WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат

Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників - Реферат

допомогою mе суспільство домінує над індивідом. Дійсно, Дж. Мід визначає поняття соціального контролю як перевагу прояву mе над проявом І.
Нормативний соціотип в авторській концепції здійснює "управління" (звичайно, в метафоричному контексті, бо mе не є суб'єктом) І завдяки релевантним колективному підсвідомому соціальним перформативам. Взагалі соціальна система тяжіє до тоталізації перформативності, кількісного і якісного удосконалення "паноптикуму" (М. Фуко) -невидимої дисциплінарної влади, не в розумінні фізичного примусу, а в плані невидимої присутності завдяки латентним регулятивам: побутовій моралі, громадській думці, освіті тощо.
Пізніше, в книзі "Розум, самість і суспільство", Дж. Мід розвиває ідеї про соціальний контроль. Соціальний контроль, діючи як самокритика, зсередини впливає на індивідуальну поведінку, забезпечуючи інтеграцію індивіда і його дії відповідно до організованого соціального процесу буття і поведінки, в якому він бере участь.
Соціальний контроль над індивідуальною поведінкою здійснюється за допомогою соціальних інституцій і на основі такої (само)критики. Тобто, по суті, самокритика є соціальною критикою, поведінка контролюється соціально. Отже, соціальний контроль, далекий від тенденції до руйнування індивіда чи знищення його свідомої індивідуальності, насправді є творчим і нерозривно зв'язаним з цією індивідуальністю.
Дж. Мід розглядає І і mе з точки зору прагматизму. Ме дозволяє індивідові комфортно існувати в соціальному світі, тоді як І уможливлює суспільні зміни. Суспільство одержує досить конформності, що дозволяє йому функціонувати, і стійкого вливання нового розвитку, що запобігає застійним явищам. І і mе, таким чином, є частинами цілісного соціального процесу і дозволяють як індивідам, так і суспільству функціонувати ефективніше.
На загальному рівні Дж. Мід використовує термін суспільство для позначення поточного соціального процесу, що передує як розуму, так і самості. З урахуванням важливості суспільства у формуванні розуму і самості, воно, без сумніву, має для Дж. Міда першорядне значення. На іншому рівні суспільство для нього є організованим набором реакцій індивідів у формі mе.
Висновки
1. З урахуванням вузькості біхевіоральної методології в аналізі проблематики смислопродукування, відзначимо, що Дж. Мід звертає увагу переважно на реактивну складову відтворення соціальних норм, тоді як мова має йти і про своєрідну мовчазну реакцію причетності, коли узагальнений інший є символічно присутнім, незважаючи на ізольованість індивіда від соціальної системи.
2. Особливо ця обставина стосується етносоціальних спільнот, які формувалися переважно в іміграційно-діаспорних умовах, не втрачаючи при цьому власної макроідентичності. Скажімо, євреї, українці, греки певну частину історичного існування провели поза межами автохтонної території, і, попри це, зберегли метаобраз спільноти. У цьому розумінні індивіди носять суспільство в собі, що дозволяє їм за допомогою самокритики контролювати себе.
3. Дж. Мід розглядає і еволюцію суспільства. Водночас він відносно небагато може сказати про суспільство, незважаючи на його центральне положення в теоретичній системі соціолога. Найістотніший внесок Дж. Міда становлять його міркування про розум і самiсть.
4. На конкретнішому соцієтальному рівні Дж. Мід висуває низку положень про соціальні інститути. Він широко визначає інститут як колективний відгук суспільства, чи життєві звичаї суспільства. Він говорить, що "ціле суспільство у певних обставинах діє стосовно індивіда однаково. ...за цих умов з боку цілого суспільства спостерігається ідентичний відгук. Ми називаємо це формуванням інституту" [2, р. 167]. Ми носимо в собі цей організований набір настановлень, і вони служать для контролю наших дій, головним чином, за допомогою mе.
5. Виховання - це процес "інтерналізації" актором колективних звичаїв спільноти (інституту). Цей процес має істотне значення, оскільки, на думку Дж. Міда, поки люди не можуть реагувати на самих себе так, як це робить суспільство, вони не володіють самістю і не можуть бути справжніми членами суспільства. Тому люди повинні засвоїти колективні настановлення суспільства.
6. Соціальна система може обмежуватися лише рівнем поведінки і формуванням зовнішніх регуляторів смислопродукування. Біоцентричне смислопродукування виявлятиметься на рівні колективних рефлексів, однотипного реагування спільноти на однакові "подразники" соціальних інституцій. При цьому абсолютно недосоціалізованими залишаються сфера мислення, безсвідомого, пам'яті тощо.
7. В інших випадках соціальна система може відтворювати тотальну інституалізацію з мінімумом самоорганізації (суспільства Близького і Далекого Сходу), де індивід є лише трансмісором родової макроідентичності.
8. Дж. Мiд уточнює, що інститути не обов'язково руйнують індивідуальність чи стримують творчість. Він визнає, що існують "гнітючі, стереотипні і вкрай консервативні соціальні інститути - такі, як церква, що своєю більш-менш суворою і твердою ортодоксальністю придушують чи розмивають індивідуальність" [2, р. 262]. Однак одразу ж додає: "Не існує жодної необхідної чи неодмінної причини для того, щоб соціальні інститути носили пригнічуючий чи жорстко консервативний характер або не були б гнучкими і прогресивними, що заохочують, а не стримують індивідуальність" [2, р. 262].
9. На думку Дж. Міда, інститути тільки в найширшому і найзагальнішому змісті повинні визначати, як слід діяти людям, і мають залишати багато простору для індивідуальності і креативності.
10. В аналізі смислопродукування Дж. Мідові бракує макропідходу, характерного для аналізу на цьому рівні для таких теоретиків, як К. Маркс, М. Вебер, Е. Дюркгейм. Незважаючи на це, у Дж. Міда реально присутнє поняття емерджентності в тому розумінні, що ціле розглядається як щось більше, ніж сукупність його елементів. Конкретніше, "емерджентність включає реорганізацію, а реорганізація привносить щось, чого раніше не було. Як тільки зустрічаються кисень і водень, з'являється вода. Тепер вода стає комбінацією водню і кисню, але води в цих окремих елементах колись не було" [2, р. 198]. Однак Дж. Мiд набагато більш схильний застосовувати поняття емерджентності до свідомості, ніж до суспільства, тобто розум і самість розглядаються як такі, що виникають із соціального процесу.
Література:
1. Mead, George Herbert. Mind, Self and Society: From the Standpoint of a Social Behaviorist. Chicago: University of Chicago Press, 1934/1962.
2. Mead, George Herbert. The Philosophy of the Present. La Salle, 111.: Open Court Publishing, 1959.
3. Романенко Ю. Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислопродукуючих чинників // Соціальна психологія. - 2005. - № 1 (9). - C.122-132
4. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве