WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історична соціологія та соціальна психологія: можливості міждисциплінарних досліджень - Реферат

Історична соціологія та соціальна психологія: можливості міждисциплінарних досліджень - Реферат


Рефрет на тему:
Історична соціологія та соціальна психологія: можливості міждисциплінарних досліджень
Інтенсифікація розвитку гуманітарних наук, що закономірно відбувається у постмодерному суспільстві, стимулює зростання потреби в налагодженні міждисциплінарних зв'язків. З просуванням суспільства шляхом трансформації ця загальна тенденція все чіткіше відображається в проблемі теоретичної рефлексії зв'язків між історичною соціологією як соціологічною дисципліною, пов'язаною з використанням історичного методу в соціології, та соціальною психологією. Головним змістом цієї актуальної проблематики стає пошук нових теоретичних, методологічних та концептуальних підходів до реалізації різних завдань соціально-історичного аналізу.
Прикладне значення міждисциплінарної практики розкривається в об'єктивно зростаючій суспільній потребі та релевантності соціально-психологічних підходів, системних і компаративістських історико-соціологічних дослідницьких практик. Відтак, з'являється реальний шанс спростувати традиційне уявлення про те, що історія нічому не вчить.
Загалом налагодження діалогу з теоретичних та методологічних питань між істориками, соціологами і психологами відбувається досить складно й суперечливо. Серед причин можна назвати традиціоналізм, зашореність проблемами власної наукової дисципліни, переконання в неможливості погодження термінологічного і понятійного апарату різних соціальних наук. Проте ці проблеми, властиві для будь-яких міждисциплінарних досліджень, лише стимулюють зацікавлення багатьох вчених у вибудовуванні спільних проблемно-концептуальних зв'язків між гуманітарними науками. Адже на початку ХХІ століття поширюється переконання в потребі інтенсифікації вироблення "спільної мови" для діалогу між представниками різних соціальних наук.
Звичайно, ця потреба частково усвідомлювалась і раніше. Так, один із засновників французької історичної "школи Анналів" М. Блок наголошував, що предмет історії - це свідомість людей [6, c. 86]. Отже, з точки зору нової соціальної історії, ключовим питанням є тлумачення мотивів людської поведінки минулих часів. Це завдання методологічно надзвичайно складне. Його вирішити неможливо без використання відповідних підходів інших соціальних наук.
Слід зазначити, що міждисциплінарні зв'язки між соціологією та психологією є традиційними й плідними. Зокрема, італійський соціолог В. Парето визначав психологізм у соціології як школу "другого позитивізму". Він вважав головним соціальним феноменом емоційну сферу людської діяльності, важливе значення для якої мають культурно-історичні фактори. Сучасний французький психолог С. Московічі також наголошує, що соціальне і психологічне можна відокремити лише досить умовно. А німецький соціолог Т. Адорно називав соціологію наукою про саморефлексію суспільства.
Окремим напрямом соціологічних студій є біхевіористський підхід, найбільш "тісно" пов'язаний з соціально-психологічними прикладними дослідженнями. Так, американський соціолог Г. Хоманс зробив суттєвий методологічний вклад у формування сучасних міждисциплінарних зв'язків між соціологією та соціальною психологією. Це стосується, зокрема, тлумачення психологічних механізмів вибору суспільних ціннісних орієнтацій різними соціальними групами [1, c. 30]. Найбільш плідною ідеєю біхевіоризму для соціальної історії є теорія Дж. Міда про рекурсивну взаємозалежність між соціальним оточенням, індивідуальною і колективною поведінкою. Він назвав свої погляди "соціальним біхевіоризмом". Водночас один із сучасних класиків біхевіоризму Б. Скіннер дотримується точки зору щодо незмінності природи людини та неможливості її удосконалення, заперечуючи цим ідею можливості історичної зміни типів і форм людської поведінки [10, c. 43 - 46]. При цьому ключовим завданням соціальної психології в її біхевіористській інтерпретації стає оволодіння методами управління поведінкою людей за допомогою спеціально підібраних підкріплюючих стимулів. Історія різних авторитарних і диктаторських режимів дає чимало інформації для роздумів щодо цього, але залишимо їх за межами нашої статті.
Значної уваги психологічним феноменам соціального надавав класик інтегральної соціології П. Сорокін, який, зокрема, дослідив зміни людської поведінки в революційні епохи [25].
Проблеми соціальної психології мають суттєве значення і для історичної науки. Наявна історіографія публікацій, присвячених проблемі зв'язків між історичними та соціально-психологічними дослідженнями, стосується кількох тематичних напрямів. Назвемо, зокрема, такі: психологічні портрети історичних діячів, аналіз соціально-психологічних засад історичного розвитку різних проявів культури, висвітлення історичних аспектів становлення етнічної та національної психології, узагальнення особливостей масової поведінки та впливу на соціально-історичні процеси психологічних факторів.
Найчастіше можемо спостерігати, як у працях істориків психологія переймається лише раціональною свідомістю. Хоча саме ірраціональні мотиви досить часто вирішально впливають на прийняття найважливіших рішень. Тому, принаймні, самовпевненістю буде намагання зрозуміти історичних діячів, не знаючи справжніх мотивів їхніх дій. Розв'язати цю проблему допомагають історико-психологічні портрети. Традиція їх створення бере початок від часів Плутарха, з його порівняльних біографій. На початку ХХ століття соціально-психологічні портрети були досить поширеними в історичній літературі. Наприклад, відомою стала галерея психологічних портретів Марії Антуанетти, Марії Стюарт, Ф. Магеллана та інших, створена С. Цвейгом.
У парадигмі історичної психології психологічні портрети плідно й майстерно опрацьовує чеський психіатр І. Лесни. Він подав, зокрема, у двох томах історико-психологічні портрети відомих діячів античної та середньовічної європейської історії - римських імператорів Цезаря, Калігули, Клавдія, Доміціана, середньовічних королів Філіпа ІV Красивого, деяких представників династії Габсбургів, Вільгельма ІІ, Жанни д'Арк, Наполеона Бонапарта, деяких інших історичних постатей [17].
Що стосується, так би мовити, неврологічного підходу до біографій історичних діячів, то слід зазначити, що, досліджуючи девіації людської поведінки, можна втратити об'єктивні критерії для спроможності розуміння, якою має бути поведінка людини зі здоровою психікою. Так, у М. Фуко об'єктом досліджень є девіантна поведінка великих соціальних суб'єктів у формі хвороб, втрати розуму тощо.
Ще один вид психологічних портретів історичних діячів репрезентований фрейдистським напрямом у психології [28]. Його започаткував 1937 року сам З. Фрейд психоаналітичною біографію американського президента В. Вільсона. Цю традицію в межах гуманістичного психоаналізу розвинув Е. Фромм, який написав психоаналітичну біографію А. Гітлера. Проте, як слушно зазначав М. Блок, жоден психоаналітик, мабуть, не копирсався так у своїй свідомості, як західноєвропейські монахи Х - ХІ століть.
Зрештою, в демократичному суспільствілюдей понад усе хвилює питання, чи приймають державні діячі важливі рішення в стані здорового глузду. Пошук відповіді може відбуватися, зокрема, і завдяки розвиткові психоаналітичної традиції історичних і сучасних біографій.
Аналіз соціально-історичних засад різних проявів культури є найбільш плідним полем взаємодії між соціологами, істориками і психологами. Суттєвим у цьому контексті є вклад французької історичної "школи Анналів",
Loading...

 
 

Цікаве