна з найзначніших причин цих явищ залишається малодослідженою, хоча вона й очевидна: йдеться про віктимологічний аспект проблеми соціальних конфліктів і злочинів.
Теоретичний аналіз наукових досліджень і публікацій показав, що останнім часом все більше зацікавлення науковців і практиків викликають проблеми агресії, насильства і конфліктів, а також віктимології (правда, поки що переважно в юридичному аспекті).
Вивченню проблеми конфліктів присвячено праці багатьох дослідників (Г. Андреєва, О. Анцупов, Є. Афонін, О. Бандурка, О. Барабанщиков, В. Бойко, Ф. Бородкін, І. Ващенко, О. Волков, Н. Гришина, С. Горбов, С. Дворяк, О. Донченко, В. Друзь, О. Єршов, В. Ковальов, М. Коряк, І. Ладанов, М. Обозов, А. Омаров, М. Рибакова, Н. Рейнвальд, В. Симонов, Д. Скотт, Л. Сохань, В. Тюріна, Є. Утлик, В. Шепель та інші). Їх аналіз дозволяє зробити висновок, що інтенсивність і характер перебігу будь-яких конфліктів (побутових, виробничих, педагогічних, криміногенних тощо) залежать переважно від поведінки тих, хто їх провокує. При тому, саме ці особи насамкінець здебільшого залишаються у програші, опиняючись у ролі постраждалих, жертв.
Значну низку праць і вітчизняні, і зарубіжні вчені присвятили дослідженню особливостей агресивної поведінки осіб різних вікових груп (Н. Алікіна, К. Бютнер, О. Гордякова, О. Дроздов, С. Завражин, І. Маковська, Ґ. Паренс, Л. Семенюк, І. Фурманов та інші). Вивчались різні форми агресивної поведінки (Г. Андреєва, В. Бобир, С. Завражин, А. Кулик, Т. Курбатова, О. Осницький, С. Шебанова та інші). Науковці розглядали також проблеми агресивності у зв'язку з конфліктами (Г. Васильєва, В. Ковальов, М. Левітов, В. Мерлін, М. Неймарк, Є. Романін), емоціями (В. Вілюнас, Т. Дембо, Д. Зільман, К. Ізард, Я. Рейковський), фрустрацією (А. Бандура, Д. Доллард, Л. Колчина, М. Мауер, І. Міллер, Р. Сієре та інші.). Низку праць присвячено дослідженню агресивних проявів у осіб з патопсихологічними відхиленнями (М. Буянов, І. Жданова, О. Кенберг, Л. Пожар, О. Серебритська) та агресивних дій криміногенного характеру (Н. Алікіна, І. Бойко, В. Знаков, С. Єниколопов, С. Кудрявцев та інші). Проте в усіх цих дослідженнях увага зосереджується на поведінці агресорів, а особливості сприяючої, або віктимної, поведінки потенційної жертви майже зовсім не враховуються. Але ж відомо, що поведінка потенційної жертви дуже впливає на характер розгортання агресивної взаємодії та її наслідки (Р. Берон, Д. Річардсон, К. Ізард та інші). Часто-густо саме поведінка жертви є основною причиною актуалізації агресивних проявів з боку потенційного агресора чи злочинця.
Найсуттєвіші причини злочинів різних типів вивчались у рамках спеціалізованих кримінологічних досліджень (Ю. Антонян, С. Бородін, В. Гульдан, М. Дубинін, І. Карпець, Н. Кузнецова, Г. Міньковський, В. Пирожков, К. Уеда, Ю. Харибін, О. Шаваєв, Г. Шнайдер та інші). Проте ці розвідки сконцентровані переважно на аналізі соціальних і правових факторів злочинності. Аналізуючи соціально-психологічні причини злочинності, дослідники-кримінологи, як правило, зосереджують увагу на особливостях особистості та поведінки злочинця, не враховуючи такого важливого компонента, як контекстуальна взаємодія злочинця і жертви. Тим часом саме аналіз цієї взаємодії і, особливо, поведінки потенційної жертви найчастіше дає ключ до розуміння причин правопорушень і пошуку шляхів їх запобігання.
Очевидно: сукупність якостей, що характеризують злочинця, сприяють скоєнню злочину лише при взаємодії з сукупністю особистісних властивостей, що характеризують жертву, особливо за певних об'єктивних обставин. Віктимогенні ознаки поведінки та особистості жертви (постраждалого) є істотними умовами реалізації причинного зв'язку, де наслідками виступають дії агресора чи злочинця. Тому для ефективної профілактики конфліктів і злочинів вкрай необхідні віктимологічні дослідження, зокрема - психологічні дослідження віктимної поведінки.
Принагідно зазначимо, що віктимологічний аспект проблеми запобігання соціальних конфліктів і злочинів на сьогодні залишається малодослідженим. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років питання віктимологогії вивчались переважно в рамках кримінології і кримінальної психології (Ю. Антонян, В. Васильєв, М. Вольфган, Г. Долгова, Г. Еленберг, М. Єнікеєв, В. Мінська, Д. Рівман, А. Сахаров, Л. Франк, А. Яковлев та інші). Водночас дослідження причин віктимізації, виявлення сукупності психологічних властивостей особистості, що сприяють становленню її віктимної поведінки, є досить важливим для пошуку заходів профілактики конфліктів, боротьби зі злочинністю та зниження рівня віктимізації населення.
Отже, віктимологічний підхід до вирішення проблем запобігання таких соціально-неґативних явищ, як деструктивні конфлікти, правопорушення та злочини, є вельми актуальним, перспективним і потентним. Проте наукові дослідження віктимної поведінки потенційної чи актуалізованої жертви, на жаль, здебільш обмежуються аналізом кримінальних, кримінологічних та карно-процесуальних аспектів. Такий підхід видається вельми обмеженим. Тому в цій статті маємо на меті, спираючись на результати теоретичного аналізу наукових праць з віктимологічної проблематики, висловити деякі міркування щодо місця віктимології в системі наукових знань і довести доконечну потребу дослідження віктимної поведінки на психологічному рівні, тобто як психологічної проблеми.
Перш за все, потребує деяких уточнень термінологічний апарат віктимології як наукового напряму, до якого належить і поняття "віктимна поведінка".
Віктимологія (від латинського "victim" - "жертва" та грецького "logos" - докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладі означає - "докладно про жертву", або "вчення про жертву".
Як окремий, самостійний напрям віктимологія зародилась порівняно недавно. Її започаткування пов'язують хронологічно з періодом після Другої світової війни, яка забрала мільйони людських життів. Сама ж ідея про роль жертви у механізміскоєння злочину не є новою. Вона знайшла своє відображення в численних юридичних та літературних пам'ятках та інших джерелах, починаючи зі стародавніх часів. На рівні наукових досліджень віктимогеннi передумови злочинів стали вивчатися з другої половини 40-х років ХХ сторіччя [6; 17; 19]. Поступово виокремився самостійний науковий напрям - віктимологія. Проте й нині не спостерігається одностайності у визначенні й трактуванні основних віктимологічних понять і категорій, зокрема й щодо місця віктимологічних знань у системі наук загалом.
Loading...

 
 

Цікаве